Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [243]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [67]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2010 » Вересень » 7 » Масонерія і антихрист » Масонство та православна церква в Україні наприкінці XVIII – в середині XIX ст.
13:20
Масонство та православна церква в Україні наприкінці XVIII – в середині XIX ст.

Масонство вважало релігію важливим елементом ідеологічного впливу на маси, при цьому не надаючи переваги жодному віровченню, стверджуючи, що всі вони рівні між собою, однаково минущі і недосконалі. Таке ставлення до релігій пояснюється тим, що основним своїм завданням „королівське мистецтво” вважало моральне, інтелектуальне та фізичне вдосконалення людства. Реалізацію цього суперзавдання воно вбачало в уніфікуванні всіх релігійних вчень та руйнуванні національних держав, замінивши їх однією єдиною релігією і однією великою Республікою, де всі народи – одна сім’я. Саме у цих принципах канонічне християнство вбачало релігійну індиферентність і небезпечність "королівського мистецтва”.

 Конфлікт між масонами та українським православним кліром не досяг такої гостроти, якої він набув у країнах Західної Європи між католицькою церквою і масонською організацією (починаючи з 1738 року побачило світ 14 папських енциклік із закликами відлучити "вільних каменярів” від католицької церкви, особливою суворістю відзначалася папська булла ”Ecclesiam a Jesu Christo” (1821 р.), яка оголошувала анафему всім таємним товариствам, особливо масонським ложам).[1] Значною мірою, це було наслідком толерантнішого ставлення православ’я до інакодумства та цілковитої адміністративної залежності цієї конфесії від держави. Ще за Катерини II і Павла I та, особливо, за часів царювання Олександра I високопосадові особи належали до масонської організації. Серед них -  граф П.О. Строганов (ложа «Великий Схід Франції»), граф М.М. Новосильців (ложа "Об’єднані друзі”),  О.Д. Балашів (ложі "Об’єднані друзі” і "Палестина”), граф В.П. Кочубей (ложа "Мінерва”) та інші. Особливо багато було „вільних каменярів” у міністерствах внутрішніх справ та юстиції, які очолювали масони. До них належав і міністр духовних справ О.М. Голіцин.[2] Отже, масони могли безпосередньо впливати на церковну верхівку, яка перебувала під контролем урядових структур.

Порівняно толерантне ставлення православної церкви до масонської організації засвідчують "дисертаційні” (випускні) роботи слухачів Київської духовної академії. Так, у "дисертації” "Російське масонство і церква” слухач Київської духовної академії Павло Мелікін не лише не засуджує масонську ідеологію та діяльність масонів, а навпаки, вважає, що масонство принесло із собою свіжий струмінь у російське церковно-релігійне життя. Це - просвітницька участь суспільства у справах церкви і спроба зближення західноєвропейського християнства із православною церквою без руйнування її догматів та обрядів.[3] В іншій дисертаційній праці "Законодавство імператриці Катерини II щодо церкви і духовенства” слухач Київської духовної академії Григорій Істомін наголошує на цілком реальній можливості співпраці „королівського мистецтва” і церкви, але за умови, що така співпраця не перетвориться на руйнівну силу.[4] Київська духовна академія була вищим духовним закладом і, якщо в її стінах висловлювалися такі погляди на масонську організацію, то це прямо свідчило про безконфліктність у відносинах між православною церквою України та масонською організацією .

Про наміри "реформувати російське православ’я за допомогою масонства” писали не лише слухачі Київської духовної академії, такі ж наміри висловлювали російські високі урядовці на початку XIX ст. Так, масон граф М.М. Сперанський, із 1808 року найближчий радник імператора Олександра I і автор кількох проектів державних реформ ліберального спрямування (до речі, він був сином священика і вихованцем духовної семінарії), пропонував для реалізації цих планів заснувати особливу масонську ложу та зобов’язати найбільш "здібних” священнослужителів брати участь в її діяльності. Ритуал для такої ложі був розроблений керівником ложі "Полярна зірка” Фесслером та обговорений на її засіданні у 1810 році. Однак, новостворена масонська ложа у Троїце-Сергієвській Лаврі проіснувала недовго. Її було оголошено єретичною і невдовзі закрито.[5]

На початку XIX ст. у Російській імперії запрацювали масонські організації "Філадельфійська церква” та "Біблійне товариство”, у роботі яких брали участь православні ієрархи. "Біблійне товариство”, засноване, за англійськими зразками, 1812 року (до 1821 року воно здійснило 129 видань повного тексту Біблії та окремих її частин на 29 мовах),  мало реформувати православ’я.[6] У Росії було засновано 289 відділів цього товариства, очолюваних масонами.[7] У дисертації "Граф де Местр у Росії” слухач Київської духовної академії Яків Гадзинський писав, що президентом "Біблійного товариства” став масон і містик, міністр духовних справ і народної освіти, князь О.Голіцин, його секретарями були директор департаменту духовних справ масон О.Тургенєв і директор департаменту народної освіти В.Попов.[8] Між іншим, В.Попов, імовірно, був членом секти хлистів.[9] У роботі "Біблійного товариства” брали участь окремі православні владики, зокрема, митрополит Михайло – вихованець "Дружнього товариства”. Митрополит Платон досить прихильно ставився до "багатьох кращих мартиністів”, але з підозрою - до їхнього "товариства”.[10] Серед віце-президентів "Біблійного товариства” дисертант Київської духовної академії Павло Мелікин у своїй праці "Російське масонство XVIII ст. та православна церква” назвав католицького митрополита Станіслава Сестренцевича, уніатського митрополита Йосафата Булгака і священика англіканської церкви, супер-інтендента пастора-реформатського.[11]

На початку XIX ст. релігійна пропаганда інших конфесій та сект увійшла до офіційної державної політики Російської імперії.  Масон О.М.Голіцин, очолюючи міністерство духовних справ і народної освіти, до того ж  виконував роль головного цензора.[12] Його міністерство велику увагу приділяло розповсюдженню численних містичних творів, які виходили великим накладом і розсилалися усім навчальним закладам, єпархіям і губерніям, деякі перевидавалися за  короткий термін по два-три рази. Серед них "Сіонський вісник”, який виходив із 1817 року (видавець - відомий масон О.Ф.Лабзін). Його виписували архієреї, архімандрити, всі семінарії та духовні академії (лише Петербурзька академія виписувала 11 примірників), чимало рядових священиків.[13] Як випливає із опублікованого на сторінках "Сіонського вісника” списку передплатників на 1818 рік, цей масонський часопис був надзвичайно популярний серед української громадськості. Його, зокрема, передплачували українські духовні заклади, наприклад, Полтавська духовна семінарія та її ректор архімандрит Кирило.[14]

Взагалі ж, за  неповними даними О.Платонова, членами масонських лож наприкінці XVIII – першої чверті XIX ст. у Російській імперії були 24 православних священика та 29 священнослужителів інших віросповідань (переважно лютеранського).[15]

Т.А. Бакуніна наводить список православних священиків - учасників масонських лож. Серед них були і представники українського православного духовенства, зокрема, Феодосій Левицький, Федір Лисевич та ієромонах Феофіл. Крім названих священнослужителів, чия участь у масонських ложах встановлена документально, існувало ще чимало священиків, прямий зв’язок із масонськими ложами котрих не можна вважати доведеним фактом, але погляди яких були близькими до масонської ідеології. До таких священиків, зокрема, належав православний Онисим Боровик із Правобережжя, із 1814 року – єпископ Вологодський і Устюженський, з 1827 – архієпископ Катеринославський, Херсонський і Таврійський.[16]

Слід зазначити, що попри існування цих списків, за браком джерел (самі масони не афішували власну приналежність до організації, церква взагалі замовчувала такі факти), не вдається навіть приблизно встановити кількість духовних осіб - учасників масонських лож.

Особливе занепокоєння викликала у Миколи I причетність полкового священика Данила Кейзера до повстання Чернігівського піхотного полку. Як показали на слідстві полкові священнослужителі Дмитро Красків та Іван Ахлєстін, Кейзер 31 грудня 1825 року на майдані у місті Василькові відправляв у церковному облаченні молебень і читав складений повстанцями катехізис, де мовилося, що „царів земних не повинно бути і поминати їх у церквах велять лише для того, щоб обманути народ”. Вони запевняли, що Кейзер одержав від керівника повстання С.І.Муравйова-Апостола 200 крб. Імператор переконався у тому, що "бунтарський дух” може заволодіти навіть привілейованою частиною духовенства, яка перебувала на державній службі. Адже якщо навіть серед таких священнослужителів були опозиціонери, то тим паче низове духовенство могло пройнятися антиурядовими настроями. Кейзера позбавили сану і відіслали до Київського губернського правління для передачі військовому суду.[17] Імперський уряд рішуче засудив політичне масонство декабристів, які, між іншим, бачили майбутнє Російської держави без православ’я.[18]

Після викриття ряду польських таємних товариств на початку 20-х років XIX ст. – масонських чи пов’язаних із масонством - та встановлення їх співробітництва із декабристами царський уряд утвердився у намірі покласти край масонському руху в державі. У 1826 році Микола I підтвердив чинність "височайшого" указу від 1822 року про заборону всіх таємних товариств і гуртків, передусім масонських.[19] Того ж року, згідно з імператорським указом, обер-прокурор князь Петро Мещерський видав розпорядження про відбирання підписок як у духовній консисторії, так і в духовних правліннях, від чиновників про їх неприналежність до масонських лож.[20] 5 липня 1826 року аналогічний циркуляр обер-прокурор надіслав архімандриту Варлааму - ректору Київської духовної академії.[21] Ці урядові розпорядження свідчать про те, що уряд не просто перестраховувався, а був поінформований про участь духовних осіб у роботі таємних товариств.

Урядові заходи, спрямовані проти участі представників церкви у роботі таємних товариств, не досягали своєї мети. Про це свідчить той факт, що 13 серпня 1823 року, майже через рік після видання царського указу 1822 року, міністр внутрішніх справ зобов’язав київського цивільного губернатора виявляти масонські ложі у Києві, які, проігнорувавши заборону, продовжували таємно працювати. Він дав розпорядження провести відповідне розслідування та домогтися закриття виявлених лож. Міністр погрожував жорсткими заходами тим місцевим органам влади, які не ліквідують існуючі таємні товариства.[22] Найімовірніше, факти причетності духовенства до діяльності масонської організації замовчувались поліцією.[23]

Отож, знаходячись під тотальним контролем імперських владних структур, в яких більшість вищих сановників були членами масонської організації, православна церква толерантніше ставилася до існування масонських лож поміркованого кшталту, на відміну від римо-католицької церкви, й іноді духовенство цієї конфесії брало безпосередню участь у їх діяльності. Однак, незважаючи на членство владної верхівки Російської імперії у масонській організації, поблажливе ставлення самодержавства до „королівського мистецтва” припинилося, коли стало відомо про його причетність до політичних змов проти корони та до національно-визвольних рухів. Але, попри вжиті царським урядом суворі заходи проти масонської організації, ложі продовжували існувати, тільки ще більш законспіровано.

 



[1] Морамарко М. Масонство в прошлом и настоящем. – М., 1989. – С.236-237.

[2] Платонов О. Масонський заговор в России (1731-1995гг.). // Наш современник. – 1995. - №4. – С.112-113.

[3] НБУ ім. В.І. Вернадського. Інститут рукописів. Ф.КДА, дис.№572. Арк.131.

[4] Там само. Дис.№317. Арк.111.

[5] Бакунина Т.А. Знаменитые русские масоны. – М., 1991. – С.74 -75.

[6] Русское православие: вехи истории. – М., 1989. – С.320.

[7] Платонов О. Терновый венец России. – М., 1995. – С.75.

[8] НБУ ім. В.І. Вернадського. Інститут рукописів. Ф.КДА, дис.№572. Арк.132.

[9] Башилов Б. История русского масонства. // Наш современник. – 1995. – Вып.7 и 8. – С.125.

[10] НБУ ім. В.І. Вернадського. Інститут рукописів. Ф.КДА, дис.№572. Арк.132.

[11]  Там само. Дис.№301. Арк.31зв.

Автор "Енеїди” Іван Котляревський був членом управи (бібліотекарем і магазинером) полтавської філії "Біблійного товариства”, заснованої у 1812-1813 рр. Одночасно з філією "Біблійного товариства” у Полтаві почала діяти масонська ложа "Любов до Істини”, у якій він обіймав посаду оратора. Хоча Котляревський закінчив Полтавську духовну семінарію, він був далекий від релігії. У його бібліотеці не було богословської літератури, у кабінеті замість традиційних ікон висіла картина, на якій зображена Марія Магдаліна із черепом. У самій же "Енеїді” є чимало дошкульних випадів проти білого православного духовенства і ченців.

[12] Платонов О. Терновый венец России… - С.75.

[13] Башилов Б. Вказ. праця. – С.126.

[14] Крижановська О.О. Таємні організації в Україні. – К., 1998. – С.52.

[15] Платонов О. Масонский заговор в России… - С.118.

[16] Бакунина Т.А. Вказ. праця. – С.116-117.

[17] Русское православие: вехи истории… - С.326.

[18] Нечкина М.В. Декабристы. – М., 1975. – С.33-34.

[19] Папков А.А. Упадок поравославного прихода (XVIII-XIX ст.) Историческая справка. – М., 1899. – С.161.

[20] ЦДІАК України. Ф.127, оп.379, спр.99. Арк.1.

[21] НБУ ім. В.І. Вернадського. Інститут рукописів. Ф.160, спр.1303 (за назвою справи).

[22] ДАКО. Ф.2, оп.145, спр.320. Арк.2-2зв.

[23] ЦДІАК України. Ф.533, оп.2, спр.633. Арк. 1-5 зв.

***************

Джерело - http://www.rusnauka.com/

К. іст. н. Хитровська Ю.В.

НТУУ «КПІ»


Схожі матеріали:

Категорія: Масонерія і антихрист | Переглядів: 3090 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: московська психіатрія, православя, МП, масони | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Дитятку Ісусу

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2020©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика