Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [190]Секти, культи, окультизм [180]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [236]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [101]Суспільні проблеми [434]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [386]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [413]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [123]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2017 » Жовтень » 9 » Суспільні проблеми » Любов до грішників, ненависть до гріха і боротьба з рухом ЛГБТ
10:01
Любов до грішників, ненависть до гріха і боротьба з рухом ЛГБТ

Справедливо розмежовуючи грішника і гріх, християнство рахується з тим, що в умовах земної недосконалості часто доводиться не лише засуджувати гріх, але й карати самого грішника. При цьому покарання має бути не плодом злоби того, хто карає, а інструментом, спрямованим на досягнення блага: блага самого грішника, блага осіб, яким було завдано шкоди, блага Церкви чи світського суспільства/держави. Таке різноманіття завдань диктує специфіку покарань у різних сферах земного існування людини. Одними є церковні кари, іншими — кари, які накладає світське суспільство на усіх його рівнях (від сім'ї, де примус та покарання так чи інакше супроводжують виховання дітей, до держави).

На неминучість і цінність покарання вказує не лише здоровий глузд, але й Об'явлення. Святе Письмо говорить про покарання грішників як про одну з основних функцій держави. У знаменитій 13-й главі Послання до римлян апостол Павло пише, що державна влада “недаремно меч носить” і є “месником у гніві злочинцеві”. У цій іпостасі вона є “Божим слугою”, що існує на добро людям. Зрозуміла річ, держава має карати не за будь-які гріхи (це не тільки недоречно, але й неможливо), а лише за деякі, найбільші з них. Тома Аквінський пише з цього приводу: “Людський закон створений для множини людей, більшість із яких далека від досконалості у чеснотах. Тому людські закони не забороняють усі пороки, від яких утримуються благочестиві, але тільки найтяжчі з пороків — від яких може утримуватися більшість” (S.Th. 2-1,96,2). Інакшими словами, завдання держави — підтримувати базові моральні норми, особливо ж ті, нівелювання яких несе відчутний виклик усьому суспільству, його групам чи окремим особам. Як приклад найбазовіших норм, які охороняє держава, можемо назвати “Не вбивай” і “Не кради”.

Содомія та інші сексуальні збочення якраз відносяться до найтяжчих пороків. Адже у їхньому випадку йдеться про гріх проти самої природи на її фізичному рівні. Іван Златоустий у коментарі на Послання до римлян писав, що гомосексуалізм гірший за вбивство: “вбивця відділяє душу від тіла”, натомість гомосексуаліст “убиває душу разом із тілом”. Златоустий зазначає: “Якби содоміти усвідомили те, що чинять, то радше прийняли б безліч смертей, аніж піддалися цьому гріхові”. Закон Мойсея зачисляє гомосексуалізм до злочинів, за які необхідно карати смертю. Новозавітні тексти, на відміну від П'ятикнижжя, не містять норм прямої юридичної дії. Одначе з виникненням християнських держав стало очевидним, що гомосексуальна поведінка має каратися так само, як і інші особливо тяжкі гріхи. У Римській імперії смертна кара за гомосексуалізм була запроваджена 342 року, тобто невдовзі після проголошення християнства державною релігією. Такий підхід характерний для більшості християнських держав часів Середньовіччя. Збереження кримінальної відповідальності принаймні за чоловічий гомосексуалізм спостерігалося аж до XX ст. Лише під впливом секуляризації і політичних перемог лівих сил гомосексуалізм був декриміналізований спершу у радянській Росії (з 1934 р. знову криміналізований), а потім і на Заході.

Кримінальний статус гомосексуалізму мав на меті не так покарання самих содомітів (вони, зрештою, самі себе карають своєю поведінкою), як свідчення моральної істини, підкреслення різниці між нормою і жахливою патологією. Покарання гомосексуалістів, чий спосіб життя через розгнузданість ставав явним, застерігало інших людей від радикального морального падіння.

Подібну мету переслідувало часте нагадування Церкви про недопустимість вільної пропаганди того, що нищить духовні і моральні підвалини суспільства.

Проти прикритої вивіскою “свободи слова” деструктивної пропаганди Церква особливо активно боролася упродовж XIX ст. Так, Папа Лев XIII зазначав у енцикліці “Immortale Dei” (1885): “Все, що суперечить чесноті й істині, не має права виставлятися немов спокуса перед людськими очима, а тим паче — підтримуватися прихильністю і захистом закону. Добре прожите життя — єдиний шлях до Неба, до якого ми всі покликані, й у зв'язку з цим держава, що потурає вседозволеності думок і дій відводити уми від істини і душі, діє проти законів та імперативів природи” (Immortale Dei, 32). У XX ст. Церква зберегла подібний підхід. Присвячений засобам масової комунікації декрет Другого Ватиканського собору наголошує на недопустимості зловживання свободою слова коштом морального здоров'я суспільства: “Державна влада, яка слушно вважає добробут громадян своєю найголовнішою турботою, зобов'язана через проголошення і дбайливе виконання законів пильно та безсторонньо дбати про те, щоб лукаве використання мас-медій не завдавало серйозної шкоди громадській моралі й суспільному розвитку. (...) Особливих запобіжним заходів треба вжити для того, аби захистити неповнолітніх” (Inter mirifica, 12). Нарешті, 2003 року Папа Іван Павло II затвердив підготовлений Конгрегацією віровчення документ щодо проектів правової легалізації союзів між гомосексуальними особами. В цьому документі, з-поміж іншого, наголошувалося на потребі “нагадати владі про необхідність стримувати явище [гомосексуалізму] у певних межах — так, щоб воно не ставило під загрозу суспільну мораль і, передусім, не штовхало молодше покоління у бік хибної концепції статі і шлюбу, що мого б позбавити його необхідного захисту і, крім того, сприяло б розширенню цього явища”.

Сучасні масштаби секуляризованості українського та інших європейських суспільств, а також пов'язана з ними моральна криза піддають сумніву можливість і потребу повноцінного відродженні кримінальної відповідальності за гомосексуалізм. Тим не менше, для християн та інших людей доброї волі не втратила актуальності боротьба за впровадження кримінальної відповідальності саме за пропаганду “нормальності” гомосексуалізму (незалежно від того, хто нею займається: гомосексуалісти чи люди з природною сексуальністю).

Поєднаний зі щойно згаданою кризою декриміналізований статус гомосексуалізму робить особливо бажаними зусилля, спрямовані на те, аби допомогти гомосексуалістам добровільно стати на шлях психічного і духовного оздоровлення. Водночас, допоки держава не виконує належної їй функцій і, більше того, сама приймає і нав'язує суспільству ідеологію ЛГБТ, добропорядні громадяни мають повне право вдаватися до активного протистояння цьому нав'язуванню включно з силовим спротивом (скажімо, вдаватися до фізичного недопущення гей-парадів або інших пропагандистських заходів ЛГБТ). Адже у міру того, наскільки держава перестає карати злочинців і приєднується до здійснення злочинів, вона перестає бути державою, втрачає легітимність, перетворюється із Богом установленого інституту у “зграю розбійників”. За таких умов, аби суспільство менше страждало від дій державної влади та тих, кого вона підтримує, мають знаходитися сміливці, готові взяти до рук “меч” і стати “месниками у гніві злочинцеві”.

Інакше кажучи, сьогодні дуже важливо розрізняти самих осіб, хворих на гомосексуальність, та ЛГБТ як добре організований політичний рух, ідеологію якого поділяє все більше число держав. Якщо першим необхідно пропонувати допомогу, то рух ЛГБТ має принципово поборюватися усіма дієвими засобами.



Схожі матеріали:

Категорія: Суспільні проблеми | Переглядів: 48 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: ліберастія, суспільні проблеми, наука Церкви, гомодиктатура | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Матері Божій -
Цариці Святої Вервиці

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика