Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [190]Секти, культи, окультизм [180]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [236]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [100]Суспільні проблеми [428]
Пророцтва, об'явлення [51]Повчання, настанови [384]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [412]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [67]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [121]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2016 » Червень » 28 » Підпілля, історія УГКЦ » «Христовий скиталець». Священномученик Олексій Зарицький (продовження)
09:47
«Христовий скиталець». Священномученик Олексій Зарицький (продовження)

У Рясній-Руській отець Олексій Зарицький, попри заборону уряду, продовжував катехизацію дітей.

"Чекали того дня, коли перед школою дорогою пройде з поглядом на вікна - то означало, що сьогодні [буде] релігія. Діти один одному пе­редавали про це і після уроків - бігом до отця на приборство. Він посадить нас - кого на ліжко, кого на лавку [...]. Отець якось так умів завжди побудувати, що то було з жартами, з цікавими розповідями, смішними. І це дітей дуже вабило"(Зі спогадів Костянтина Козинського).

Він глибоко переживав трагедії українських родин, вивезених на Сибір.

"На Різдво після Святої вечері люди збиралися до церкви. В село вривається тая зграя з тими штика­ми, з автоматами, і тоді забрали ба­гато родин в Сибір. Отець, безпереч­но, переносив це дуже болісно. Він був такий стривожений. Він любив радитися зі старшими людьми. Він висказував свої думки. По всьому видно було, що його чекає та Хресна дорога [...]. Якось мій батько каже йому: "Отче, так для самозбережен­ня, поставте підпис і оставайтеся тим, яким Ви є. Ви потрібні людям. І батько мій за те поплатився. Отець відповів йому різко: "Ну, пане Ко­зинський, від вас я того не чекав!" (Зі спогадів Костянтина Козинсько­го).

Отець Олексій жив у передчутті неминучого. Його останньою наста­новою, яку пам'ятають парафіяни, була: "Не зрадьте віри батьків!"

Якось дорогою додому отця перестріли агенти держбезпеки, сказа­ли, що його заарештовано, проте у відповідь почули: "Якщо потрібне моє тіло, то стріляйте тут мене, а якщо душа - то її я не віддам". Відтак арешт... Золочівський замок, переобладнаний на в'язницю, де він перебував до рішення суду. Отець повсякчас намагався розвіяти пе­чаль та страх, заохочував в'язнів до молитви.

"Люди мали вервички з хліба. Щодня відправляли вечірню, деколи молебен, рано, в обід і ввечері молилися. Отець Олексій завжди ділився їжею зі всіма. Розказував історію нашої церкви, про православіє і ка­толицизм. Підтримував всіх на дусі, бо люди думали, що це вже кінець. Отець Олексій був завжди спокійний, мав дар впливати на людей" (Зі спогадів Володимира Злунка).

Згодом отця перевели до львівської в'язниці, де він перетерпів нелюдські знущання та голод...

29 травня 1948 року за політичною статтею (як голову "Просвіти") отця Олексія засуджено до восьми років у виправно-трудових таборах.

Табори в Мордовській АРСР, Кемеровській та Омській області. Му­ляр, штукатур, вантажник цегли... На рівні з усіма терпеливо викону­вав усю каторжну роботу, а долоні його були стертими до крові. Проте отець усіх заохочував до молитви, аби Господь допоміг нести гідно цей тягар хреста.

"Отець був відданий вірі, спокійний, без спалахів і емоцій. Роз­мови з отцем Зарицьким були про майбутнє, як себе поводити, як бути добрим християнином" (Зі спогадів Івана Поповича).

31 грудня 1954 року термін ув'язнення отця Зарицького закінчився. Була субота, але отець не міг залишити вірних без недільної Служби Божої, тому залишився до понеділка...

11 січня 1955 року отець Олексій прибув на заслання в Караган­ду. Йому було заборонено повертатися до України. У квітні 1956 року цю заборону було знято, але отець вирішив залишитися, щоб продовжувати своє душпастирське служіння. Працюючи сторожем на будівельному майданчику, служив Божественні Літургії по приватних будинках, на шахтах. Згодом під церкву облаштували одну з кімнаток у бараку. На богослуження в неділю і свята приходило близько 60-70 осіб.

"Він радів, що він з людьми... Що люди вірять у нього. Що віру Христо­ву не забувають. А ми не могли за­бути, бо ми за то страждали. І там ми хотіли того, як нас батьки колись навчали, і ми тої віри хотілись-мо всюди. І ми ся не бояли" (Зі спогадів Ганни Лилик).

Отець Олексій служив не лише вірним східного обряду. Щодня на катехизацію до нього приходили діти різних національностей - поляки, німці, латвійці. Аби духовно послу­жити їм, Отець відправляв для них у латинському обряді.

Серед людей, засланих у ці сте­пи, були й римо-католицькі свяще­ники. Вони не раз зустрічалися для духовних бесід.

"Ми з отцем Олексієм познайо­мились в 1955 році в Караганді, де вже наступного року він відкрив церкву для українців. Отець знав і латинську месу, і служив для українців церковнослов'янською мовою, а для німців і поляків - латинською. Він був дуже старанним і трудолю­бивим священиком. Окрім дуже інтенсивної роботи в Караганді, він ще здійснював місійні поїздки у прилеглі місцевості" (Зі спогадів отця Владис­лава Буковінського).

Найчастіше богослуження в при­леглих місцевостях задля безпеки відбувалися вночі. Кожен приїзд отця Олексія був великим святом для вірних.

Навесні 1957 року отець Зарицький відвідав Україну. Зустрівся з єпископом Василем Величковським і одержав доручення розшукати ми­трополита Йосифа Сліпого.

Життя в його Україні - те­пер радянській - краяло серце: греко-католицькі храми, які побудували діди, прадіди, належать іншій Церкві, як і багато його колишніх парафіян... Був враже­ний і пригнічений після зустрічі з близьким другом-семінаристом Ан­тоном Поточняком, який став од­ним з ініціаторів сектанського руху "покутників", що активізувався в умовах підпілля Церкви.

Упродовж літа 1957 року отець Зарицький жив у батьків сестри Констанції (Оксани) Сенюк, ЧСВВ у Рясній-Польській. Його несподівана поява, богослуження, таїнства, які він звершував, були колосальною підтримкою та розрадою для бага­тьох священиків, монахинь, зокре­ма Згромаджень Св. Йосифа та Cв. Вінкентія. Вони додають радості та надії підпільній Церкві.

Відвідав отець Олексій і свого батька. Гроші, які той дав синові, щоб він купив собі новий одяг, роздав тим, хто в потребі, і повернув­ся до батькової оселі без обновок. Бідним гроші потрібні більше, а одяг...

Листи отця Олексія сповнені те­плотою віри та любові. Вони - живі. Вони - про найважливіше. Вони - від серця...

"Спеціальну радість відчуваю по одержанні Ваших листів, написаних до мене. З них я пізнав стан Вашої душі, і це мені справило радість, бо моральний стан людини треба цінити, як всі скарби світа. З ваших листів я довідався про те, що Ви живете в згоді і в супружій любові. Нема кращого життя, як в добрій родині, де одно другого розуміє, співчуває, помагає. Нема кращої приязні, як між добрим му­жем і женою. Та лиш ті знаходять щастя в супружестві, які розуміють це життя в світлі Євангелія. Життя - це обов'язок! Жити - значить про­славляти в молитвах Творця, жити, значить добре творити, для другого бути покірним, терпеливим, проща­ти, контролювати кожне своє слово і думку, чи вони виходять на добро. І якраз родина є місцем, де можна здобувати ці чесноти, ними прикра­сити свою душу і знайти щастя вже на цьому світі. Життя супруже - то життя безперервних уступок, жертв і помочі одне для другого в ім'я Бога і добра. Нехай у Вас все так буде! Шукайте Бога, а жива буде душа Ваша - вчить Ісус Спаситель. І Ви так творіть. Моліться много разом голосно, сповідайтеся кілька разів у році, цініть Службу Божу і буде­те мати Бога в душі, бо хто Його має, він всьо має. А хто немає Бога в душі, хоч би цілий світ мав, він нічого не має. Ця могутня думка, яка мені до тепер світила, і я щасливий, що її вважаю за найвзнеслішу думку життя" (Із листа отця Олексія).

Отець і надалі залишався під пильним наглядом міліції, а тому 21 вересня 1957 року він повернувся до Караганди. Його словами про­щання стали: "До зустрічі в небі!"

Греко-Католицька Традиція 11 ,листопад 2014 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org



Схожі матеріали:

Категорія: Підпілля, історія УГКЦ | Переглядів: 313 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: цікаві історії, повчальні історії, переслідування УГКЦ, ПІДПІЛЛЯ УГКЦ, історія УГКЦ, репресії, ліквідація УГКЦ, Життя святих | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Серцю Діви Марії

Відправляємо:

Годину прославлення


Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика