Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [388]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [129]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2019 » Березень » 13 » Криза Церкви. Модернізм » Кардинал Мюллер про «Маніфест віри», його критиків, церковний провід та поточну кризу
16:55
Кардинал Мюллер про «Маніфест віри», його критиків, церковний провід та поточну кризу

Кардинал Герхард Людвіг Мюллер, колишній глава Конгрегації доктрини віри, в нещодавньому інтерв’ю для «Catholic World Report» відповів на кілька запитань щодо опублікованого ним недавно «Маніфесту віри», реакцію на цей маніфест, щодо проводу Церкви, втрати віри у Церкві, клерикалізм, а також про ватиканський саміт щодо сексуальних зловживань.

Пропонуємо до Вашої уваги переклад цього інтерв’ю.

CWR: Ви розпочинаєте «Маніфест віри», зазначаючи про «зростаюче замішання» у Церкві. Якими є головні джерела цього замішання? І чому це замішання все зростає?

Кардинал Герхард Мюллер: Навіть Ісус говорив про ймовірне замішання у вірі, кажучи, що усі покинуть Його тоді, коли настане година Страждань. Зрештою, ніхто не може однією лиш природою зрозуміти, що Божа сила і мудрість проявляються в людській слабкості і немочах.

Таким є богослів’я Хреста, без якого ми не можемо ані зрозуміти Божих шляхів, ані слідувати ними. Крім того, завдяки можливостям цифрової комунікації, багато християн щохвилини все більше піддаються антихристиянській пропаганді. Провідні медія надійно розташовані в руках ворогів християнства. Вони абсолютно нічого не говорять про мільйони випадків сексуального зловживання у секулярному світі, ані жодним словом не висловлюють співчуття жертвам. Важкі провини священиків служать засобом для удару по Церкві загалом. Медія хвалять Папу лише тоді, коли можуть скористатись ним заради своєї політики.

Однак, реформа означає духовну і моральну віднову в Христі, а не дехристиянізацію Церкви чи перетворення на неприбуткову організацію, для якої глобальне потепління є важливішим, аніж усвідомлення того, що Бог є джерелом і метою людини та усього створіння.

CWR: Пишучи про Христа, Ви зазначаєте, що католики повинні «рішуче протистояти повторенню давніх єресей, які бачили в Ісусі Христі лише хорошу людину, брата і друга, пророка і мораліста». Про які саме приклади христологічних єресей ідеться, відновлення чи трансформація яких зараз відбувається?

Кардинал Мюллер: Коментатор у «Frankfurter Allgemeinen Zeitung» (німецька газета) пише, що цей маніфест є передмодерним, оскільки заява єзуїтів з Франкфурта щодо гомосексуалізму, укинення священичого целібату та висвячення жінок на священиків представляє сучасність (модерність). За словами цього автора, той, хто говорить про Ісуса як про Сина Божого, занадто вивищує Його; сучасна людина може розуміти Його лише як морального проповідника на тему захисту навколишнього середовища – а не на тему сексуальної моралі, звичайно ж.

Ще в третьому столітті, Церква відкинула теорію Павла Самосатського про те, що Ісус був простою людиною. Ті теорії ліберального богослів’я з часів вісімнадцятого століття, які називають Ісуса лише особливою запальною людиною, разом з моральністю, базованою на обов’язках, а-ля Іммануїл Кант, - вони можуть зберігати залишки буржуазного християнства для наших секуляризованих сучасників, однак вони не мають нічого спільного із оригінальним свідченням апостольської Церкви про Ісуса, Христа, Сина Живого Бога. Віра не є питанням обставин часів чи інтелектуально-історичної епохи, але істини.  

Ісус або є Сином Отця, або ні. Ми або віримо в Нього, або, більше не будучи християнами, перестаємо називати себе християнами. Що доброго у пляшці вина, на етикетці якого обіцяють «відмінну якість», якщо ця пляшка – порожня?

CWR: Певні критики «Маніфесту» вказують на відсутність конкретного згадування папства. Чому Ви не посилаєтесь на папство напряму? І що Ви думаєте з приводу звинувачень Вас у тому, що Ви є свого роду «антипапою»?

Кардинал Мюллер: Ці люди є політичними стратегами і теологічними невігласами. Вони, очевидно, не ознайомлені із моїми зауваженнями щодо папського примату у «Католицькій догматиці» (виданій кількома мовами) і моїми двома книжками на тему папства (понад 700 сторінок).

Класичне визнання віри Церкви говорить про Трійцю, Воплочення, Церкву, Таїнства (Хрещення) та вічне життя, не згадуючи про папу та єпископів, котрі, звичайно, є конститутивним елементом в таїнственній Церкві. У своєму сліпому упередженні ці критики також не зауважили, що «Катехизм», з якого випливає «Маніфест віри», проголосив Папа Іван Павло ІІ як хороше передавання depositum fidei (депозиту віри). Ті ж самі люди, котрі критикували, а навіть були вороже налаштовані щодо пап Івана Павла ІІ та Бенедикта XVI, котрих засудили як зрадників духа Другого ватиканського собору, тепер прикликають Папу Франциска.

Але вони роблять це не тому, що визнають його папою в рамках католицької догми, але швидше тому, що хочуть використати його як засіб у своїй ліво-ліберальній політиці, щоб десакраменталізувати Церкву. Коли йдеться про сексуальні злочини деяких священиків, вони кладуть відповідальність на священичий целібат чи сакраментальність єпископського чи священичого служіння, замість того, щоб вдивлятись у колапс священичого етосу і сексуальної моралі в період 1980-их, в якому слід звинувачувати попередників оцих критиків.

CWR: Пишучи про таїнства, Ви зазначаєте, що «погляди більшості чи дух часу» не повинні замінювати Христа як точку відліку істини. Якою мірою і яким чином демократичний дух чи «дух часу» замінив депозит віри як надійного провідника до доктрини Церкви?

Кардинал Мюллер: Демократія в політичному житті є нашим спільним простором для спільного життя у соціальній співдружності. Однак, Церква  є спільнотою вірних, покликаних Божою ласкою. Церква живе Божою істиною; вона не користується істиною заради свого задоволення чи відповідно до інтересів і претензій влади над іншими. Разом ми слухаємо Боже Слово і несемо усю відповідальність за повне передавання віри в чистому вигляді кожному поколінню аж до Приходу Христа.

Однак завдання виконання непорушного вчительського уряду Церкви покладено на наступників Петра і апостолів, які повинні представляти усій Церкві об’явлену істину для того, щоб вона могла вірити у неї. Перші два розділи «Dei Verbum» чітко висловлюють ці відносини.

CWR: Була свого роду дискусія щодо Ваших слів про апостазію і  «обман Антихриста» (§ 5). Чи Ви припускали, що, можливо, ми живемо в часи «останнього випробування Церкви»? І яку апостазію конкретно Ви мали на увазі?

Кардинал Мюллер: Антихрист – це фігура, що втілює протиставлення Христові. Він не просто з’являється в кінці історії, але виникає у кожній епосі як той, хто спокушає нас і хоче зруйнувати Божий дім. Ісус запитував чи Він ще знайде віру, коли повернеться. І деколи в історії Церкви здається наче віра у Церкві таки закінчилась. У боротьбі проти ультра-потужного аріянізму, який підтримувала громадська думка і політична влада, св. Атанасій часто здається перевершеним. Тоді, аріянізм був модерним, а католицизм передмодерним в очах тих, чия віра підлягала прогресу. Як казав св. Єронім, світ прокинувся і зрозумів, що став арійським. Це – година св. Петра. Ісус казав йому, що Сатана прагнув просіяти учнів і всю Церкву як пшеницю. Далі слідували потужні і актуальні слова Ісуса, навіть в ці теперішні часи страждання Церкви: «Та я молився за тебе, щоб віра твоя не занепала; і коли знову повернешся, утверджуй твоїх братів» (Лк. 22,32).

CWR: Ви повторюєте критику, яку вже колись висловлювали: що певні єпископи поводяться більше як політики, аніж як пастирі. Чи це форма клерикалізму, яку засуджував Папа Франциск? Що входить до цієї політичної орієнтації церковних лідерів? 

Кардинал Мюллер: Існує нове, неправильне використання слів: слово «клерикалізм» тепер застосовується в Церкві як бойовий клич проти служіння, встановленого Богом. «Kleros» означає участь в служінні апостолів, встановленому Христом (Ді.1,20). Термін «клерикалізм» полягає у зловживанні авторитетом заради того, щоб отримати особисті переваги шляхом спонукання друзів, котрих переводять на посади в Церкві, незважаючи на їх некомпетентність чи недостойність. Однак, мотивом для сексуального зловживання неповнолітніми та церковними підлеглими не є бажання влади над іншими, але невпорядковані сексуальні бажання, що ведуть до гріха похоті і дегуманізують жертву.

CWR: Повертаючись до саміту у Ватикані, що Ви думаєте з приводу цього зібрання? Яка Ваша думка щодо рішення кардинала Купіча та інших лідерів зустрічі не зосереджуватись на гомосексуалізмі та зловживанні дорослими?

Кардинал Мюллер: Немає змісту говорити про структури, які роблять зловживання можливими. Це політичні розмови поза рамками Церкви, як Божої інституції. Сакраментальна будова Церкви, дотримання Десяти Заповідей і вірність своєму покликанню як охрещеному, рукоположеному чи одруженому/неодруженому християнину – усе це, якщо їх плекати,є найкращим захистом від усіляких форм непослуху нашому Творцеві і Спасителю, а також від ран, нанесених любові Бога і ближнього, любові, що зберігає усі заповіді.

 


 
Кардинал Мюллер видав «Маніфест віри»

Колишній префект Конгрегації у справах віри, кардинал Герхард Мюллер, опублікував «Маніфест віри», фактично, свою відповідь на дебати між католиками стосовно можливості, щоб розведені і поновно цивільно «вінчані» та протестанти були допущені до Святого Причастя, а також про можливість отримання жінками священичих свячень та про інші богословські питання, повідомляє агенція CNA.

Частина католицьких і некатолицьких ЗМІ вбачають у цьому Маніфесті реакцію на дії Конференції католицьких єпископів Німеччини, а також спробу коригувати неточні висловлювання Папи Франциска, хоча у Маніфесті ніде не згадано Папу.

Пропонуємо до Вашої уваги повний переклад «Маніфесту віри».

 

Маніфест віри

«Нехай не тривожиться ваше серце!» (Ів. 14,1)

Перед обличчям зростаючого замішання щодо доктрини Віри, багато єпископів, священиків, монахів та мирян Католицької Церкви попросили, щоб я склав публічне свідчення щодо Істини Об’явлення. Завданням пастирів є провадити тих, хто був їм довірений, на шляху спасіння. Це можливо лише тоді, якщо вони знають цей шлях і самі ним ідуть. Тому нагадував Апостол: «Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був» (1Кор. 15,3). Сьогодні багато християн більше не знають основного вчення Віри, тому існує все більша небезпека зійти зі шляху, що веде до вічного життя. Однак, основним завданням Церкви залишається провадити людство до Ісуса Христа, світла для народів (Lumen gentium 1). У цій ситуації виникає запитання про те, як знайти правильний напрям. Як говорив Іван Павло ІІ, Катехизм Католицької Церкви є «безпечною нормою доктрини віри» (Fidei Depositum IV). Він був написаний з метою зміцнити Віру братів і сестер, віра котрих виставлялась на випробування «диктатурою релятивізму». [1]

 

1. Триєдиний Бог, об’явлений в Ісусі Христі

Короткий виклад віри усіх християн міститься у визнанні Пресвятої Трійці. Ми стали учнями Ісуса, дітьми і друзями Бога, будучи хрещеними в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Розрізнення трьох осіб у божественній єдності (ККЦ 254) визначає фундаментальну відмінність у вірі в Бога та образі людини, в порівнянні з іншими релігіями. Релігії не погоджуються між собою щодо цього вірування в Ісуса Христа. Він є правдивим Богом і правдивим чоловіком, Котрий був зачатий Святим Духом і народився з Діви Марії. Слово, котре стало тілом, Син Божий, єдиний Спаситель світу (ККЦ 679) і єдиний Посередник між Богом і людьми (ККЦ 846). Тому в першому посланні Івана до того, хто заперечує Його божество, звертаються як до антихриста (1 Ів. 2,22), оскільки Ісус Христос, Син Божий, одвічно єдиний з Богом, Його Отцем (ККЦ 663). Ми повинні рішуче протистояти поверненню до давніх єресей, які бачили в Ісусі Христі лише хорошу людину, брата і друга, пророка і мораліста. Він є перш за все і головно Словом, яке було з Богом і є Богом, Сином Отця, Котрий прийняв нашу людську природу, щоб відкупити нас, і Котрий прийде судити живих і мертвих. Лише Йому ми поклоняємось в єдності з Отцем і Святим Духом, як Єдиному і Істинному Богові (ККЦ 691).

 

2. Церква

Ісус Христос заснував Церкву як видимий знак і інструмент спасіння, що реалізується в Католицькій Церкві (816). Він дав Своїй Церкві, яка «зродилась з боку Христа, Котрий помер на Хресті» (766), сакраментальну структуру, що триватиме аж до сповнення Його Царства (ККЦ 765). Христос-Голова і вірні, як члени тіла, є однією містичною особою (ККЦ 795), саме тому Церква є святою, бо єдиний Посередник створив її видиму структуру і підтримує її (ККЦ 771). Через Церкву спасительна діяльність Христа стає присутньою в часі і просторі через відправу Таїнств, особливо Євхаристійну Жертву, Святу Літургію (ККЦ 1330). Владою Христа Церква передає Божественне Об’явлення, яке поширюється на усі елементи доктрини, «включаючи моральне вчення, без якого спасительну істину віри неможливо зберегти, пояснити і дотримуватись» (ККЦ 2035).

 

3. Сакраментальний порядок

Церква є вселенським таїнством спасіння в Ісусі Христі (ККЦ 776). Вона не відображає себе, але світло Христа, яке світить на її обличчі. Але це відбувається лише тоді, коли істина, об’явлена в Ісусі Христі, стає точкою відліку, а не точка зору більшості чи дух часу; бо Христос Сам доручив Католицькій Церкві повноту благодаті і істину (ККЦ 819), і Сам Він є присутнім в таїнствах Церкви.

Церква не є об’єднанням, створеним людиною, структура якого могла б бути зміненою його членами відповідно до власних вподобань. Вона є божественного походження. «Сам Христос є джерелом служіння в Церкві. Він її встановив, дав їй владу і місію, напрям і цілі» (874). Досі чинним сьогодні є напімнення апостола, що проклятий усякий, хто проголошує інше Євангеліє, «навіть коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу» (Гал. 1,8). Передавання віри є нерозривно пов’язане з людською достовірністю тих, хто передає; а вони, в певних випадках, покинули довірений їм народ, зворухобивши його і серйозно пошкодивши їхню віру. В такому випадку слово Писання описує тих, хто не слухає істину і хто слідує за своїми власними бажаннями, хто лестить їхні вуха, бо вони не можуть витримати здорову доктрину (пор. 2 Тим. 4,3-4).

Завданням Вчительського Уряду Церкви є «берегти Божий народ від відхилень і порушень» для того, щоб «гарантувати їм об’єктивну можливість визнання істинної віри безпомилково» (890). Це особливо стосується усіх семи таїнств. Пресвята Євхаристія є «джерелом і вершиною християнського життя» (ККЦ 1324). Євхаристійна Жертва, в якій Христос включає нас у Свою Жертву на Хресті, має на меті найглибшу єдність з Ним (ККЦ 1382). Тому Святе Письмо напімнює щодо прийняття Святого Причастя: «Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню» (1Кор. 11,27). «Кожен, хто свідомий важкого гріха, повинен прийняти таїнство Примирення перед тим, як приступити до Причастя» (ККЦ 1385). З внутрішньої логіки таїнства виходить, що розлучені і цивільно поновно одружені особи, таїнственне подружжя яких є дійсним перед Богом, а також ті християни, котрі не є у повному сопричасті з католицької вірою і Церквою, як рівно ж і усі ті, хто не є відповідними, не можуть плідно прийняти Св. Євхаристію (1457), оскільки в такий спосіб вона не веде їх до спасіння. Пояснювати це є вчинком милосердя щодо душі.

Визнання гріхів у Святій Сповіді хоча б раз на рік є однією з церковних заповідей (ККЦ 2042). Коли віруючі більше не визнають своїх гріхів і не отримують їх відпущення, спасіння стає неможливим; зрештою, Ісус Христос став Чоловіком, щоб відкупити нас від гріхів. Сила прощення, яку Воскреслий Господь дав апостолам і їхнім наступникам в служінні єпископів та священиків, стосується також важких і легких гріхів, які ми чинимо після Хрещення. Сучасна практика сповіді виявляє, що совість вірних не є сьогодні достатньо сформована. Боже милосердя дається нам для того, щоб ми могли виконувати Його Заповіді, щоб ми були єдиними з Його Святою Волею, а не щоб ми уникали заклику до покаяння (ККЦ 1458).

«Священик продовжує діло спасіння на землі» «ККЦ 1589). Свячення священика «дає йому священну владу» (ККЦ 1592), яка є незамінимою, бо через неї Ісус стає сакраментально присутній у Його спасенній діяльності. Священики добровільно обирають целібат як «знак нового життя» (ККЦ 1579). Йдеться про дарування себе самого на служіння Христові і Його Царству, що надходить. Щоб уділити свячення в трьох рівнях цього служіння, Церква є «пов’язаною вибором, здійсненим самим Господом. Саме тому неможливим є свячення жінок» (ККЦ 1577). В цьому контексті, говорити, що ця неможливість є формою дискримінації жінок, показує лише брак розуміння цього таїнства, яке не стосується земної влади, але репрезентації Христа, Нареченого Церкви.

 

4. Моральний закон

Віра і життя є нерозлучними, бо віра без діл є мертвою (ККЦ 1815). Моральний закон є ділом божественної мудрості і веде людину до обіцяного щастя (ККЦ 1950). У зв’язку з цим, «знання божественного і природного закону є необхідним» для того, щоб чинити добро і досягнути цю мету (ККЦ 1955). Прийняття цієї істини є необхідним для усіх людей доброї волі. Бо той, хто помирає у стані важкого гріха без покаяння, буде навічно відокремлений від Бога (ККЦ 1033). Це веде до практичних наслідків у житті християн, які сьогодні часто ігнорують (пор. 2270-2283; 2350-2381). Моральний закон не є тягарем, але частиною тієї істини, що визволяє (пор. Ів. 8,32), і через яку християнин стає на шлях спасіння, істини, яку не можна релятивізувати.

 

5. Вічне життя

Сьогодні багато хто запитує для чого надалі існує Церква, якщо навіть єпископи воліють бути швидше політиками, аніж проголошувати Євангеліє, як вчителі віри. Роль Церкви не слід применшувати до другорядних питань, але слід розглядати її відповідне завдання. Кожна людська особа має безсмертну душу, яка після смерті відокремлюється від тіла, сподіваючись воскресіння мертвих (ККЦ 366). Смерть робить визначеним рішення людини на користь чи проти Бога. Кожен повинен постати перед судом в прийнятті конкретного рішення одразу після смерті (ККЦ 1021): або потрібним є ще очищення, або людина іде прямо до небесної радості і зможе бачити Бога віч-на-віч. Існує ще страшна ймовірність того, що особа залишиться в суперечності з Богом до самого кінця, і, безумовно відкинувши Його Любов, «засудить себе одразу і навіки» (ККЦ 1022). «Бог створив нас без нас, але не спасає нас без нас» (ККЦ 1847). Вічність пекельної кари є жахливою реальністю, яка – відповідно до свідчення Святого Письма – стосується усіх, хто «помирає у стані важкого гріха» (ККЦ 1035). Християнин проходить крізь вузькі двері, бо «просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять» (Мт. 7,13).

Мовчати про ці та інші істини віри, а також навчати людей того, що суперечить їм, є найбільшим обманом, проти якого рішуче застерігає Катехизм. Це останнє випробовування Церкви, що веде людину до релігійного обману «ціною їхнього відходу від віри» (ККЦ 675); це обман Антихриста, котрий надійде «всяким брехливим обманом для тих, які гинуть, бо вони не прийняли любови правди, щоб їм спастися» (2Сол. 2,10).

 

Заклик

Як працівники у Господньому винограднику, усі ми маємо відповідальність нагадувати ці фундаментальні істини, міцно тримаючись того, що самі отримали. Ми хочемо мати відвагу, щоб рішуче слідувати шляхом Ісуса Христа з метою осягнути вічне життя, дотримуючись Його заповідей.

Просімо Господа, щоб дав нам в повноті пізнати наскільки великим є дар католицької віри, через яку відчиняються двері до вічного життя. «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами» (Мк. 8,38). Тому ми зміцнюємо віру, визнаючи істину, якою є Сам Ісус Христос.

Навчання, яке Павло, Апостол Ісуса Христа, дає своєму співпрацівникові і наступнику Тимотею, скеровується в особливий спосіб до нас, єпископів і священиків. Він писав: «Я заклинаю тебе перед Богом і Христом Ісусом, який має судити живих і мертвих, на його появу та його Царство: Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою. Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок. Ти ж будь тверезим у всьому, знось напасті, виконуй працю євангелиста, виконуй твою службу» (2 Тим. 4,1-5).

Нехай Марія, Мати Бога, випрошує для усіх нас ласку витривати вірними у визнанні істини про Ісуса Христа, без коливань.

В єдності віри і молитви

Кардинал Герхард Мюллер

Префект Конгрегації Доктрини Віри, 2012-2017

 

[1] Числа в тексті стосуються Катехизму Католицької Церкви.


http://catholicnews.org.ua


Схожі матеріали:

Категорія: Криза Церкви. Модернізм | Переглядів: 46 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: криза церкви, маніфест віри, модернізм сучасної Церкви, традиціоналізм, наука Церкви, модернізм, Кардинал Герхард Мюллер | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Святому Йосифу -
Обручнику Пресвятої Богородиці

Відправляємо:

Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика