Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [190]Секти, культи, окультизм [180]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [236]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [101]Суспільні проблеми [434]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [386]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [413]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [123]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2016 » Вересень » 10 » Подружжя » Як карати дитину?
10:12
Як карати дитину?

Давніше батьківське покарання викликало не лише пошану, а й страх у дітей. Караюча постава батька походила з його влади в родині. Від його рішень залежало дуже багато, навіть майбутнє дітей. Непослух сина батькові, відкритий конфлікт із батьками – і син міг бути позбавлений спадку. Син тоді втрачав засоби до життя. Виховання дітей часто характеризувалося великим страхом перед батьківським покаранням. Такий стиль батьківства сильно підтримувався суспільними та релігійними умовами.

Але батьківську владу і покарання у минулому не слід трактувати як деспотизм, тиранію чи насилля дорослого мужчини по відношенні до дітей. Така інтерпретація була би не тільки спрощеною, а й фальшивою. Авторитет і влада батька була зв’язана з його відповідальністю за долю всієї родини. Оскільки жінка не мала можливості заробляти на життя, то батько турбувався про майбутнє всієї родини. Отож усе в родині підпорядковувалося батькові.

Волання дитини про допомогу

Покарання не може бути основним методом виховання дитини; покарання можна застосовувати як необхідне зло. Кара сама в собі, маючи негативне забарвлення, не може бути джерелом позитивної мотивації для дитини. Може бути тільки пересторогою і допомогою в усвідомленні границь моральної відповідальності дитини і прикрих наслідків її порушення. Виховання не може розпочинатися покаранням. Якщо покарання має бути ефективним, то повинно бути одним із останніх способів батьківського впливу на дитину.

Якщо дитина часто непослушна, порушує загально визнані норми поведінки, ламає слушні границі, встановлені батьком, то він повинен задатися запитанням, чому дитина так чинить. Поведінка дітей не є нелогічною. Їхній спосіб реагування щодо батьків, братів і сестер, ровесників, поведінка у важких ситуаціях, ставлення до речей чи тварин має свою логіку. Цю логіку можуть розуміти люди, які багато працюють із дітьми й перебувають у близькому контакті з ними. Якщо логіка дитячих реагувань і поведінки порушена, то народжується запитання: чому? Що дитина хоче сказати своїм батькам поганою поведінкою? Чому починає обманювати, обдурювати, красти? Чому раптом стала замкнутою або лінивою? Чому перестала вчитися, а десь волочиться і втікає з дому? Чому раптово втратила запал до молитви? Чому вона жорстока до тварин? Чому застосовує насилля до слабших або постійно боїться сильніших від себе друзів? Чому почала вживати алкоголь або наркотики?

Погана поведінка дитини має свій емоційний і моральний підтекст. Часто – це безпорадне волання про допомогу до батьків, особливо до батька. Якщо виховання має вести до щораз більшої відповідальності та самостійності дитини, то батьки повинні прочитати цю символіку. Мотиви дитячої поведінки можуть бути різними. Нечемною поведінкою дитина може намагатися звернути на неї увагу байдужого батька. Може також перевіряти, чи батько цікавиться нею. В іншій ситуацій може хоче покарати батьків за їхнє ставлення до неї. Нечемна поведінка дитини може також бути вираженням її нерозуміння або дитячої легкодумності. Дитина ще не вміє передбачати наслідки своєї поведінки. Нечемна або надокучлива поведінка дитини може бути вираженням її призвичаєнь, нервовості, збудливості. Багато дітей не можуть всидіти на одному місці ані хвилини, не можуть зосередити увагу на довший час.

Для того, щоб добре розуміти дітей, з ними треба проводити і розмовляти багато часу. Тільки в щирому й відкритому діалогу дитини з батьком або мамою вона може висловити причину поганої поведінки. Батьки не довідаються, що дитина виражає нечемною поведінкою, якщо не нав’яжуть з нею сердечного зв’язку і щирого діалогу.

Недисципліновані сини

Батьки повинні усвідомлювати, що вибрики хлопців – це важлива ознака відсутності батька та його допомоги. Якщо син у період дозрівання не має добрих стосунків із батьком і не отримує моральної підтримки, то часто сам не може дати собі раду з негативним впливом ровесників. Боячись відкинення, приймає стиль групи. Часом робить це всупереч собі й своїй совісті.

Раптове збентеження батька нечемною поведінкою сина – це переважно знак, що йому бракує глибшого почуттєвого зв’язку з сином. Не знає, що з дитиною діється, бо не розмовляє з нею і не слухає того, що вона хотіла би сказати. Недисциплінованість сина в період підростання – це для батька останній сигнал, аби нав’язати з ним глибший контакт, дати йому можливість висловитися в атмосфері довіри й щирості. Якщо син часом приймає ворожу поставу щодо дорослих, то нав’язати з ним глибший контакт взагалі неможливо. Щира міміка, обіцянки виправитися можуть бути лише зовнішнім конформістським пристосуванням до поставлених батьками вимог. Так ситуація загрожує вести подвійне життя, що може негативно позначитися на емоційному й духовному розвитку дитини. Раптове відкинення релігії, демонстрування неморальної поведінки й цинічний підхід до життя сягає корінням до раннього подвійного життя дитини, яке часом довго приховується від батьків. Раптова зміна – це «сміливе» виявлення постави, яку молода людина прийняла вже давно.

Покарання як вираження любові

Якщо дитина провинилася, то батько повинен у безпосередній і щирій розмові допомогти їй розпізнати рівень її провини і особистої відповідальності. Але таке розпізнавання не відбудеться в атмосфері звинувачень і підозрілості. Бувають випадки, коли все вказує на провину дитини, хоча це може бути тільки зовнішнім збігом обставин, які лягають на плечі дитини. Вірити дитині – це фундамент щирого діалогу з нею. Напевно краще повірити дитячій неправді, ніж, з огляду на надмірну підозрілість, втратити її довіру на багато років, а може й на все життя. Дитина відчиниться перед батьком, якщо він довірливо, з любов’ю і відвертістю прийматиме все, що вона скаже – навіть і дрібні обмани. Натомість дитина в діалогу з батьками повинна переконатися, що насправді обманювати і ошукувати не оплачується, бо визнання провини поєднується не стільки з покаранням, скільки з більшою турботою, любов’ю і допомогою. Діти найчастіше обманюють не з бажання, а зі страху, що будуть засоромлені й принижені або – що найгірше – втратять любов батьків.

У розмові з дитиною її слід переконати, що покарання не є вираженням неприйняття її особи, також не носить ознак помсти, а мета виключно педагогічна: з одного боку, показує негативні наслідки поганої поведінки, з другого боку, у якійсь мірі виправляє шкоди, спричинені такою поведінкою. Діалог із дитиною в ситуації її нечемної поведінки може бути особливою нагодою відчинитися перед батьком. Відчуваючи, що її справді слухають і розуміють, дитина може відкритися перед батьком і щиро визнати – може перший раз – чим насправді живе.

Покарання – важливий виховний засіб. Діти відносно легко приймають слушне покарання, особливо тоді, коли можуть на нього якось впливати. Постійне не реагування батька на погану поведінку дитини може сприйматися нею як вираження його байдужості. Пам’ятаю слова одного молодого мужчини, який, згадуючи свого батька, з болем ствердив: «Насправді ніколи мене не карав, але йому було байдуже, що я роблю». Діти бувають часом недисциплінованими тільки тому, щоб ними зайнялися, щоб забезпечити собі почуття безпеки, звернути на себе увагу, щоб їх пригорнули. Під час семінару, присвяченому вихованню дітей, одна мама згадувала вимовні слова свого сина. Коли під час свята дня народження всі дорослі займалися собою, а серед дітей виникла гостра бійка, син прийшов до мами і голосно промовив: «На що чекаєте, аж повбиваємо одне одного?» Це було прохання звернути на них увагу, піклуватися ними. Покарання, яке дитина сприймає і приймає як слушне, для неї є вираженням справжньої турботи і дає їй більше почуття безпеки.

У покаранні важливим є не лише «символ» – вид покарання, яке вживають, а передовсім почуттєвий настрій, з яким карають. Якщо кара має виконати властиву роль у житті дитини, то не може поєднуватися з погрозою зірвати з нею почуттєвий зв’язок. Через кару дитина повинна досвідчити любов і турботу батьків про неї. Дитина повинна відчути не лише біль кари, а й любові, з якою її застосовують. Я, кого люблю, тих доганюю і караю (Одк. 3, 19), – ці слова Одкровення, які натхнений автор вкладає в уста Бога, повинні віддзеркалюватися у поставі батька щодо дитини. Кожний спосіб карання дитини впливатиме негативно на її поведінку, якщо бракуватиме сильного почуттєвого зв’язку між нею і батьком. Не кара має зробити дитину кращою, а тільки любов, з якою карають. Насправді тільки любов дає батькам право карати дитину. Брак любові батька до дитини якимось чином позбавляє його права карати, бо кара без любові лише поглиблює почуття кривди і попереднє зранення. Лише добрий емоційний зв’язок із дитиною, вдале відчуття її потреб, прагнень і вподобань може допомогти батькові вийти до дитини в її загубленні й безпорадності, що проявляється у поганій поведінці. Звичайно, що покарання має відповідати вікові дитини, рівневі її почуттєвого і духовного розвитку. Не може принижувати дитину, ранити її почуття гідності. Повинно вчити її більшої відповідальності за себе і своє життя.

Відповідати за наслідки провини

Дитина повинна вчитися відповідати за свої вчинки. Отож на неї можна накласти деякі наслідки невідповідальних дій, але в слушній мірі й які можливо виконати. Не можна механічно навантажувати дитину усіма наслідками її вчинків, які вона неспроможна нести. Якщо дитина знищить якусь річ навмисно, то карою може бути зобов’язання частково покрити кошти зі своїх кишенькових грошей. Деякі діти поводяться непередбачено, якщо не вміють поєднувати своєї поведінки з наслідками, які вона викликає.

Для того, щоб на недисциплінованість дитини реагувати у властивий спосіб, треба глибоко розпізнати мотиви її поведінки. Без пізнання мотивів покарання не виконає своїх функцій; з одного боку, може бути дуже суворим і неадекватним до провини, з другого боку, занадто м’яким, отож може затирати суть поганої поведінки. В обох випадках буде кривдити дитину, хоча в різних значеннях. Ось приклад, який подає англійський педагог. Він може незвичайний і нетиповий, але досконало показує саму проблему покарання дітей і відповідальність за свої вчинки. Уявімо, що малюю двері, – пише автор, – і один із моїх учнів починає в ці двері кидати болото. Якщо би це був новий учень, і я знаю, що він страшно збунтований проти авторитетові, проти свого батька, і у такий спосіб хоче показати мені своє несприйняття, то я би приєднався до нього і разом кидали би болото в двері, які я сам малюю. Натомість, якщо би це був учень, який знає, що я його приймаю і люблю, бо вчиться у мене вже кілька років, то покарав би його показово[1].

Не карати дитину емоційно

Батьки не повинні свої почуття до дитини робити предметом кари або нагороди. Однією з найбільших педагогічних помилок є емоційне відкинення як покарання за погану поведінку дитини. Любов до дитини повинна бути безкорисливою, і тому не може залежати від її поведінки. Батьки не виховають дитину добре, якщо погрожуватимуть їй відкиненням. І хоча порухи знервованості й гніву – це природні порухи людини, притаманні також і батькам, але батьки повинні уважно слідкувати, щоб не виховувати дітей під впливом порухів гніву й злості.

Батьки повинні слідкувати за тим, щоб не карати своїх дітей у стані великої знервованості. Покарання у гніві може сприйматися дитиною як помста. «Виливання» на бідну дитячу голову своїх невпорядкованих емоцій, з якими батько не може впоратися, буде не стільки покаранням, скільки вираженням його гніву й емоційної безпорадності. У покаранні слід виразно свої проблеми відокремити від проблем дитини. Дитину не треба карати в стані гніву й знервованості. Покарання вимагає атмосфери спокою, щирості, довіри й діалогу.

Батьки в принципі не повинні застосовувати тілесні покарання до дітей. Дитина це сприймає, і слушно, як вираження насилля сильнішого над слабшим. Зауважмо, що до підростаючих дітей, а тим більше до дорослих осіб, не застосовують тілесних кар. Фізичні покарання діти сприймають як приниження і порушення їхньої гідності. Тілесна кара зменшує почуття власної цінності, тому діти, яких карають фізично, легше набувають комплексів неповноцінності.

Чи існують злостиві діти?

Деякі вихователі, рідше батьки, часом говорять про злостивих дітей, яких можна приручити лише суворими карами. Діти погано розуміють, за їхньою думкою, лагідність, доброту і прощення, які лише заохочують їх до продовження злостивої поведінки. Якщо дитина справді поводиться злостиво, то це важливий сигнал для осіб, які її виховують, особливо для батьків. У «злостивості» дитини присутній певний деструктивний порух. Але переважно діти не поводяться деструктивно. Лише ті, у яких потреба любові у болісний спосіб піддалася фрустрації, ведуть себе так, ніби їм усі байдужі. І це суть злостивості дитини. Діти, яких батько і мама люблять, не мають потреби щось нищити. Злостива поведінка дітей – це, здебільшого, відображення накопиченої в них злостивості дорослих, якою їх «годували» щодня упродовж довгих років і з якою вони не можуть впоратися. Кожний годує інших тим, чим сам живе, – цей вислів св. Августина досконало справджується у вихованні дітей.

Якщо діти виховувалися в атмосфері напруження, родинних сварок, взаємного непорозуміння, без почуття безпеки, то часто стають злостивими, що тільки віддзеркалює те, в чому брали участь із раннього дитинства. Діти, яких батьки годували страхом, гнівом, агресією, так само ставляться до інших. Якщо доросла людина під впливом болю через відкинення найближчих часом «втрачає розум» і не знає, що робить, кривдячи інших, то тим більше дитина, яка страждає через брак любові дорослих, не усвідомлює своєї поведінки. Діти «втрачають розум» через розпачливий біль відкинення, брак акцептації, брак почуття безпеки, надмірну суворість батьків.

Якщо батьки жаліються, що дитина «неможлива», злостива або аморальна, то повинні розпізнавати, яку виховну атмосферу створюють своїм дітям. Як до них ставляться? Які між ними стосунки? Як ставляться до інших членів родини і до людей, яких бачать щодня? Яка моральна і духовна атмосфера в родині? Чи самі дотримуються моральних границь? Чи розуміють мету і сенс життя?

Кожна форма морального зіпсуття дитини – це своєрідне відображення аморальності, з якою зустрічаються в родинному домі або в середовищі ровесників. Якщо батьки хочуть добре виховати дітей, то повинні старатися мати на них великий вплив. Слабкий вплив батьків сьогодні нейтралізується сильним і негативним впливом середовища ровесників і медіами.

Виразний і однозначний вплив батька на дітей не здійснюється через реалізацію влади, авторитарної поведінки, як було в минулі часи. Сьогодні батько повинен передовсім збудувати з дитиною міцний зв’язок, який спирається на акцептацію, турботу, почуття безпеки, моральну силу. Батько може визначити для дитини моральні границі тільки тоді, коли спочатку визначив їх собі. Накази і заборони, кари і нагороди батька не можуть виражати його самоволю, настрій чи автократичну владу, а любов і турботу про дитину. Син повинен усвідомлювати, що його батька бере до уваги моральну відповідальність Когось, важливішого від нього.

Якщо син в період до дозрівання починає ламати деякі моральні норми й без скрупулів обманює, обдурює, краде вдома гроші, знущається над слабшими, то батько повинен ясно показати йому моральні границі, які він не може безкарно порушувати. Кара і нагорода, наказ і заборона у вихованні дитини можуть тоді бути одним із важливих способів прийняття границь поведінки. Такі моральні границі батько може визначити дитині, якщо сам поважатиме їх і збудує з дитиною емоційний та духовний зв’язок.

Небезпека надмірного покарання хлопців

Часте карання хлопців, поєднане з емоційним холодом мами і батька, часом народжує в них порухи бунту й насильства. Вони придушують порухи бунту вдома, але на зовні часом дають волю почуттям відплати й помсти. Найчастіше роблять це по відношенню до слабших ровесників або тварин. У бездумному суворому покаранні дітей батьками часом можна знайти основну причину дитячої жорстокості. Хлопці можуть стати відпорними до будь-якого покарання з боку дорослих і ставати «малими крутими хлопцями». Тоді вони стають відпорними до завданого їм болю й водночас нечутливими до болю, який завдають іншим. Саме з нечутливості до свого й чужого болю часто виникає дуже небезпечне дитяче насильство. Жорстокість підростаючого хлопця – це зазвичай поганий знак.

Витончене і бездушне завдавання хлопцями болю іншим особам найчастіше має своє джерело в довгому й пасивному фізичному або психічному стражданні, завданому їм найближчими, особливо батьками. В молодої людини створюється своєрідний «емоційний бетон», який нищить у ній здатність співчувати іншим і собі самій. Така емоційна твердість призводить до того, що хлопці можуть кривдити інших, не моргнувши оком. З такого середовища часто походять малолітні злочинці, які застосовують насильство до ровесників і дорослих. Це небезпечна поведінка. Особи, які займаються малолітніми злочинцями: державні опікуни, адвокати, міліціонери, судді, часто дивуються, що деякі малолітні злочинці можуть холодно розповідати про брутальні моменти злочину, не проявляючи при цьому жодних емоційних порухів. Деякі з них ще й демонструють почуття вищості й гордості – що важко зрозуміти. Можливість довголітнього ув’язнення також не зменшує холодну дистанцію. Вони не здатні співчувати ані іншим, ані собі самим.

Болючі фізичні покарання дітям завдають найчастіше батьки, які трактують їх інструментально і ніби свою власність. Їм здається, що можуть карати дітей так, як хочуть. При цьому такі покарання виправдовують добром дитини. Буває, що звертаються до релігійних мотивів, які інтерпретують по-своєму. Треба ясно ствердити, що болюче биття дитини є не карою, а вираженням насильства і знущанням над дитиною. Такі покарання – це завжди кривда. У Польщі надуживання алкоголю батьками часто стає причиною знущань над дітьми. Якщо доходить до знущання батька над дитиною, то це перестає бути внутрішньою справою родини, а стає суспільною справою. Вихователі й душпастирі не повинні ставитися до цього байдуже. Тоді необхідно намагатися допомогти не лише дитині, а й всій родині.

Не карати себе самого

В міру підростання дітей багато батьків починає розуміти, що не тільки діти вчинили багато помилок у період свого дозрівання, а й вони самі – батьки. Сухе й суворе ставлення до дітей, надмірні вимоги, мале зацікавлення їхніми проблемами, брак часу для дітей, надмірне обмеження їхньої свободи, холодне ставлення до мами дітей – ці проблеми починають розуміти батьки, коли дивляться на підростаючих синів і дочок. Батьки легко помічають свої виховні помилки, якщо аналізують, як підростаючі діти ставляться до них. Поведінка підростаючих дітей, особливо синів, часто є дзеркальним відображенням поведінки батька, до якого той часом придивляється з великою прикрістю. Я дивився на сина і впізнавав у ньому всі мої слабкості, які мене засоромлювали[2], – говорить батько знаменитого художника Поля Цезанно у Придорожньому песику Чеслава Мілоша. Відсутність добрих стосунків із синами в дитинстві й інші батьківські помилки часто проявляються у період дозрівання синів в гострих конфліктах або в холодних стосунках. І хоча підростаючі сини бувають чемними, але часто не мають що сказати своїм батькам. Демонстративно відсуваються від них, аби показати, що не потребують їхньої допомоги. Окрім грошей зазвичай ні про що більше не просять.

У такій ситуації батьки часом відчувають провину і гіркоту. Зазнають тоді спокуси зачинитися у собі, усунутися від родинного життя і втекти до власних справ. Така поведінка – своєрідний самосуд. Разом із відкриттям своїх помилок батьки повинні усвідомлювати, що їхні попередні зусилля не перекреслені, як і старання і все добро, вчинене дітям у минулому. В хвилину розчарування собою батько може піддатися односторонньому, отож помилковому оцінюванню. Відкриття власних помилок дає батькові шанс виправити багато з них і зцілити деякі рани в стосунках із дружиною і дітьми. Розвиток і виховання дітей не закінчується періодом дозрівання.

У хвилини гіркоти й розчарування собою батько повинен зберігати спокій і рівновагу, аби до попередніх помилок не добавляти наступні, які виникатимуть із нерозважливих і поспішних рішень. Дії, вчинені в станах знеохочення і жалю до себе й інших, можуть бути фатальними. Можливо, що ближчий і глибший зв’язок із дружиною – мамою його дітей, посвячення для неї більше часу й уваги – може бути найкращим кроком у напрямку виправлення стосунків із дітьми.

Батько завжди може розпочати доброзичливий діалог із своїми дітьми. Це може бути найкращим способом виправлення помилок минулого. Будувати тісніші зв’язки з дітьми ніколи не пізно. Але такий діалог вимагає не лише відвертості й довіри, а й духа щирості та правди. Зберігаючи відчуття власної гідності, батько може дати своїм дітям свідчення покірного ставлення до життя, яке змушує його визнати свої помилки і спробувати їх виправити. Таке свідчення батьківського навернення може бути одним із цінних дарів, даних дітям. Батькові потрібно також розуміти, що діти не детерміновані помилками батьків. Зрештою, вони самі відповідають за своє життя і самі його будують. Помилки, вчинені батьками, можуть утруднити життя дітей, але форма життя врешті-решт залежить від них самих.

о.Юзеф Авґустин ТІ (переклад о.О.Кривобочок ТІ)

[1] Por. A. S. Neil, Nowa Summerhill, Wydawnictwo Zysk s Spółka, Poznań 1994.

[2] Cz. Miłosz, dz. cyt., s. 220.

http://catholicnews.org.ua



Схожі матеріали:

Категорія: Подружжя | Переглядів: 306 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: настанови, виховання дітей, повчання, покарання дітей, Подружжя | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Матері Божій -
Цариці Святої Вервиці

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика