Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [243]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [67]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2014 » Липень » 31 » Секти, культи, окультизм » Гарафіна Маковій: декілька публікацій проти диявольського вчення в середовищі православної Церкви (для застороги вірних УГКЦ)
10:36
Гарафіна Маковій: декілька публікацій проти диявольського вчення в середовищі православної Церкви (для застороги вірних УГКЦ)

Народознавство, яке породжує єресі, або лжевчення Гарафіни Маковій

Судити особисті гріхи кожного з нас буде Господь. Але якщо людина, навчаючи інших проповідує якесь вчення, до того ж подаючи його як православне і не маючи на це благословення Церкви (з 12 книжок, з якими довелося ознайомитися, на жодній немає благословення єпископа), то виникає цілком закономірне і обов’язкове запитання – якого характеру це вчення і чи відповідає воно вченню Православної Церкви ? Адже апостол Петро говорить: «Завжди будьте готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь із лагідністю і благоволінням» (1 Пет. 3: 15)

Звичайно, відповідь прихильників вчення Гарафіни Маковій можна легко вгадати заздалегідь: «Гарафіні Петрівні не потрібне благословення Церкви, і вчення її правдиве, бо інформацію вона отримує безпосередньо від Самого Бога». Але ж звідки відомо, що саме від Бога? З цього приводу апостол Іоан Богослов навчає: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилося у світі» (1 Ін. 4: 1) Тим більше, що безліч її постулатів суперечить Священному Писанню і Церковному Переданню (про це згодом). А те, що можливо співпадають деякі обставини чи місцевості, про які Маковій повідомляє прихильникам і чим постійно хвалиться, аж ніяк не є беззаперечним доказом Божественного одкровення, бо й бісам ці речі, звичайно ж, відомі. Ось, що пише блаженний Августин: «Бо злі духи, бажаючи утримувати людину в омані, облещують її показом того, що, як вони бачать, згідне з її очікуванням і бажанням. [...] За якимось таємним Божим судом підпадають нерідко впливу впалих ангелів, яким попускається іноді мати певний вплив на нижчу частину світу. Від цих насмішок і обманів злих духів відбувається те, що марновірне і згубне мистецтво прорікання іноді справді відкриває провидцям щось з минулого і майбутнього і говорить їм багато чого такого, що згодом почасти виправдовується подіями. Такі невеликі вдачі збуджують і живлять цікавість, через що вони все більше і більше заплутуються і заплутують інших у тенета злобливої омани...». Проте Гарафіна Маковій і її послідовники чомусь вперто і беззастережно вважають такі видіння Божественними. Але хто може вважати себе достойним прямого надприродного спілкування з Богом? «Ніяк не прийми, – говорить преподобний Григорій Синаїт, – якщо побачиш що-небудь чуттєвими очима або розумом поза або всередині тебе, чи буде то образ Христа, або ангела, або якогось святого, або якщо подасться тобі світло... Будь уважний і обережний!» Як пише святитель Ігнатій Брянчанінов: «Найбільш небезпечний і неправильний спосіб молитви полягає в тому, коли той, хто молиться, складає силою своєї уяви мрії або картини, запозичуючи їх, очевидно, зі Священного Писання, а по суті ж – зі свого власного стану, зі свого падіння, зі своєї гріховності, зі свого самообману, – цими картинами лестить своїй зарозумілості, своєму марнославству, своїй високо-розумності, своїй гордості, обманює себе…» Згадаймо також житіє преподобного Ісаакія Печерського, який сім років провів у тісній печері, постійно перебуваючи у пості і молитві. Прп. Ісаакій ніколи не лягав на ложе, а лише сидячи підкріпляв себе короткочасним сном. Та навіть при такому подвижницькому житті йому з’явились біси у вигляді ангелів і Христа і спокусили його. Свт. Ігнатій Брянчанінов, покликаючись також на св. Ісаака Сиріна, також говорить: «Відомо, що істинним святим Божим видіння даруються лише за Божим благоволінням і дією Божою, а не з волі людини і не за її власним зусиллям, – даруються несподівано, дуже рідко, при випадках особливої потреби, на дивний розсуд Божий, а не як прийдеться». Що ж ми бачимо у випадку Гарафіни Маковій? Вона «ставить на молитву» і одразу отримує відповідь. Тобто Господь для неї виступає прямим співрозмовником, Який ніби відповідає як тільки вона забажає поставити запитання. Та й навіть сам характер «відповідей» через видіння, які описує Маковій, часто змушує просто ніяковіти! У книзі «Прошу прийняти» (с. 368) Гарафіні Петрівні «на молитву» показується картина майже порнографічного змісту, і такі «одкровення» далеко не поодинокі. Невже Господь посилає такі видіння? Хіба в творах святих отців можна зустріти такі безсоромності?

Як вже вказувалося, тема статевих збочень доволі часто має місце у книгах Маковій. Справді, у сучасному суспільстві існує така проблема, але ж навіщо описувати різні збочення, відхилення і гріховні дії з такими зайвими подробицями, які навіть соромно прямо цитувати, якщо існують стриманіші і лаконічніші вирази: блуд, перелюб, скотолозтво і т. д.? Яку користь несуть такі детальні оповіді і кому вони до вподоби? Відразу і шок у здоровомислячого християнина викликають також і ритуали, які «вибиває на молитву» Гарафіні Маковій. Так, наприклад, за годування свійських тварин залишками їжі зі столу необхідно «обмастити тваринячими нечистотами обличчя, руки (від ліктів униз), соски грудей (і чоловікові), чоловікові на середині дітородного органу начертати хрестик, (напевне тими ж фекаліями. – Авт.) жінці – дугу, ріжками вверх, нижче пупка, відтак обмастити коліна, ніготь першого пальця від середини стопи на обох ногах…» («Прошу прийняти», с. 376). Далі все пропонується змити у зворотному порядку відваром з полину, просячи при цьому прощення і згадуючи Ісуса Христа. Де у православному віровченні знайдемо таке? Що це, як не збочений язичницький ритуал? Чи може це «дійство» є християнським, бо у ньому згадується Господь наш Ісус Христос? Аж ніяк. Адже «не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! – увійде в Царство Небесне… Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили?І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня» (Мф. 7: 21 – 23)

Хотілося б також дізнатися, чи всі прихильники Гарафіни Петрівни, яким доводилося залишками їжі годували тварин (а таких, напевне, чимало, особливо у сільській місцевості), пройшли цей «посланий з неба» ритуал? Бо якщо ні, то, за словами Маковій, «на родовій лінії підуть «колобки» – пузаті і низькорослі, порушується ендокринна система, може скорочуватися рід» («Прошу прийняти», с. 376). Є й інші, м’яко кажучи не християнські ритуали. Якщо мати позбавила дитину материнського молока, до того часу поки дитина не почала ходити, то необхідно «полизати дитині (хай і дорослій) місце вище заднього проходу, сплюнути, капнути воску з одночасно запалених трьох свічок, свічки загасити одночасно уткнувши у скляну банку з свяченою водою, мовлячи : «Був гріб – став чоловік, бо я уже з Богом»». («Прошу прийняти», с. 379) Про які християнські відносини між матір’ю і сином у такому випадку можна говорити? У подібних ритуалах, яких навчає Гарафіна Петрівна, часто поєднуються свята вода, інтимні місця, певна кількість церковних свічок, заклинання на зразок молитви, чітка послідовність дій тощо.

Існують і відверто язичницькі ритуали, в яких потрібно приносити жертву «духам природи». Для нейтралізації хвороби сина, яка начебто трапилася через забруднення його матір’ю водоймища, необхідно принести жертву воді, щоб, за словами Гарафіни Маковій «залатати витворену поганим поступком діру, вибило такий ритуал: Мама має свідомо розкаятися, потім піти до тої річечки, взяти жовтої глини з берега, виліпити людину і з кладки кинути глиняну людину у воду сказавши: «Водичко-сестричко, прости мене, що тебе сквернила, би Бог мене простив. На тобі пожертву, а мого сина не бери» («Прошу прийняти», с. 236). Але ж що спільного у цього «жертвоприношення» з християнством? Наведемо ще одну показову цитату: «Тепер, коли я маю якусь міру іншого зору, то бачу, виходить цар-Риба і дає інформацію, що в людини тому біда, бо там і там, тоді і тоді, вона чи її предки нищили риб’яче царство… І бачиш, населля казок отими царями-Жабами, царями-Деревами, взято із життя, і казки стають зовсім не казки, а живі реалії, які ми відовчилися розуміти. Можна закинути, що це язичництво. Так, язичництво. Але християнство, людоньки добрі, є тоді, коли ми ведемо себе як істинні християни!» («Прошу прийняти», с. 232) Якщо Маковій сама визнає, що вчення її це язичництво, то що ще треба доводити? Проте і її «але» не менш парадоксальне, бо ж якщо ми маємо вести себе як християни, то ми відповідно, аж ніяк не можемо вести себе як язичники, тобто вірити в забобони і язичницькі ритуали, бо інакше ми вже не християни.

Цікавою особливістю ритуалів Гарафіни Маковій є те, що саме вони являються завершенням, інакше кажучи основною дією для звільнення від гріха. Тобто людина може посповідатися, причаститися Святих Тайн Тіла і Крові Христа, але потім, після «щирого розкаяння» потрібно таки звершити ритуал. Православна ж Церква вчить нас, що щиросердне розкаяння, покаяння – зміна способу мислення, переміна власного гріховного життя – щира молитва і причастя Тіла і Крові Спасителя є достатніми засобами для звільнення від тягаря гріхів. Найвищими Дарами Божими є Святі Тайни Тіла і Крові Христа, а не забобонні дійства і фантазії Гарафіни Маковій, яка свої книги називає «надДарами». У вченні Церкви місця марновірним ритуалам не було і немає! Народознавство як вияв побуту наших предків не може займати місце православної віри або змішуватися з нею. Бо в народознавчих обрядах і традиціях значне місце займає язичництво, забобони і «народна магія». Зрештою, якщо більше подивитися у глибину віків, то побачимо, що наші предки були прямими язичниками. Але ж це не означає, що православним християнам, які цікавляться власною історією і звичаями, необхідно поклонятися ідолам Дажбога чи Перуна і приносити їм жертви. Місце народознавства в історичному і культурному вивченні, але аж ніяк не у релігійному житті людини, яка вважає себе православним християнином. Але ж звідки, як не з язичницько-народознавчих звичаїв взяла Гарафіна Маковій свої обряди, забобони і заборони? Адже церковна свідомість таких речей не знає. Прикладом також може послужити велика кількість марновірних заборон, введених Маковій ( див. «Діалоги з неба»): не можна переливати олію у окремі посудин (с. 11), використовувати ліки (с. 13 – 14) чи проводити операції навіть при смертельній загрозі (с. 16); мати піаніно (с. 20), акваріумних рибок чи папугу (с. 124), брати до рук жолуді (у них начебто вміщено велике вселенське зло) (с. 22), пити з отвору пляшки (с. 23), дивитись у чужі дзеркала (начебто дзеркало акумулює «астральне зло») (с. 27), переносити слова на письмі (с. 306), обходити машину ззаду, коли хочеш сісти у неї (це нібито закликає аварію) (с. 28 – 29). Заборонено проводжати когось на пероні вокзалу (с. 303), писати у свій зошит номер чужих автомашин (цим нібито перебираєш «карму» водія) (с. 293), використовувати телевізор, телефон, електроприлади (це начебто живе втілення диявольщини – с. 181), хоча у «Сторінках із щоденника 1993 р.» (с. 156, 188) Гарафіна Петрівна абсолютно спокійно згадує про свої довгі телефонні розмови. Не можна вживати «субтропічні і цитрусові, бо вони є не наші» («Діалоги з неба», с. 110), не можна пити чай: «Чай – від сатани. Варення від Бога. Чай руйнує підкірки головного мозку, висмоктуючи з них енергію завтрашнього дня» («Діалоги з неба», с. 72). Але вживати цей напій не можна лише на початку книги, бо в кінці Гарафіна Петрівна говорить вже абсолютно протилежне: «Чай індійський корисний християнам і недобрий для дітей антихриста. Християни в індійському чаєві знейтралізовують хвилі буддизму, бо в Індії чай – ритуальне питво» («Діалоги з неба», с. 312). Як бачимо від великої кількості забубонів «провидиця» плутається навіть на сторінках однієї книги «Діалоги з неба». Подібно до цього і «воля Божа» змінюється тоді, коли зручно Маковій. Так, у книзі «Сторінки із щоденника 1993 рік» (с. 158) вона пише: «8.04.1993… Господи, прошу Тебе уклінно: поможи мені розібратися в собі. Я ж віддала свій хрестик, образ свого помічного Христа (що у значок: «Ну погоди» замість вовка із зайчиком поклала). Кому, мій Боже? Хрестика зняла із шиї і натягнула на шию. Той хрестик, що дав мені у Київській Лаврі архідиякон Ігнатій-Іларіон… – Ти дала тому, хто загубився на дорозі до Мене й поник, во ім’я воскресіння його душі, щоб він у роботі твоїй був поруч з тобою. Будь джерелом, що не висихає, а він – має приводити до питва, – почула у відповідь». Проте далі (с. 424) читаємо: «18.07.1993… – Ісусе, а ось я дала йому значок, у який я вклала Твоє зображення, і хрестик, який мені архідиякон Ігнатій подарував: забрати назад? – Твоє має бути з тобою, його – з ним. Далі на молитву почула текст інформації взагалі: Те, що з себе не даруй нікому, бо та людина буде тебе топтати як того захочеться її душі. І роз’яснення: дарована тобою річ – у життєвій оболонці людини. Вона є частиною тебе у тій людині. І ви – у безперервному зв’язку. Річ твоя намагнічує чуже зло і відправляє тобі на голову, як тільки у тобі є де зачепитися чорноті: в чомусь ненароком згрішила». Що ж, виходить за три з половиною місяці «небо» забуло те, що прорікало раніше на запитання щодо того ж самого хрестика? Відповідь насправді банальна і міститься якраз перед другим «одкровенням» (с. 422): «Дуже легко мені стало, коли відв’язалась від Довнича (чоловік, якому дарувався хрестик. – Авт.). Господь казав на молитву про дві паралельні лінії взаємозв’язку у нашій спільній дії, щоб розряджати чорний ефір, який вимагнічує прерізні чорноти з нутра землі, сприяючи різного виду катаклізмам, але, хоч б я із шкіри вилізла, не виходить нічого: ця людина будь-що хоче втілити у життя суто своє. Нам нічого робити разом…» З цього бачимо, що коли якась людина чи подія стає «незручною» для Маковій, «одкровення» з легкістю підганяється під вигідний формат.

Виявляється також, що «волосся на бороді та підборідді в жінок – знак Вселенської мудрості» («Діалоги з неба», с. 308). Яке підґрунтя у цього постулату, здогадатися також не важко. Мити ж волосся можна чомусь лише у суботу («Прошу прийняти», с. 352 – 353). А от при спуску в метро, як стверджує Гарафіна Петрівна, душа людини залишається на поверхні, а потім швиденько переноситься до потрібної станції і на виході чекає людину. Якщо ж людина помирає в метро, то її душу «затягує у себе Луна й дає на послугування до мага» («Діалоги з неба», с. 15). Та чомусь ніхто зі святих, які подвизались в печерах Києво-Печерської Лаври, про такого роду небезпеку підземель не згадує.

Свою організацію «Факел» Маковій «скромно» називає «Субстанцією Святого Духу во ім’я спасіння світів і світу на землі» («Діалоги з неба», с. 29). Не менш «скромно» мовиться і про саму «провидицю». Виявляється, завдяки її ході босоніж було зупинено Армагедон (Там само, с. 3).

Загалом забобонів і марновірств у Гарафіни Маковій настільки багато, що описати їх усі в одній статті практично не можливо. Досить часто говорить вона і про «карму» та «астрал». Напевно у неї якесь особливе, своє «святе писання», бо у тому, яке відоме усім християнам під назвою «Біблія», таких слів не знайдемо, як не знайдемо їх і у позитивному вжитку св. отців. Окрім середи і п’ятниці, Маковій вводить також піст в понеділок («Діалоги з неба», с. 26), але ж на якій підставі, якщо Церквою в цей день піст не введений? Маковій дозволяє собі і пряме перекручування Біблійного тексту. Виявляється, що начебто це Адам спокусив Єву в раю і, «перелякавшись за свою шкуру», звелів спочатку Єві скуштувати плід. «Адам, своїм хотінням заборони, змія і вплодив на дереві» («Діалоги з неба», с. 201). Проте і сама книга Буття, і її церковне тлумачення говорять якраз протилежне. «І не Адам був спокушений; а жінка, спокусившись, вдалась до переступу» (1 Тим. 2: 14).

Гарафіна Петрівна дотримується вчення про переселення душ – реінкарнацію («Прошу прийняти», с. 35). Проте для усіх православних християн це вчення єресь. «Скупчення великого позитиву, що чекало свого утворення породило Бога Отця» («Діалоги з неба», с. 106) – формулює нову єресь Маковій. А от свт. Григорій Богослов говорить: «Отець є Безначальним, тому що ні від кого іншого, навіть від Себе Самого, не запозичив буття».

Інколи можна почути, що Гарафіна Маковій привела до віри багатьох людей. Так, можливо й привела, але до віри в «магічну» обрядовість, забобони та язичницькі ритуали, а така віра з християнством не сумісна.

«Ніхто не можете двом господарям служити…» (Мф. 6: 24).

«Що спільного у світла з темрявою? Яка згода між Христом і Веліаром…Яка сумісність храму Божого з ідолами?» (2 Кор. 6: 14 – 16)

Отже навіщо брати на себе учительство інших, коли не знаєш православного віровчення, істинної, а не магічної суті церковних таїнств і обрядів, насліддя св. отців і традиції тлумачення Священного Писання? Бо протиріччя з православним вченням гостро і чітко виявляються у вченні Маковій. Це язичницько-народознавче вчення не може бути християнським тільки через те, що містить кілька постулатів зовнішньо спільних з християнством і низку моральних норм, які, проте, також наповнені марновірним змістом, адже велика кількість постулатів має й зовсім протилежне християнству підґрунтя. Прп. Амвросій Оптинський писав: «Старайся завжди перевіряти свої почуття, чи узгоджуються вони з Євангельським вченням і вченням св. отців. Прп. Ніл Сорський пише про себе, що він ніколи не приймав якогось погляду або думки, хоча б вони й здавалися дуже ясними і зрозумілими, поки не знайде на них свідчення у Євангельському вченні або апостольському, або святоотцівському» На жаль, ні сама Гарафіна Маковій, ні її послідовники не дотримуються такого ж правила, інакше вони б побачили величезну прірву, що розділяє її вчення із вченням Православної Церкви.

 

 ГРІХОВНИЙ МАГІЧНИЙ ЯД ВІД ПАНІ ГАРАФІНИ…
«І пізнаєте правду, і правда визволить вас…» (Ів. 8, 32)

Живемо, любі, у світі поряд з різноманітним людом, розмаїтими світоглядними позиціями, а зокрема – з добром і злом… Стосовно релігійної площини, звернення очей-душі в напрямок божественно-священного, то справа тут не така вже й легка, адже смертна тілом людина здатна часто заблуджуватися, свої якісь сумнівні ідеї (фантазування) вважати «догматичними», неначе сплітати в одне ніч із днем. Що конкретно мається на увазі, зараз збагнете, бо зупинюся на час на декотрих творах-вченні такої уродженки української землі як Гарафіна Маковій. Це будуть передусім власні думки на основі християнських концепцій, що теж мають право на існування в сьогочасній дійсності.
Жінка має магічне розуміння світу, природи, буття людини під небесною виссю. Магія та ворожіння несумісні із служінням Господу Богу. Ворожба, магічно-окультна дійсність – все це підриває християнство, біблійну науку Всевишнього як таку, вчення святих отців Церкви, церковне Передання тощо. Тому треба свідомим християнам висвітлювати аспекти лжехристиянського «гарафіномаковійства», що нищить світло в душі та правдиву віру.
Одного разу побачив, що книги Гарафіни поряд з іншою християнської літературою продавала на подвір’ї храму св. Андрія, що у м. Львові, одна старша жінка. Це мене насторожило, адже я вже трохи на той час ознайомився з тою забобонністю, що лине з буковинського краю. Коли запитав її, навіщо вона продає ті шкідливі, недозволені книги, то вона мені відповіла, що вони є добрі… І читає їх сама…
Св. Іван Золотоустий у 54-ій Гомілії на Ді. 28, 2-3 залишив письмово: «Не обманюймо себе, диявол не може вчинити нам зла, коли ми чуйні…». Пишу, отже, чергову дискусійну статтю. Об’ємну. Вважаю це своїм святим обов’язком, бо не можу спокійно дивитися на дурисвітство. Переді мною на столі п’ять немаленьких книг п. Гарафіни Петрівни чернівецького видавництва «Факел», коломийського «Вік» та київського «Генеза», а саме – «Щоб жив на землі Христос», «Народ у народних святах», «Відповідаємо на запитання», «Очі згори. Народознавчі новели» та остання Олександра Нового «Прошу прийняти… Бесіди з Гарафіною Маковій». Різнобарвна література. Принадні обкладинки. На деяких християнські елементи. Легкий стиль читання… Між іншим, Гарафіна стверджує, що ті книги можна дарувати, якщо дарується, лише своїм дітям…. Це «багатство» я отримав задарма колись від одного молодого християнина із Золочівщини, якому якось потрапила до рук книжка Михайла Маріїна «Окультизм у християнстві», де він по-розумному і по-богословськи піддає критичному розглядові ту чудну писанину вчительки-народознавця із зеленої Буковини. І вона є в мене так само зараз на письмовому столі з досить вдалою обкладинкою: на ній диявол тримає велику білу плахту із зображенням небесного ангела, а перед ним біля дерева стоїть жінка... Сказано в Біблії, Божому Слові, що сатана, особливо за останніх часів, набиратиме образу ангела світла… У диякона Православної Церкви Андрія Кураєва, до речі, є така книга як «Окультизм у православ’ї».
У тому вченні, не раз завуальованій неправді під плащиком християнства, криється жахна небезпека, псевдорелігійний інформаційний вірус, своєрідний капкан для безсмертної душі… Якби ж вона займалася тільки (інколи й на пару з Олександром Новим) автентичними українськими традиціями, тим, що дозволено, має сенс без спотворення найціннішого, відвічних християнських цінностей, однак жінка заходить в контексті цього задалеко: сіє також забобони, марновірство, магічне розуміння, як уже згадувалося, довколишньої дійсності-природи, що дуже шкодить чистоті релігії, зокрема Христовій Вселенській Церкві, що покликана повсякчасно берегти Божу Істину перед багатьма ворожими суб’єктами з недобрими намірами…
Як житиме суціль на землі, а точніше в людській душі, Ісус Христос, наш дорогий Спаситель, радіти всьому, коли, наприклад, у книзі «Щоб жив на землі Христос» натрапляємо на ряд неприйнятних, першою чергою, з погляду здорового глузду, християнської віри, реалій.
На самому початку зазначено, що ця книга, мовляв, — надДари Святого Духа для всіх, хто захоче… вигнати із себе сатану. НадДари (цікаво, адже я з офіційної християнської літератури знаю саме про дари Св. Духа як такі та плоди!) – бо ніколи ще настільки не було розкрито таїнство гріха (!!) і т. д. А присвячено книгу, як видно, Гарафіниній дочці, через яку все сталося… «Те, що я бачу», — читаємо спершу.
Досить дивовижні отримані «небесні» об’явлення, новаторського проти церковного характеру, стара брехня, бачимо, вирішила приодітися трохи по-новому, щоб викликати захоплення і заманити до своїх лабет. Не хочеться цитувати цілі тексти, висвітлювати ту всю чортівню та й перечитувати повністю те все, адже теж існує і церковна заповідь, аби злих книжок і писем не читати, але щоб про якийсь об’єкт вдало виловитися, варто його, певною мірою, пізнати. Так діє християнська апологетика і так буде справедливіше й об’єктивніше.
Вона нібито не погоджується з відродженою «РУНВірою» лжепророка Лева Силенка, тобто з тим, що пропагатор «рідної української національної віри» бажає скоронувати український народ під своєю релігією, адже, за її словами, яка користь з тієї власної національної віри, якщо вона не дієва (виходить, що християнство наполовину з білою магією проти волі Творця дієвіше чи як?!). Гарафіна Маковій, як дізнаємося, є за монотеїзм, царювання Христа, а не за явне язичництво. Проте це не цілком так – бачимо в її лексиці лукавство. Жінка є проти абортів (що похвально), вбивства невинних діточок, є буцімто проти магів-екстрасенсів, представників недоброї чи проміжної сили і їхнього методу насилля. Не схвалює і алкоголізму, лихословства, атеїзму (атеїсти не раз критикують також відхилення у вірі, марновірство…). Наголошує водночас на потребі строгого посту по середах-п’ятницях, дотримуванні Божих заповідей… Пише заодно і про міць молитви (молитва, нагадаю, теж присутня в магічній реальності, насамперед коли нею Бога провокується очікується від неї моментального результату – від «молитви» як такої, часом за гроші, а не від волі Господа та й не завше це становить правдиву розмову з Творцем з Ним, бо поняття можуть підмінюватися…), немовби обожнює свічу, називає її життям, бачить у ній велику тайну, хоча її, як знаємо, не можна ставити одночасно Богові і Його противникові дияволові: служити, так би мовити, згідно зі Святим Писанням, двом панам… Заявляє жінка, що свічки багато чого знають.
Гріховні забобони чи не на кожному кроці. Народознавець Гарафіна називає місяць (а хто ж Його премудрий Сотворитель?) князем пітьми (чогось подібного не знаходимо в Біблії – там якраз дідько розуміється під ним!). І за його участю нібито робляться різні небезпечні речі, він, за нею, супроводить всяке зло. Є «оком нечистої сили» і «диявольським слугою», «фотографує» в людині зло, котре та вчинила, приносячи її на розплату… Місяць приносить зло, спиває силу… Яке макабричне очевидне марновірство! І в такому ж дусі чи не вся ця сумнівна книга.
Все знаходиться на могутніх Божих долонях. Не можна надавати сотвореним речам надприродної сили, котрої вони аж ніяк не мають, бо це є гріхом забобонства… Пані Гарафіна Маковій має натомість своє розуміння гріха, відмінне від церковного, на жаль… Варто краще ознайомитися з першою Господньою заповіддю, з усіма прогрішеннями, що з неї випливають, аби не ширити таких дурниць на свій же осуд. Це сказано не в образу, але на користь як її особисту, так і інших, що тим у некритичний спосіб переймаються.
«Не розкидайте будь-куди сміття, бо будуть лишаї, гнилі зуби і ясна, бородавки і всяка інша нечисть, що ліпиться до вашої шкіри… » (ст. 234). Звичайно, сміття треба викидати у визначене для цього місце – смітник, проте не треба вдаватися знову до забобонства, а краще поправити своє недбальство, коли щось таке трапилося, і дбати більше про особисту гігієну тіла, здоров’я, щоб не чіплялися якісь захворювання. Чи не так?
«Ялинка на Різдво – це примноження сили. Ялинка у новорічну ніч – це програмація зла… Ялина дерево сумне (я б так не сказав...), складне, яке не любить компанії і є потенційний вампір по відношенню до людей із упадком Божественної сили…».
Забавно! Бідне деревце у трактуванні вчительки. Та ми вже якось звикли до того, що ялина прикрашує наші оселі на Новий Рік включно з Різдвом Спасителя, бо є гарним символом Його народження, хоч інколи шкода, що цих зеленопишних молодих лісових красунь так швидко зрубують…
«Купляючи іноземне (ст. 237), ви затягуєте карму чужої країни на свою дітородну основу, позбавляєтесь захистку дітородної утроби від рідної землі, поки у вас є гріх, а на землі – межі і кордони…». Ще такого досі, направду, не чув! Чомусь важко повірити, що Гарафіна користується в житті суто всім українським при нинішній ситуації: продуктами, одягом, побутовими речами, якщо імпорт-експорт доволі розвинуте явище в різних цивілізованих країнах. Слід додати, що поняття «карми» є окультним, тобто богопротивним, присутнє у східних нехристиянських релігіях і не має нічого спільного із суттю Спасителевого Слова, а, отже, і християнством.
«Не одягайте одяг (ст. 253) своїх батьків, якщо не хочете повторювати їхньої долі. Флюїди негативу, що вже запрограмовані там, тягнутимуть біди на вашу судьбу, як би ви той одяг не чистили та не прали, якщо душа ваша буде хоч у якомусь гріху…». Дивина та й годі! Слава Богові, що ці абсурдні нісенітниці люди зі здоровим глуздом, справжньою вірою, притьмом відкидають, бо знають що доля людини залежить від всемогутнього Творця, а не від якихось матеріальних речей, що знищуються… І долі різні-прерізні. Людина отримала від Всевишнього свободу, тож є вільною і ніщо не може її детермінувати, тому що то суперечило б первісному задумові Бога. Так навчає сам Вседержитель.
«Народ у народних святах». Тобто звичаї, традиції, обереги, винесені народом протягом віків і які народознавець збирала протягом десятиліть та відсортувала на основі її бачення чи яснобачення швидше… Краще читати життя святих о. Андрія Труха, ЧСВВ, і книги про нашу християнську традицію, що написані, наприклад, церковними письменниками, ніж те все… Магічні, напівмагічні звернення до Божих угодників. Виглядає якось наївно й облудно. Роз’яснення важливих християнських свят, празників теж у тому ж дусі. Треба позбавлятися ворожінь, як уже було згадано раніше, не світити свічку дідькові та Богові. І не ворожити в ніч на Андрія чи ще в якийсь час, бо так робили колись предки, а краще ставати більше свідомим та практикуючим християнином, що вміє відрізнити з Божою поміччю біле від чорного. Свята Христова Церква не закликає поєднувати християнські святкування із забобонами та магічністю, а, навпаки, бореться з цим, тому що є завжди у боротьбі зі злом, згідно з волею Господа…
«Відповідаємо на запитання» (1999 р.). Інше новаторське твориво. У книзі наявні відповіді на численні запитання людей відповідно до різноманітних аспектів життя, котрі було поставлено читачами загальноукраїнської газети «Економічноблагочестивий вісник». Там наче йдуть швидкоплинно роз’яснення з уст самого Небесного Отця завдяки «молитві» до Нього. Гарафіна Маковій про все докладно у Всевишнього, як виокремлено, допитувалась, тож є єдиним автором сам Він.
Хм, питань як відповідей багацько. Їх непросто перелічити, хоча можна, якщо постаратися. Коли я давав на усну рецензію цю книгу одному досвідченому ієромонахові, то він теж висловив щодо цих антибіблійних тверджень свою думку у дусі Христового Пастиря, адже там ідеться, крім іншого, і про духовенство, одначе це все вже вкотре потопає в озері забобонства та магізму.
Часто акцентується увагу на родовій лінії (родовому дереві), що може так само стати причиною всіляких бід, хворіб, кармі… Чогось подібного не знаходимо в автентичних церковних книгах, насамперед сучасних, зокрема Катехизмі. Відомо, що не завжди причиною певної хвороби може бути лишень гріх. Чинників захворювань немало. Не все це схоже на покарання. Відомо що якусь хворобу може також посилати й Господь Бог задля нашого освячення, бо, мабуть, якби їх не було, то ми могли б цілком зануритись у землю і не тільки. Можна тут згадати і праведного Йова, що страждав з Божого допусту. Страждання буває, як свідчать випадки, й корисним, та це вже друга тема. І, між іншим, кожен найперше сам за себе відповідає перед Богом за свої вчинки, адже особистої відповідальності як такої ще ніхто не відмінив. Ми не можемо відповідати за всі гріхи-провини інших, їхній відхід від Божої благодаті, — батьків, прабатьків, бо Божий Суд буде згодом, першою чергою, особистим… Як наголошує у згаданій книзі Михайло Маріїн, Таїнство Сповіді і належна покута знімають відповідальність нащадків за гріхи їхніх батьків. Хоча наслідки від нерозкаяних родових гріхів можуть зачепити з Божої волі. Та карма і родовий гріх протилежні поняття. І під терміном «карма», розуміється переселення душі. Закони карми невіддільні від законів астрології. А це наскрізь диявольське… Порушує по-святотатськи святі обітниці таїнства Хрищення.
Взагалі-то гріх у Гарафіниному розумінні – причина всякого фізіологічного лиха, хворіб. Вона, до речі, пише, що оперування людини теж із області гріха, тобто не можна оперувати… Щось мені це нагадує заборону переливання крові у свідків Єгови. Добре покладатися в усьому всеціло на допомогу Бога, Лікаря з небес, але земні лікарі також мають свою місію, покликані оздоровлювати людське тіло різними допустимими засобами, творити добро. Сам раз «пішов під ніж» до одного доброго львівського хірурга – у протилежному випадку, швидше всього, міг би не вижити, адже хвороба не була з простих… Зараз не жалкую, бо з Божою поміччю все скінчилося щасливо. Відмовлятися не завше коректно, особливо коли загроза очевидна та хвороба прогресує… Є невідкладні ситуації. Що, може відразу бігти до котроїсь ворожки, «цілителів», як дехто робить? І допуститися гріха через це… Навіть у Старому Завіті не заборонялося звертатися по допомогу до медицини. Особливу похвалу медичній професії знаходимо у текстах Сираха (пор. Сир. 38, 1-8, 12 наст.). Заборонялось, натомість, використання магії, що було пов’язано з ідолопоклонськими культами (пор. 2 Цар. 1, 1-4), на що дуже страждала тогочасна медицина…
Питання: «Чому після Причастя не можна цілувати ікони, а тільки хрест?»
Відповідь: «Хрест – це пряме випромінювання енергії Божого Сина. Ікона – це вже потойбічне світіння, енергія не пряма, у ній є елементи рукотворної сили: тобто і енергія іконописця, те що він своїм єством туди долучив».
Але ж хрест, Розп’яття теж є по різних Божих святинях рукотворними… А сила Божа одна як і Бог у Пресвятій Тройці єдиний. Навіть не хочеться того коментувати, знайомих гарафіниних забобонів. Ця вся «енергія», прояви окультизму, до якого не раз звертається, стоїть у горлі. Над цим усім витає лише Господь… Матеріальне безсиле саме по собі.
Ще один запит: «У нашому місті у багатьох людей на руках і ногах червоні плями. Кажуть, рожа. За що ж люди наказані такою свинячою болячкою?»
І відповідь: «За своє свиняче перед Богом життя…».

Знову кара, знову одне й те саме. Спробуй доказати це фаховому медикові, що непогано в цій справі обізнаний… Якщо вже на те пішло, то нема нікого без гріха. Тому потрібне якраз усім, мов повітря, постійне покаяння перед Богом.
Або «Зараз дуже модним пішло робити весілля одної неділі у молодого, другої – у молодої. Молода двічі одягає весільний убір. Чи не є це порушенням Божого Закону?»
Забобонне нецерковне пояснення: «Весільний убір одягається тільки раз, так як раз приходить до людини смерть. Двічі одягання убору веде до розладу сім’ї: хтось із подружжя швидко котиться до могили, йдуть серйозні хвороби, що можуть перекочуватися (якщо служать захистком благочестиві предки) на дітей…».
Цьому не треба просто вірити. Де таке пише: у св. Письмі чи бачимо щось подібне у святих отців? Хіба так навчає Христос, проповідують священики у храмах? Звичайно, ні. У Біблії написано: «Нехай станеться згідно з вашою вірою…». Коли хтось вірить у схожу неправду, провиняється проти найпершої заповіді Бога, може і статись… Невірність в одному (навіть малому) призводить часами до невірності в усьому (Божому Законі). Це ж є браком істинної віри у Господа Бога. Забобони витісняють справжню віру за межі серця... Їхня шкідливість для християнина очевидна.
Об’ємний твір «Очі згори», збірка народознавчих новел, взагалі пропонується кожному мов «Буквар», підручник на уроках з народознавства. «Мій рукопис, — мовить Гарафіна Маковій, — складає собою місток, що єднає моє бачення із способом життя предків. Щоб, хто хоче, вочевидячки переконавшись: їхні традиції, ритуали, обряди, звичаї – це відпресована мудрою спостережливістю істина, яка діє…». Так, діє… Але як, ми вже побачили неодноразово. І там, до речі, вирує забобонство, магічні ритуали, як наприклад, зі сіллю. «… Сіль, розпечена на вогні, відганяє від хати зло. І тут таки – повір’я: розсипати сіль – буде ворожнеча, сварка. Не позичай недобрій людині солі, бо зробить тобі на ній усіляке лихо…». А якщо сам недобрий, то як тоді? Наші предки не завжди поводилися правильно, як і ми всі тепер. Помилялися. Теж не були вільними від марновірства, різних ворожінь, часто поєднаних із відомими християнськими святами. Тому не варто їх чи їхніх дій обожнювати. Давайте будемо об’єктивними, говорити правду. Псевдохристиянські, з язичним забарвленням традиції варто викорінювати, а не знову відроджувати і робити християнство розмитим, згіршенням для невіруючих, скандалом. Лиш добре, що не шкодить душі, має право на існування, що не суперечить цілості відвічного Божого Закону. Вистачає бо богозневаг… Необхідно тут пам’ятати і про так звану інкультурацію, про яку мовиться в церковних документах.
І остання книга Олександра Нового «Прошу прийняти… Бесіди з Гарафіною Маковій». Як стверджено, документальні матеріали… Відразу натрапляємо на частину позитивних, безперечно, відгуків про Гарафіну Маковій, її діяльність, подібно як це знаходимо в різних газетах, наприклад, у львівському «Високому Замку» поруч реклами цілителів-ворожбитів, що часто прикриваються Богом, свічками з іконами. Вималювані подяки-оди вдячних людей з різних місць України і не тільки. Милих слів не бракує… Люди отримали не раз явну допомогу… Не усвідомлюючи цілковито від кого…
Від однієї галичанки: «…Приїхала зі Львова по допомогу моїй внучці. Від почутого зробилося моторошно. Виявляється, всі біди справляє чоловіка брат, самогубець»… Загалом п. Гарафіна говорить, що самогубцям закритий вхід до неба через страшний гріх, бо самовільно заскочили в торбу нечистого. Хто вкоротив собі віку (свідомо або несвідомо, за реформаторкою!) вже назавжди самовизначився. Нічого спільного із Спасителем нібито не мають теж ті, що були піддані кремації, спаленню (та Церква має відміну позицію!). Надзвичайно багато забобонів, пов’язаних із цим явищем та й покійниками, від хото в інший світ. Таке навіть у страшному сні не завжди присниться. До речі, вчення Католицької Церкви не зовсім гармонізує з Гарафіниним. Безумовно, самогубство є вбивством проти себе самого. І раніше Христова Церква навіть відмовляла в релігійному похованні такому. Проте зараз дивиться на це по-іншому: буває, людину до цього доводять, є різні важкі психічні хвороби, депресії. Тому часто бракує правдивої інформації про важкість акту та розумовий розклад, який перешкоджає розв’язанню, тобто провини може й не бути перед Богом або вона буде незначною. Це з погляду моральної теології. Тож не варто сьогодні, як це робить п. Гарафіна, робити такі радикальні висновки, бо ще не знаємо, що зустрінемо в житті, такому часом заплутаному… Під тягарем життєвого хреста (обставин) падають також, і не завжди подаємо таким вчасну руку помочі. Справедливий суд треба залишити для милосердного Бога. Самогубець теж потребує щирої молитви і може стрінути Божу любов посмертно…
З написаного видно, що Гарафіна, як це є в окультизмі, бачить на відстані події, людських осіб, чужі будинки, описує інтер’єр небачених до того часу кімнат, відає, якого кольору диван, де лежить криниця, віщує, розголошує таємне тощо. Зі свідчень очевидців, розповідає вона про минуле і майбутнє, за фотографією каже про життя і характер людини і все співпадає. Так чинять лишень ворожки, екстрасенси, що мають бісівські дари!.. Є, однак, люди, що її пораду вважають святою… Кажуть, що про цю чудесну унікальну жінку треба писати книжки… До неї ходять і цілими родинами. Одна особа з Чернівецької області написала у книзі відгуків, що «кожне слово Гарафіни Петрівни не видумане, а з Євангелія, вона вчить нас Божого Закону… Інша з м. Южноукраїнська пише: «Я закохалася в Вас і Вашу розповідь. Ви – Ангел Спаситель!». Бачиться й виключення її з контексту грішності (хоч всі провиняються, у більшій чи меншій мірі, тож покликані до Сповіді). Просто бракує слів… Бо навчає протилежне, ніж Господь у своєму Об’явленні, ніж представники Церкви, Святого Містичного Христового Тіла, яке й так вже досить пошматоване викривленою волею людини… Лиш Господь дарує спасіння, як людина того хоче.
Олександр Новий (Василь Березовський) в інтерв’ю з Гарафіною запитує її теж і про ім’я дитини – чи має воно якусь вагу? А вона відповідає ось так (ст. 108-109): «Має, якщо називають її не так як хрестили. Часом це відіграю фатальну роль. За іменем при охрещенні людина отримує ангела-охоронця. Називають по-іншому – відчіплюють від неї наставництво Божественної сили…». «Приїхали», називається. Ясна річ, що кожен отримує завдяки святій тайні Хрещення, як навчає Церква, ангела охоронця. І дуже рекомендується надавати дітям імена саме християнських святих, щоб дитина (людина) мала свого, так би мовити, патрона в небі. Але якщо через певні обставини відбувається легально зміна імені чи щось у тому роді, то це аж ніяк не означає, що Господь від неї відчужується. Цього нема в канонічній церковній літературі. Одна моя знайома зі східної України поміняла собі недавно через певні обставини життя не тільки ймення, але й прізвище. І якось нічого. Звикає помалу. Ходить до церкви, молиться…
Отож, як бачимо, не все так просто як може здаватися. Чарівництво проникає до Церкви, вплітається несправедливо у християнство, що певним чином випливає із творів Гарафіни Маковій. Ми не можемо бути дітьми за розумом, адже розум не суперечить вірі. Тож можемо відрізнити добро від зла, істину від фальші…
«Забобони є відхиленням від релігійного почуття і практик, які воно передбачає. Вони можуть також стосуватися культу, який ми віддаємо правдивому Богові, наприклад, коли приписується якесь магічне значення деяким практикам, навіть законним та необхідним. Пов’язувати успішність молитов або сакраментальних знаків з їхнім матеріальним порядком без внутрішніх настроїв, яких вони вимагають, − означає впасти в забобони» (Катехизм Католицької Церкви, 2111). А досить чітко відображено у книгах-вченні Гарафіни Маковій. «Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської» (1 Кор. 10, 21).
У підручнику з морального богослов’я Жана-Марі Обера читаємо, отже, що існує два типи забобонів: той, що вирує всередині релігії і також такий, що панує в позарелігійній сфері. Тепер, безумовно, наявні повсюди віщування сумнівних об’явлень, крім правдивих, визнаних святою Церквою, що привертають увагу люду, що часто є в пошуці надзвичайного, якихось сенсацій. Є забобони й священні. Мабуть, їх стільки, скільки й людей на землі, якщо не більше, однак світла Істина одна й незрушна. Було б доречно написати цілу книгу як контраргумент на лженауку Гарафіни, а Христовій Церкві засудити її вчення як єретичне, сектантське та шкідливе. І це не буде інквізиційним ходом – просто справедливим відділенням світла від темряви, фальші від правди. Вчителька поклоняється своєму «богові», але аж ніяк не християнському… Християнський Бог за такі речі справедливо карає! Доцільно її вчення найперше розглянути, для прикладу, єпископам на синоді УГКЦ, прийнявши відповідні міри, щоб вірні знали, де лежить Істина. Бо це теж, як на мене, важлива сучасна проблема, крім інших і обрядових у тому ж числі. На гріх не мовчиться…
У Словнику біблійного богослов’я написано ось що: «Створена вільною і здатною на вибір – бути з Богом чи без Бога – людина дістала від Нього самого владу над світом і не потребує жодної магії. Це гібридне мистецтво – усього лише спроба штучного поєднання релігії з окультними науками, магія може лише дати створений образ природи і зруйнувати дієвість віри… ». У св. Письмі є немало фактів переваги над чарівництвом Бога-Ягве і також Ісуса над темними силами, котрі пробуджують чари і ворожбу приводять у дію… Божий наказ – не ворожити та не чаклувати. До теми, у старозавітному ритуалі описано дії, запозичені від звичаїв поган, однак згодом очищені, щоб служити культові правдивого Бога. Коли в повсякденній діяльності не дозволялося користування кров’ю, то священнослужитель в ім’я Боже звершав на крові обряд очищення (пор. Лев 17, 11) і Союз Завіту (пор. Вих. 24, 8); кров повинна була заглушити теж голос гріха, що волав до Бога (пор. Лев 4). У цьому новому контексті зміст обряду змінився. Проте якщо обряд допроваджував до забобонів, то він мусів бути скасованим. Саме так знищено мідного змія, тому що він став предметом поклоніння (пор. 2 Цар. 18, 4). Щодо вживання ймення Бога, відомо що спочатку воно було дозволено цілому народові, та пізніше дозволялося виключно священикам (пор. Чис. 6, 27). Це вчинено з метою запобігти певним зловживанням, що мали місце під час заклинання єгипетських богів. Довідуємося з грецьких папірусів, які знайдено в Єгипті, про те, що древні чарівники без вагань користувалися святим Божим ім’ям і вимовляли його надаремно… (пор. Вих 20, 7). Залишилось так само занотованим у Біблії марновір’я ізраїльського царя Ахазії (пор. 2 Цар. 1, 2-4).
Хто вірить в забобони, той наче б’є перед нечистим поклони. Отець Юліан Катрій, ЧСВВ у важливій для духовного життя книзі «Божі заповіді» в рамках першої роз’яснює: «Хто грішить забобонами? Забобонами грішить той, хто створеним речам приписує силу, якої вони, за своєю природою не мають, або приписую їм більшу силу, ніж вони мають. Таке фальшиве переконання спонукує багатьох людей до віри в недоречні практики, які нібито захоронять їх перед нещастям і принесуть щастя…». Самі по собі створені речі не можуть нам ані допомогти, ані зашкодити, мати добрий чи лихий вплив на щоденність. Хто тримається забобонності, як підтверджує о. Юліан, той забуває ту християнську істину, що долею кожної людини керує у всіх справах якраз Боже Провидіння, а не щось інше, сотворене, матеріальне… «Хто вірить у забобони, той показує, що він не знає правд св. віри та що в нього дуже слабка віра або взагалі її немає… Чим хтось менше релігійний, тим більше схильний до віри в забобони…». І богопротивне ворожіння полягає в тому, що дехто з допомогою невідповідних засобів, бажає пізнати речі, котрі знані лишень одному Господеві. Альтернативи нема. «Всі справи нашого життя чи нашої майбутності відомі тільки єдиному Богові. Немає людини на землі, яка без Божої волі мала б ключ до таємниць чи майбутності нашого життя. По карах, якими Бог наказував людей, найкраще пізнати, як Він гидує всякими забобонами чи ворожінням». (о. Юліан Катрій, згадана книга).
Різні обереги-ритуали від пані Гарафіни, амулети тощо наче заміняють Бога, абсолютизуються, що є недопустимим з погляду офіційного християнства! Фальшиве вшанування Творця допроваджує до різних помилок та боягузтва. Хто любить забобони, той у них і потоне… Один філософ якось сказав, що краще взагалі не мати поняття про Бога, ніж мати про Нього поняття, Його недостойне. Нецерковні псевдохристиянські практики не ведуть добра. Християнські правди вчителька-народознавець хитро перемішала із звичайними прадавніми поганськими ритуалами та поняттями. За нею, навіть родимки на тілі є прямою дорогою до пекла…
У її творах, цьому дрімучому лісі марновірства, теж наявна і зневага хреста Господнього – вона рекомендує в забобонному дусі на зліплений із глини хрест з-під трьох монастирів плювати, кидати у вогонь, закопувати на цвинтарі чи десь у нечистих місцях, накреслювати хрест на шкірці овочів, яку потім викидаємо у смітник або в помиї, малювати хрест на п’яті каменем, дотуленим до жіночого статевого каналу або тваринячими нечистотами на чоловічому дітородному органі… Страшно, правда? Це ж її слова. І в цьому якраз криється пастка для християнської душі, богозневага до святого, Животворного Хреста божественного Спасителя, на котрому довершилася могутня місія відкуплення. Пригадую собі, що, як був ще малим, до мене вчили ставитися з неабиякою пошаною, трепетом до хреста Господньою. Особливо покійна бабця (може, й надмірно деколи…). Пам’ятаю, як вона мені говорила, що це свята річ, з котрою не поводяться будь-як. Забороняла мені бавитися хрестом чи хрестиком без потреби, робити якісь хрестовидні зображення на долівці і т. д. А тут… Як довідуємося, в 73-му каноні VI Вселенського Собору зафіксовано ось що: «Оскільки Животворний Хрест дарував нам спасіння, ми повинні дбати, щоб з пошаною прославляти те, чим спасаємося від первородного гріха. А тому, і думкою, і словом і почуттям віддаючи йому поклін, постановляємо: зображення хреста на землі, як дехто робить, повністю заборонити, щоб знак нашої перемоги не був зневажений тими, що ходять. Отож, від сьогодні тих, хто креслить на землі хрест, наказуємо відлучати від Церкви…».
Зі святими речами, з Господом Богом не жартують! Це не лишень звичайне народознавство, культура, історія, а, власне, щось більше. Навіщо йти проти святої Церкви, викликати з лісу вовка, породжувати зайві інтриги, даремно працювати, прикриватися Богом, спекулювати Його цілющим Словом, якщо то для Нього противне?.. Як пригадує у своїй книжці Михайло Маріїн і як твердить народна мудрість – для того, щоб розпізнати чи яйце тухле, то не обов’язково його їсти. Зло може й маскуватись. Фантастичні ілюзорні теорії Гарафіни в’яжуть людський рід по руках і ногах. Ця «проповідь» погана. Пахне сатанізмом. Це і ковтання жаб, і лизання підлоги в церкві, і ідолопоклонницьке обожнення предків, природи (вода в неї цариця) і заборона стригти жіноче волосся, бо це начебто – гріх, будження змія, що спокусив Єву (цікаво, а вона ходить непострижена?..) і… Займалась би краще п. Гарафіна рідною українською мовою, літературою, фольклором без релігії, її спотворення, гідними традиціями минувшини, тоді б було, напевно, менше проблем на церковно-релігійному грунті. Без зациклення на видумках-другорядностях, кармічному злі, а не на головному, суттєвому, що повсякчас і всюди має для християн значення. Та й молитва жінки забобонна: за своєю якістю правдива молитва – це єднання з Богом (у християнстві). А за суттю – пожива для душі, просвічення розуму, міст для проходження спокус, дзеркало духовного поступу тощо. Неначе діє принцип: брехливий в одному – брехливий в усьому…
Відкидаймо, дорогі браття та сестри, диявольські спокуси, а тримаймося міцно Церкви Христа та християнської догматики, будучи в Божій ласці, а не в сітці новітнього поганства. Диявол бо не відпочиває… Відьмацтво брудне. З нами Бог!

 

Якому богові кланяється Маковій?

Відповідь душпастиря на офіційному сайті УГКЦ:

Якщо взяти до уваги той факт, що єрессю ми називаємо більш-менш усталену систему світобачення, тобто відносно стабільний і бодай видимо збалансований системний світогляд, що намагається захистити себе за допомогою певної аргументації, то „вчення” згаданої Вами п. Гарафини є радше маячнею, якимось дивним симбіозом поганства, забобонів та чаклунства. Хоча як і будь-яка єресь, також і воно має, зокрема, ознаку зовнішньої подібності та ніби дотичності до християнства.

Мені важко сказати, якою саме є суть даного „вчення”, бо, правду мовлячи, мені лишень одного разу, ще у 1999 році, випала нагода прочитати одну із кількох „вчених монографій” авторки (на жаль, я не пригадую собі назви цього „фоліанта”), коли один із добре мені знайомих парафіян моєї родинної церкви передав мені цей томик для докладного ознайомлення, попрохавши ствердити, наскільки погляди нашої, так би мовити, „героїні” співвідносяться із християнською доктриною. Не маючии змоги, як, зрештою, і потреби, складати собі цілісне уявлення про все авторитетно мовлене п. Гарафиною (адже для того, аби сказати, що страва є смачна, не обов'язково їсти її до кінця, – достатньо скуштувати бодай невелику її частину), хотів би, з пам'яті пригадуючи собі, звернути Вашу увагу на дві наступні речі:

• у тій книзі п. Гарафини, що мені довелося читати в далекому 1999-му, на одній із сторінок було зображено якийсь символ, що його авторка недвозначно ототожнювала із силами зла, застерігаючи своїх читачів і почитателів берегтися від зберігання подібного зображення у своїх помешканнях. Поряд із цим, вона настійливо рекомендує своїм адептам та шанувальникам час від часу перечитувати все написане нею, тобто зберігати книги її авторства вдома, під рукою – так би мовити, для поточної консультації. З цього неминуче випливає, що власник такої книги зберігає у себе зображення-символ сили зла;

• говорячи про пекло, в одному із своїх знаменитих пасажів про видіння і з'яви, які авторка ідентифікує як „божі” (але у всіх подібних контекстах слово „бог” для неї має тільки загальне значення, тобто значення „божества” – наприклад, нарівні висловам „бог майя”, „бог лісу”, „бог сатаністів”, „мій приватний бог” тощо), п. Гарафина звертається до того, хто їй об'явився, з проханням розповісти про те, що є у пеклі, наступними словами: „Отче, скажи, що в пеклі єси?” В перекладі на сучасну українську це однозначно мало би звучати наступним чином: „Отче, скажи, що ти є в пеклі”!? Хотілося би від щирого серця розцінювати цю фразу як поліграфічний ляпсус, однак тоді чому авторка, переглянувши віддрукований примірник книги, не настояла на виправленні помилки? А тому інший висновок напрошується ніби сам по собі: або п. Гарафина, що називається, дуже не в ладах зі старослов'янською і просто-таки, в доброті своїй, сном-духом не відає, що дієслово „єси” граматично є 2-гою особою однини від слова „бути” – тоді для чого весь цей мовний шарм, переслідуючий, як виглядає, одиноке бажання вселити в свого читача віру в ортодоксальність власних поглядів, що, в свою чергу, пахне добре приховуваною нещирістю; або ж п. Гарафина мислить і уявляє, усвідомлює і бажає власних поступків і сказаного нею, так, як і подає це – тобто видіння того бога, який їй появляється, і дійсно приходить з пекла – а це, вже, вибачте, не зовсім по-християнськи. Тим більше, що нечітка і неконкретна відповідь цього „бога-видіння” на поставлене йому п. Гарафинею запитання, тільки додає гнітючій атмосфері цього сумніву і підозри якоїсь противної будь-якому справжньому Божому об'явленню таємничості та невизначеності.

http://protymakovij.blogspot.com



Схожі матеріали:

Категорія: Секти, культи, окультизм | Переглядів: 2624 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Сатанізм у гущі зла, секти і культи, окультизм, язичництво, магія, єресь, ВОРОЖІННЯ, забобони, Гарафіна Маковій | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Дитятку Ісусу

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2020©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика