Меню сайту

 
500

Наше опитування
Хто Ви за віросповіданням?
Всього відповідей: 9323

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Пошук на сайті

Статистика
Проверка тиц pr
Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0

Головна » 2011 » Квітень » 14 » Енцикліка Папи Лева XIII ARCANUM DIVINAE SAPIENTIAE (Таємниця Божої Премудрості)
18:36
Енцикліка Папи Лева XIII ARCANUM DIVINAE SAPIENTIAE (Таємниця Божої Премудрості)
Про християнське подружжя

1. Прихований промисел Божественної мудрості, яку Спаситель людей Ісус Христос прийшов здійснити на землі, передбачав, що Він повинен через Себе і в Собі божественно оновити світ, який уже довгі роки потопав у занепаді. Апостол Павло підсумовує це гідними та величними словами, коли пише до ефесян: «Він дав нам пізнати тайну своєї волі... об’єднати все у Христі: небесне й земне»1.

2. Воістину, стаючи до виконання заповіді Свого Отця, Господь наш Ісус Христос відразу ж надав усім речам нової форми та наділив їх новою красою, позбавляючи їх рис старіння, спричинених часом. Бо він зцілив рани, які гріх нашого прабатька завдав людському роду; Він примирив усіх людей — дітей гніву за своєю природою — з Богом; Він привів до світла правди людей, стомлених своїми постійними помилками; Він відкрив шлях до всіх чеснот тим, хто був ослаблений всякого роду беззаконнями; і, давши їм знову у спадок ніколи не проминальне блаженство, Він додав твердої надії на те, що їхні смертні та тлінні тіла повинні одного дня стати учасниками вічності та небесної слави. Для того, щоб ці незрівнянні вигоди тривали весь час, допоки будуть люди на землі, Він доручив Своїй Церкві продовжити Свою справу; і на майбутнє Він наказав їй лагодити все, що могло б прийти в безлад у людському суспільстві та відновлювати все, що могло б перетворитися в руїну.

3. Хоча божественне оновлення, про яке ми щойно говорили, головно та безпосередньо заторкнуло людей, природа так само була рясно обдарована деякими з його дорогоцінних і спасенних плодів. З того часу не лише окремі люди, а весь людський рід одержав в усіх відношеннях значний ступінь гідності. Бо як тільки в світі було запроваджено християнський порядок, всі люди один за одним змогли дізнатися, чим є батьківське Боже Провидіння, і постійно в ньому перебувати, плекаючи надію на небесну поміч, яка ніколи нас не обдурює. З цього всього виходили сила духу, самоконтроль, постійність та врівноваженість мирного розуму разом з багатьма високими чеснотами та благородними вчинками.

4. І справді дивовижна міра гідності, непохитності та доброти, які отримала як держава, так і сім’я. Влада правителів стала справедливішою та більш шанованою; покора людей — готовнішою і непримушеною; об’єднання громадян — тіснішим; права володінь — більше захищеними. Воістину, християнська релігія подбала, щоб усе, що твориться, було на благо держави, настільки повно, що, згідно зі св. Августином, було б неможливо переоцінити її допомогу у справах доброго і щасливого життя, якщо б її взяли за єдиний об’єкт забезпечення чи примноження тих речей, які долучилися до вигод та зручностей цього смертного життя.

5. І все ж ми не поставили собі за мету перераховувати в деталях подібні вигоди. Ми, радше, хочемо поговорити про той сімейний союз, початком та основою якого є подружжя. Преподобні брати, усім добре відоме справжнє походження подружжя. Хоча тим, хто ганить християнську віру, відмовляючись визнати неперервне вчення Церкви на цю тему і вже довгий час намагаючись зруйнувати свідчення всіх націй і всіх часів, все-таки не вдається не те щоб загасити могутнє світло правди, але навіть зменшити його. Ми записуємо всім відомі речі, які ніхто не може піддати сумніву: що Бог у шостий день творення зробив чоловіка з пороху земного і, вдихнувши в його обличчя подих життя, дав йому супутницю, яку Він у чудовий спосіб узяв з боку Адамового, коли той спав. Таким чином Бог у Своїй найбільшій далекоглядності постановив, що цей чоловік і ця жінка повинні бути природнім початком людського роду, який буде розмножуватися від них і збережеться завдяки постійній плідності через усі прийдешні часи. І цей союз чоловіка і жінки, щоб якомога краще відповідати на мудрі поради Бога, з самого початку виразно показав дві свої найкращі властивості: єдність і постійність, які немовби глибоко вкарбовані та вписані в нього. З Євангелія чітко видно, що це вчення було проголошеним та відкрито підтвердженим божественною владою Ісуса Христа. Він засвідчив євреям і Своїм апостолам, що подружжя з часу свого заснування повинно існувати тільки між двома, тобто між одним чоловіком і одною жінкою, що двоє вони становлять одне тіло і що подружній зв’язок волею Божою настільки інтимно та міцно з’єднаний, що жодна людина не може розірвати його. «Тому покине чоловік батька й матір, і пристане до своєї жінки, — і будуть вони двоє одним тілом, так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає»2.

6. Проте, ця форма подружжя, така чудова і настільки вища за інші, почала поступово розкладатися і зникати поміж поган; і навіть поміж юдеями почала частково затьмарюватися та ставати незрозумілою. Серед них поступово запровадився звичай, за яким вважалося за законне для чоловіка мати більше, ніж одну жінку; і коли, врешті, «за їхнє жорстокосердя»3. Мойсей поблажливо дозволив їм відпускати своїх дружин, дорога стала відкритою для розлучень.

7. Але зіпсуття та зміна подружжя серед язичників виглядають майже неймовірними, оскільки в кожному краї воно зазнало хвилі помилок і найганебніших пожадань. Здавалося, всі народи, більше чи менше, забули про істинне поняття та походження подружжя; усюди почали видаватися закони щодо подружжя, які були готові слугувати інтересам держави, а не вимогам природи. Урочисті церемоніальні звичаї, придумані волею законодавців, привели до того, що жінки повинні були або нести почесне звання дружини, або ганебне ім’я наложниці; і все дійшло аж до того, що дозвіл на одруження чи відмова в такому дозволі залежали від волі керівників держави, чиї закони були великою мірою спрямовані проти рівності і навіть надзвичайно несправедливі. Більше того, багатожонство і багатомужжя, так само, як і розлучення, призвели до значного послаблення подружнього зв’язку. Звідси так само постала велика плутанина щодо взаємних прав та обов’язків чоловіків і дружин. Чоловік привласнив собі право панування над своєю жінкою, наказуючи їй клопотатися своїми справами, часто без будь-якої на те причини, в той час, коли сам був вільним «безкарно з головою зануритись у непогамовну і необмежену тілесну пожадливість в домах поганої слави та зі своїми рабинями, так, неначе провина виникала не з волі грішника, а зі становища, яке займає у суспільстві людина, з якою согрішено»4. Коли розбещеність чоловіка проявила себе таким чином, ніщо не викликало стільки жалю, як його дружина, настільки опущена, що розглядалася лише як засіб задоволення пристрасті чи приведення потомства. Без будь-якого почуття встиду дівчат шлюбного віку продавали і купували як товар5, а іноді батько чи чоловік мав владу покарати дружину смертю. Залежно від потреб діти таких подруж вважалися або товаром на продаж серед іншого майна, або утримувалися як власність батька сім’ї6, якому закон дозволяв укладати та розривати подружжя власних дітей на свій розсуд і навіть здійснювати над ними жахливу владу життя і смерті.

8. Такими різноманітними були пороки і такими великими безчестя, які осквернювали подружжя, що полегшення і лік були нарешті даровані зверху. Ісус Христос, Який відновив нашу людську гідність і вдосконалив закон Мойсея, від початку виявив в Своєму служінні значну турботу про подружжя. Він облагородив Своєю присутністю подружжя в Кані Галилейській і зробив його пам'ятним через Своє перше чудо7; саме тому відтоді здавалося, що це був початок нової святості, наданий людським подружжям. Згодом Він повернув подружжю його первозданну благородність, засуджуючи звичаї багатожонства та право давати розвідні листи, що були у юдеїв; навіть більше: найсуворіше заповів, щоб ніхто не смів розривати зв'язок, який Сам Бог зв'язав постійними узами. Отож, відкинувши труднощі, які поставали з Мойсеєвого закону, Він, виконуючи роль Верховного Законодавця, постановив наступне щодо чоловіків і жінок: «А я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб»8.

9. Але те, що Бог своєю владою постановив щодо подружжя, було чіткіше і повніше передано нам через традицію писаного Слова, через апостолів, цих вісників законів Божих. Адже саме на апостолів, наших учителів, посилаються доктрини, «яких завжди навчали наші святі Отці, Собори і традиція Вселенської Церкви»9, а саме: що Господь наш Ісус Христос підніс подружжя до гідності таїнства; що Він дав силу чоловікові і жінці досягти святості в подружньому стані, оберігаючи їх і зміцнюючи небесною ласкою, яку так щедро дарують Його заслуги; що в чудовий спосіб, роблячи подружжя прикладом містичного союзу між Собою і Своєю Церквою, Він не лише удосконалив природну любов10, але й зробив природно нерозривний союз одного чоловіка та однієї жінки набагато досконалішим через узи небесної любові. Апостол Павло говорить до ефесян: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити... Чоловіки повинні любити своїх дружин так, як власні тіла... Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, бо ми  члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його! Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, — і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, — а я говорю про Христа та про Церкву!»11. Таким чином, з повчань апостолів ми дізнаємося, що єдність подружжя та його незмінна нерозривність — необхідні умови його початку, повинні, згідно з заповіддю Христа, бути святими та нерозривними без винятку. Апостол Павло знову говорить: «А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: «Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком! А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться»12. І знову: «Дружина законом прив'язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж»13. Саме тому подружжя є «великим таїнством»14; «у всіх в пошані»15, святим, чистим, шанованим, як зразок і символ найвищих таємниць.

10. Ще більше, християнська досконалість та повнота подружжя не складаються лише з тих моментів, про які щойно згадувалось. Бо, по-перше, подружній зв'язок був удостоєний вищої та благороднішої мети, ніж будь-коли. Згідно з наказом Христа, він не лише дбає за продовження людського роду, а за народження дітей для Церкви, «співгорожан святих, і домашніх для Бога»16; щоб «народ народився для поклоніння та релігії правдивого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа»17.

11. По-друге, було визначено взаємні обов'язки чоловіка і жінки та чітко встановлено деякі їхні права. А саме: вони повинні мати такі почуття один до одного, щоб постійно плекати дуже велику взаємну любов, бути завжди вірним своїй подружній обітниці і постійно та безкорисливо помагати один одному. Чоловік — голова сім'ї та голова жінки. Жінка, оскільки вона плоть його плоті, кість його костей, мусить  коритися своєму чоловікові та слухатися його; не як служниця, а як товариш, щоб її послуху не бракувало ні поваги, ні гідності. Оскільки чоловік символізує Христа, а жінка символізує Церкву, нехай в ньому, який наказує, і в ній, яка кориться, завжди перебуває небесна любов, що провадить обох відповідно до їхніх обов'язків. Бо «чоловік — голова дружини, як і Христос — Голова Церкви... І як кориться Церква Христові, так і дружини коріться своїм чоловікам у всьому»18.

12. Що ж стосується дітей, то вони повинні коритися своїм батькам, слухатися їх і шанувати відповідно до сумління; в той час, коли, зі свого боку, батьки повинні пильнувати їх та піклуватися про освіту своїх дітей та їхнє доброчесне виховання: «Батьки... виховуйте їх [тобто своїх дітей] в напоминанні й остереженні Божому!»19. 3 цього ми чітко бачимо, що обов'язки чоловіків і жінок не є ані малими, ані легкими; хоча для добрих одружених людей ці тягарі стають не лише їм під силу, але й робляться приємними, завдяки силі, одержаній через таїнство.

13. Тому Христос, оновивши подружжя до такої високої досконалості, довірив і наказав Своїй Церкві нести відповідальність за усе, що пов'язане з подружжям. Церква завжди і всюди так використовувала свою владу щодо християнського подружжя християн, що люди чітко бачили, що це її природне право, дане їй не волею людською, а божественною волею її Засновника. Її постійна і дбайлива опіка над подружжям, збереження його святості настільки чітко зрозуміла, що не потребує доказів. Нам усім відомо, що Єрусалимський Собор засудив своїм рішенням аморальне та вільне кохання20; так само, як і блаженний Павло засудив своєю владою коринтянина, винного у кровозмішенні21. І знову, з самого початку свого існування Християнська Церква відкинула та завдала поразки зусиллям тих, які хотіли зруйнувати християнське подружжя: гностикам, маніхейцям та монтаністам; а в наш час — мормонам, сенсимоніанцям, фаланстеріанцям та комуністам22.

14. Крім того, було так само запроваджено закон подружжя, справедливий до всіх і однаковий для всіх, шляхом скасування давнього розрізнення між рабами і вільно народженими чоловіками і жінками23; а, отже, права чоловіків і жінок стали рівними: бо, як каже святий Єронім, «те, що незаконне для жінок, — те саме незаконне і для чоловіків, і ті самі обмеження накладаються на рівних умовах»24. Такі самі права були чітко визначені для взаємної любові і взаємних обов'язків; гідність жінки — "підтверджена і гарантована; а чоловікові заборонялось виносити смертний вирок за перелюб25 чи хтиво та безсоромно ламати свою обітницю вірності.

15. Це велике благо, що Церква обмежила, наскільки це було необхідно, владу батьків сімей, так щоб сини і дочки, які бажають одружитися, в жодному разі не були позбавлені законного права на свободу26; що, з метою більшого поширення надприродної любові чоло­віків і жінок, вона оголосила подружжя з певним ступенем єдинокровності чи спорідненості недійсними27; що вона зробила все можливе, аби якнайсильніше обороняти подружжя від помилок, від насильства та обману28; що вона завжди прагнула зберегти святу чистоту подруж­нього ложа, безпеку осіб29, честь чоловіка і жінки30 і святість релігії31. І, нарешті, Церква оберегла свою божественну установу таким передбач­ливим законодавством, що людина з правильними поглядами на ці ре­чі не може не бачити як стосовно подружжя вона є найкращим опіку­ном і захисником людського роду; і як до того ж її мудрість вийшла переможницею впродовж віків, проходячи крізь нападки людей і незлі­ченні зміни суспільних подій.

16. Проте існує багато людей, які, завдя­ки старанням найбільшого ворога людства, з невдячністю відкидають дуже багато блаженств відкуплення, а також ставляться з презирством або цілком ігнорують відновлення подружжя до стану його первоздан­ної досконалості. Декому з древніх можна закинути прояви ворожості до подружжя. Проте в наш час набагато згубніший гріх тих, хто би хо­тів повністю спотворити природу подружжя, досконалого і повного у всіх своїх деталях і частинах. Головною підставою того, чому вони так чинять, є те, що багато з них засвоїли максими хибної філософії і є мо­рально зіпсовані. Покора і послух для них найбільш нестерпні. Тому вони з усіх своїх сил стараються домогтися того, щоб не тільки окремі люди, але й сім'ї і навіть саме людське суспільство в пихатій гордині зневажили найвищу владу Бога.

17. Тепер, з огляду на те, що сім'я і все людське суспільство походять від подружжя, ці люди в жодному разі не дозволять, щоб справи, які стосуються подружнього життя, підпада­ли під юрисдикцію Церкви. Навіть більше, вони намагаються позбавити його всякої святості, щоб таким чином віднести його до договірної сфери прав, встановлених людиною, якими управляє цивільна юриспруденція спільноти. А звідси обов'язково випливає, що вони приписують цивільним правителям всю владу над подружжям, нічого не зали­шаючи для Церкви; і коли Церква здійснює будь-яку подібну владу, вони думають, що вона діє або з ласки цивільної влади, або їй на шко­ду. Настав час, говорять вони, щоб глави держави невідступно відвойо­вували свої права і робили все від них залежне, щоб полагоджувати справи, які стосуються подружжя, на свій розсуд.

18. Звідси походять цивільні, як їх зазвичай називають, шлюби; тут формуються закони, які нав'язують подружжю перешкоди; тут виносяться вироки стосов­но подружнього контракту: чи він був правильно укладений чи ні. І нарешті, з певних причин відкидається те, що Католицькій Церкві належить будь-яка влада приймати рішення стосовно цього роду речей і до уваги не беруться ані її божественна влада, ані її розважливі закони. І все ж, за цих обставин протягом стількох століть жили нації, на які проливалося світло цивілізації мудрістю Ісуса Христа.

19. Незважаючи на це, натуралісти32, так само, як і ті, хто понад усе сповідує поклонін­ня божественності держави і прагне подібними аморальними доктри­нами вносити безлад в цілі спільноти, не може уникнути звинувачення у помилковості. Бог є Творцем подружжя і від початку воно було прообразом Воплочення Божого Слова; і тому в ньому перебуває щось святе і релігійне, яке не виникло випадково, а є вроджене; не встановле­не людьми, а таке, що міститься у природі самих речей. Тому наші попе­редники Інокентій III, а також Гонорій III, твердили без фальші і поспі­ху, що таїнство подружжя існувало завжди поміж вірних і невіруючих33. Ми беремо свідчення з пам'яток античності, так само, як і зі звичаїв та побуту тих людей, які, будучи найбільш цивілізованими, мали глибокі знання про право та рівність. Всі вони мали чітко визначену позицію, коли йшлося про подружжя, його вважали пов'язаним з релігією і свя­тістю. Тому в них подружжя, як правило, супроводжувались релігійни­ми церемоніями, під владою пап і духовним проводом священиків. Та­кою могутньою, навіть в душах, які не відають про Божественне вчення, була сила природи, сила пам'яті про його походження і сила сумління людського роду. І оскільки подружжя є святим через свою власну силу, само по собі, за своєю власною природою, його мусить регулювати і ним повинна керувати не воля цивільних правителів, а Божественна влада Церкви, яка одна має право навчати про святі речі.

20 Далі потрібно розглянути гідність таїнства, бо, через возведення по­дружжя до таїнства, подружжя християн стали найблагороднішими зі всіх шлюбних зв'язків. Але постановляти і наказувати щодо таїнства — це, волею самого Христа, частина влади та обов'язків Церкви, і тому просто абсурдно твердити, що навіть найменша частка цієї влади була передана цивільному правителю.

21. Ще потрібно пам'ятати про велику вагу і вирішальне випробування історії, яка прямо доводить, що Церква вільно і постійно здійснювала законодавчу та юридичну владу, про яку йде зараз мова, навіть в ті часи, коли дехто немудро вва­жав, що глава держави або дав на це згоду, або дивився на це крізь паль­ці. Наприклад, неймовірним чи взагалі абсурдним було б твердження, що Господь наш Ісус Христос засудив давню практику багатожонства і розлучення владою, яку дав Йому прокуратор провінції чи верховний правитель юдеїв. Такою ж екстравагантною була б думка про те, що апостол Павло вчив, що розлучення і шлюби з кровними родичами — незаконні, бо з ним погодилися Тіберій, Каліґула і Нерон, або ж, що він отримав від них таємний наказ навчати саме так. Жодну людину при здоровому глузді не переконаєш, що Церква постановила так бага­то законів про святість і нерозривність подружжя34 і про шлюби рабів з вільнонародженими35 владою, даною римськими імператорами, най­більш ворожими до християнства, найпершим бажанням яких було си­лою зруйнувати і вбити молоду Христову Церкву. У це все менше віриться, коли бачиш, що закон Церкви часом настільки йшов убік від цивільного закону, що Ігнатій Мученик36, Юстин37, Афінагор38, Тертуліан39 привселюдно оголосили деякі подружжя, які санкціонував імпер­ський закон, несправедливими та перелюбними.

22. До того ж, коли влада перейшла до християнських імперато­рів, верховні архієреї та єпископи, зібрані на Собор, наполягали з та­кою ж самою незалежністю і свідомістю свого права наказувати чи за­бороняти стосовно справ подружжя так, як вони вважали за корисне чи доцільне в даний час, незалежно від того, наскільки їхні рішення розходилися з законами держави. Добре відомо, що правителі Церк­ви на Соборах у Гранаді, Арлі, Халкедоні, другому Соборі в Мілеї та інших затвердили багато постанов стосовно перешкод, які стоять на  шляху подружжя, викликаних обітницею, різними віросповіданнями, кровними стосунками, певними видами злочинів і наперед даним сло­вом, які часто сильно відрізнялися від постанов, санкціонованих законами імперії. До того ж християнські князі були такими далекими від того, щоб привласнювати собі будь-яку владу у справах християн­ського подружжя, що вони, навпаки, визнавали і проголошували, що вона належить тільки Церкві у всій своїй повноті. По суті, Гонорій, Теодозій молодший і Юстиніан не вагаючись визнали, що у справах по­дружжя їм належить лише одна влада: бути опікунами і захисниками її святих канонів. І якщо колись вони і запроваджували щось своїми рішеннями стосовно перешкод на шляху подружжя, — вони добровіль­но пояснювали причину, стверджуючи, що сміли так чинити з дозволу і авторитету Церкви45, до чийого рішення вони зазвичай звертаються і шанобливо приймають, якщо справа стосується легітимності46 та роз­лучення47; так само, як і всього, що має необхідний зв'язок подружні­ми узами48. Тому Тридентський Собор мав повне право постановити, що Церкві належить влада «встановлювати перешкоди, які анулюють подружжя»49 і що «подружні справи належать до компетенції церков­них суддів»50.

 23. Нехай нікого не введе в оману розрізнення, на якому так сильно наполягають деякі цивільні юристи, — розрізнення, за допомогою якого вони відокремлюють подружній контракт від таїнства, для того, щоб передати контракт у волю та владу державних керівників, залишаючи за Церквою питання, які стосуються таїнства. З таким розрізненням, чи, радше, відокремленням, важко погодитися, бо очевидний той факт, що у християнському подружжі контракт — невіддільний від таїнства, а тому не може вважатися правильним чи легітимним без того, щоб бути таїнством. Бо Господь наш Ісус Христос доповнив подружжя гідністю таїнства; проте подружжя само є контрактом, якщо такий контракт був законно укладеним.

24. Понад те, подружжя — це таїнство, оскільки воно є святим знаком, який дає ласку, служить праобразом містичного шлюбу Христа і Церкви. Форму та образ цього шлюбу чітко видно на прикладі самого зв'язку цього найтіснішого союзу, де чоловік і жінка з'єднані в одно, а це з'єднання є нічим іншим як подружжям. Отож тепер зрозуміло, що у християн кожне справжнє подружжя є саме по собі і в собі таїнством; і ніщо так не стоїть далеко від правди, ніж те, що таїнство — це якийсь доданий орнамент чи зовнішній додаток, який можна відокремлювати та відривати від контракту залежно від людських примх. Тому неможливо вказати шляхом раціонального розумування, ні за допомогою будь-яких історичних фактів неможливо довести, що влада над християнськими подружжями коли-небудь законно передавалась державним керівникам. Якщо в цій справі чиїсь права колись і порушувались, ніхто не може сказати, що їх порушила Церква. А чи не є вчення натуралістів, окрім своєї фальшивості і несправедливості, плідним джерелом великої шкоди і лиха? Проте відразу кидається у вічі величезне зло, яке принесли і постійно приноситимуть неосвячені подружжя цілому людському суспільству.

25. Оце Богом встановлений закон: усе, що дане Богом, Творцем природи, для нас настільки корисне та спасенне, наскільки залишається цілим та незмінним у його природному стані. Бог, Творець усього, добре знав що сприяє встановленню та утриманню всіх речей, та Своїми Розумом і Волею створив їх такими, щоб кожна з них могла належно осягнути свою ціль. Але коли людське зухвальство і злоба хоче змінити та порушити встановлений Божим Провидінням порядок речей, то тоді усе, так чудово встановлене Найвищою Мудрістю, стає шкідливим, або ж перестає бути корисним, чи то тому, що через зміни втратило здатність спричиняти добро, або тому, що сам Бог бажає накласти покарання за людську гордість та зухвальство. Отож, ті, хто заперечує святість подружжя і хто відносить його, позбавленого святості, до класу звичайних світських речей, підриває, таким чином, основи природи, не лише опирається задумам Провидіння, але й, наскільки це їм під силу, руйнує встановлений Богом порядок. Тому не треба дивуватися, якщо з таких божевільних і нечестивих спроб виростають жнива зла, до найвищої міри згубні як для спасіння душ, так і для безпеки загального Добробуту.

26. Якщо ми замислимося над ціллю божественного заснування подружжя, ми чітко побачимо, що Бог замислив його як найбільш плідне джерело особистої вигоди та суспільного добробуту. Подружжя було засноване не лише для продовження людського роду, але також для того, щоб зробити життя чоловіків і дружин кращим і щасливішим. Це проявляється по-різному: через полегшення тягарів один одного шляхом взаємної підтримки; через сталу і вірну любов; через спільне майно і через божественну ласку, яка проливається з таїнства. Подружжя може також зробити багато для добра сімей: будучи співзвучним з природою та відповідаючи Божим намірам, воно може зміцнити союз серця батьків; забезпечити святе виховання дітей; пом'якшити владу батька прикладом божественної влади; робити дітей слухняними своїм батькам, а слуг — своїм господарям. Маючи такі подружні пари, держава може сподіватися на громадянський рід, натхнений добрим духом і наповнений пошаною та любов'ю до Бога, і такий, що визнає за свій обов'язок коритися справедливим і законним правителям, любити всіх і нікого не кривдити.

27. Ці славні плоди завжди були плодами подружжя, допоки воно трималося дарів святості, єдності та нерозривності, з яких виходила вся його плідна і спасенна сила; і ніхто не може піддати сумніву те, що воно б завжди давало такі плоди, всюди і у всі часи, якщо б було під опікунством та владою Церкви — надійного охоронця та захисника цих дарів. Проте в наш час природний і божественний закон все більше витісняється людським законом, а звідси починається поступове згасання цього найчудовішого подружнього ідеалу, відбиток якого в душі людини наклала сама природа і скріпила його своєю власною печаттю; ні, навіть більше, в самих християнських подружжях ця сила, що творить таке велике добро, була послаблена гріховністю людини. Яка вигода з того, щоб держава могла засновувати подружжя, відчужені від християнської релігії, матері всього добра, яка плекає усі величні чесноти, яка спонукає та заохочує нас до всього, що становить славу величної та щедрої душі? Коли християнська релігія засуджується та відкидається, подружжя вимушено попадає в рабство порочної людської природи та порочних пристрастей, і природне добро мало чим може його захистити. Великий потік зла виплив з цього джерела не лише на окремі сім'ї, а й цілі держави. Оскільки усунено спасаючу богобоязливість і вже немає того відпочинку в праці, який ніде так повно не виражений, як у християнській релігії, дуже часто, і це абсолютно природно, взаємне служіння та обов'язки подружжя здаються майже нестерпними; і тоді багато хто прагне послабити цей зв'язок, який, на їхню думку, сплів людський закон та їхнє особисте волевиявлення, тому розходження характерів, сварки, чи то порушення подружньої обітниці, чи взаємна згода або інші причини, спонукають їх до думки, що краще буде розлучитися. А коли на перешкоді виконання цього безсоромного бажання стоїть закон, вони твердять, що закони несправедливі, нелюдські, не відповідають правам вільних громадян; додаючи, що потрібно докласти всіх зусиль, щоб анулювати подібні закони та запровадити людяніший кодекс, який би санкціонував розлучення.

28. В наш час, як сильно би не хотіли теперішні законодавці відгородитися від людської безбожності, про яку ми щойно говорили, вони не в змозі зробити це, оскільки сповідують та притримуються тих самих принципів юриспруденції; а тому повинні іти в ногу з часом і робити отримання розлучення легким. Історія сама нам це показує; бо, вже не згадуючи інших прикладів, бачимо, що в кінці минулого століття закон санкціонував розлучення на хвилі перевороту, або назвемо це, радше, великою пожежею у Франції, коли суспільство повністю деградувало через відступництво від Бога. І сьогодні багато охочих знову ввести ці закони в дію, оскільки вони бажають вигнати і виключити Бога та Його Церкву з людського суспільства, божевільно вважаючи, що в таких законах потрібно шукати остаточного зцілення від морального зіпсуття, яке насувається нестримними темпами.

 29. Справді, навряд чи можливо описати величину зла, яке є наслідком розлучення. Несталими стають подружні контракти; послаблюється взаємна доброта; виникають жалюгідні стимули до невірності; завдається шкоди освіті та вихованню дітей; постають нагоди для розбиття родин; у сім'ях сіються чвари; слабне і применшується гідність жінки, а сама вона ризикує бути покинутою після того, як задовільнила пожадання чоловіка. Оскільки ніщо так не руйнує життя сім'ї та могутність держав, як зіпсуття звичаїв. Звідси легко зробити висновок, що розлучення, які є наслідком зіпсованих звичаїв, розбивають добробут сімей та націй і ведуть, як показує досвід, до найгірших збочень в приватному та суспільному житті.

30. Серйозність цього лиха стане ще очевиднішою, коли взяти до уваги, що якщо допустити можливість розлучення, то не буде жодного засобу, щоб втримати її в певних, чітко визначених межах. Великою, без сумніву, є сила прикладів, однак ще більша сила хтивостей. Власне під їхнім впливом може статися так, патологічна жадоба розлучень, немовби заразна хвороба чи немов  ріка, що під час повені розливається, зносячи береги, охопить душі багатьох людей. Ці істини, без сумніву, зрозумілі самі по собі, але вони стануть ще яснішими, коли ми звернемося до уроків досвіду. Як тільки закон відкрив дорогу для розлучення, відразу збільшилась кількість сварок, ревнощів та юридичних сепарацій: настала така безсоромність життя, що люди, які сприяли цим розлученням, покаялися в скоєному, боячись, що якщо не вжити скасування цього закону як ліків, то може загинути сама держава. Кажуть, що давні римляни здригнулися від жаху, побачивши перший приклад розлучення, але невдовзі будь-яке почуття добропристойності притупилося в їхніх душах, убоге самовладання над пристрастю вимерло, а подружня обітниця так часто ламалася, що, здається, не помилялися деякі письменники, коли писали, що жінки мали звичку рахувати роки не за зміною консулів, а за зміною своїх чоловіків. Подібно до них протестанти спочатку дозволили розлучення на законних підставах в деяких рідкісних випадках, проте у зв'язку з подібністю обставин кількість розлучень настільки зросла в Німеччині, Америці та в інших країнах, що всі мудрі мислителі жалкували за безмежним зіпсуттям звичаїв і вважали нерозсудливість закону просто нестерпною.

31. Це зло існувало навіть в католицьких державах. Бо як тільки, коли б це не було, запроваджувалось розлучення, — чисельність нещасть далеко перевищувала прогнози творців закону. По суті багато спрямувало свій розум на вигадання всякого роду обману і схем та через звинувачення в жорстокості, насильстві та перелюбі вигадували причини для розриву подружнього зв'язку, від якого вони вже втомилися; і все це з таким великим знищенням звичаїв, що поправка законів стала як ніколи на часі.

32. Тому хіба можна сумніватися, що закони на захист розлучення мали б такий самий отруйний і згубний результат, якби були запроваджені в наш час? Людські проекти і постанови не мають ніякої влади змінювати суть і тенденцію того, що було дане природою. Тому ці люди виявляють, радше, свою немудрість, аніж мудрість в ідеї, яку вони самі створили: нібито піклуючись про добро держави, вважали, що внутрішню природу подружжя можна безкарно спотворювати; а, нехтуючи святістю релігії і таїнства, вони, здається, хочуть ще підліше принизити та збезчестити [подружжя], ніж це робили поганські закони. І справді, якщо ці намагання не зміняться, то сім'ї і суспільство повинні постійно остерігатися, щоб заколоти та потрясіння не довели їх до повної руїни, що вже тепер ставлять собі за лукаву мету комуністи та соціалісти. Отже, тепер нам чітко видно як безглуздо сподіватися на якесь громадське добро з розлучення, коли, якраз навпаки,  воно тяжіє до руйнування суспільства.

33. Тому потрібно визнати що Церква має надзвичайно великі заслуги поміж народами за її завжди пильну турботу в обороні святості та нерозривності подружжя. Крім того, їй належить чимала дяка за те, що впродовж останніх ста років вона відверто викривала нечестиві закони, які завдавали важкої образи справам подружжя51; а також за те, що вона наклала печать анафеми на згубну єресь, що постала в середовищі протестантів щодо розлучення та сепарації52; також за те, що різними способами засуджувала традиційний розрив подружжя поміж греками53; за те, що оголосила недійсними всі подружні контракти, які укладалися з умовою, що колись в майбутньому вони можуть бути розірваними54 і, останнє, за те, що з найдавніших часів відкидала всі імперські закони, які спустошливо сприяли розлученням55.

34. Стільки, скільки верховні понтифіки чинили опір наймогутнішим правителям, які висували погрозливі вимоги, щоб Церква підтвердила ті розлучення, які вони чинили — стільки ж разів ми повинні визнати, що вони боролися за безпеку не лише релігії, а й людського роду. Саме тому всі покоління людей дивуватимуться доказами незламної відваги, які знаходимо в декретах Миколи І проти Лотара; Урбана II і Паскаля II проти французького короля Філіпа І; Селестіна III та Інокентія ІІІ проти Альфонса Ліонського та французького короля Філіпа II; Климентія VII та Павла III проти Генріха VIII; і, нарешті, Пія VII, цього святого та відважного понтифіка, проти Наполеона І, коли той був на вершині розквіту і повноти своєї влади. Тому всі правителі та державні чиновники, які хочуть керуватися розумом та мудрістю і турбуються про добро свого народу, повинні прийняти рішення про збереження непорушності святих законів подружжя і використовувати допомогу, яку пропонує Церква для захисту моралі та щастя сімей, а не підозрювати Церкву у ворожих намірах, фальшиво та злобно звинувачуючи її у порушенні Цивільного закону.

35. Вони повинні робити це ще охочіше, оскільки Католицька Церква, хоча й не має влади покинути обов'язки свого урядування чи захисту свого авторитету, все ж дуже схильна до доброти та поблажливості, доки це не шкодить безпеці її прав та святості її обов'язків. Тому вона не виносить ніяких рішень стосовно подружжя, не взявши до уваги політичну ситуацію та загальний стан суспільства; крім того вона не раз пом'якшувала, наскільки це було можливим, положення своїх власних законів, коли на це були справедливі та вагомі підстави. Що більше, вона свідома і ніколи не піддає сумніву те, що таїнство подружжя, яке було встановлене для збереження і примноження людського роду, має необхідний зв'язок з обставинами життя, які, хоча й пов'язані з подружжям, проте належать до цивільних справ і над яким держава по праву веде нагляд і видає свої постанови.

 36. Нема жодного сумніву, що Ісус Христос, засновник Церкви, бажав, щоб священна влада була відділена від цивільної та щоб одна і друга вільно та без обмежень могли застосовувати свій авторитет, однак при одній сприятливій для них обидвох та для усіх людей умові вони мають діяти разом та узгоджено... Якщо цивільна влада підтримує дружні стосунки зі священною владою Церкви, то з цього вийде велика користь для них обидвох. Гідність першої зросте і під проводом релігії управління її буде справедливим; друга ж матиме охорону та сприяння для більшого блага вірних. Бо, як ми вже показували в попередніх енцикліках56, людський розум, глибоко облагороджений християнською вірою, більш спроможний уникати та відкидати всі помилки, так само коли віра, в свою чергу, запозичує від розуму немалу допомогу. Подібно до цього, коли цивільна влада перебуває в дружніх стосунках зі священною владою Церкви, то на обох припадає велике примноження корисності. Гідність одної зростає, і доки релігія буде її провідником, — вона ніколи не правитиме несправедливо. Інша одержує допомогу в захисті та обороні спільного блага вірних.

37. Тому тепер на основі цих міркувань, ми повинні ще наполегливіше закликати правителів, так як закликали їх в інші часи, до злагоди та дружніх почуттів; і ми будемо першими, хто протягне їм руку з батьківською доброзичливістю і запропонує їм допомогу нашої верховної влади, допомогу, яка настільки необхідна в наш час, коли, на думку громадськості, авторитет правителів уражений та ослаблений. Тепер, коли уми багатьох заполонені нерозсудливим духом свободи, а люди злобно намагаються позбутися всяких обмежень влади, навіть якщо вона і законна, громадська безпека вимагає, щоб обидві влади об'єднали свої зусилля і відвернули зло, яке нависло не лише над Церквою, а й над суспільством.

38. Проте, коли ми наполегливо закликаємо всіх до дружньої єдності волі і благаємо Бога, Князя миру, влити любов злагоди у всі серця, ми не можемо, Преподобні Брати, утриматись від все більшого заохочення вас до нової наполегливості, ревності та пильності, хоч ми і розуміємо, що це вже дуже багато. Докладайте всіх зусиль та використовуйте свій авторитет, щоб серед довірених вашому пастирському служінню народів збереглося повним та неспотвореним те вчення, якого навчали Христос Господь та апостоли, інтерпретатори Божої волі, і яке Католицька Церква вірно зберегла та ревно дбає, щоб християни зберігали його незмінним у всі віки.

39. Подбаймо особливо про те, щоб люди були добре проінформовані про приписи християнської мудрості, щоб вони завжди пам'ятали, що подружжя не було засноване волею людини, але з самого початку владою і наказом Бога; що воно не допускає ні багатоженства, ні багатомужжя; що Христос, Автор Нового Завіту, возвисив його з природного ритуалу до таїнства і дав Своїй Церкві законодавчу та судову владу над подружнім зв'язком. Стосовно цього потрібно особливо подбати про їхню поінформованість, щоб хибні висновки противників, які прагнуть того, щоб Церкву позбавили цієї влади, не ввели в оману їхні уми.

40. Також всі повинні чітко розуміти, що будь-який союз чоловіка і жінки, віруючих християн, який не є таїнством, не має сили та природи справжнього подружжя; що, хоча він і був укладений відповідно до державних законів, він не може бути нічим іншим, як обрядом чи звичаєм, запровадженим цивільним законом. Крім того, цивільний закон може мати справу і вирішувати лише ті питання цивільного порядку, які випливають з подружжя, і які, очевидно, не існували б, якби на це не було істинної та законної причини, тобто — шлюбного зв'язку. Дуже важливо, щоб чоловік і жінка знали і чітко розуміли усі ці речі, щоб могти підкорятися державним законам, у випадку, якщо нема заперечень з боку Церкви; бо Церква бажає, щоб плоди подружжя оберігалися всіма можливими способами і щоб дітям не було завдано ніякої шкоди.

41. Проте, у великому замішанні поглядів, яке з кожним днем поширюється все більше і більше, потрібно знати, що ніяка сила не може розірвати узи християнського подружжя, як тільки воно стало затверджене та вдосконалене. А як наслідок цього, ті чоловіки та жінки, які планують з якоїсь причини одружитися вдруге, до того як завершився смертю перший шлюб, — винні у явному злочині. Коли ж справи заходять так далеко, що їм видається неможливим далі жити разом, тоді Церква дозволяє їм жити окремо і намагається в той самий час пом'якшити зло сепарації такими засобами та у такий спосіб, які б підходили до їхніх обставин; і все ж вона ніколи не перестає докладати всіх зусиль, щоб наступило примирення і, роблячи це, ніколи не впадає у відчай. Але це крайні випадки. Вони б рідко траплялися, якщо б чоловіки і жінки вступали в подружній стан з належними намірами, плекаючи правильні ідеї про обов'язки подружжя і про його благородну мету, а не під впливом пристрасті; а також, якщо б вони не випереджували свій шлюб цілою низкою гріхів, накликаючи на себе Божий гнів.

42. Підсумовуючи все, в кількох словах скажемо, що в подружжі була б спокійна і тиха стабільність, якщо б одружені люди черпали силу та життя лише з чеснот релігії, яка наділяє нас міцністю та витривалістю духа; бо в релігії вони зможуть спокійно і навіть радісно витримати різні випробування свого стану, такі як, наприклад, недоліки, які вони знаходять один в одному, відмінність вдачі і характерів, тягар материнських турбот, стомливі переживання за освіту дітей, повороти долі та скорботи життя.

43. Потрібно також подбати про те, щоб вони не вступали з легкістю в подружжя з некатоликами. Бо, коли помисли неодностайні щодо релігійних справ, заледве чи можна сподіватися на злагоду в інших речах. Іншими підставами, які служать доказами того, що люди повинні остерігатися таких шлюбів, здебільшого такі: вони дають привід для заборонених стосунків та спілкувань на релігійні теми; ставлять під загрозу віру католицького партнера; є перешкодою належному вихованню дітей і часто призводять до змішання правди та брехні і до переконання, що всі релігії — однаково добрі.

44. І останнє, оскільки ми добре знаємо, що нікого не слід відкидати від нашого милосердя, ми доручаємо вашій вірності та побожності, Преподобні Брати, тих нещасливих осіб, яким зовсім байдуже їхнє спасіння і які, піддавшись пориву пристрасті, провадять нечестиве життя поза законним подружжям. Проявіть свою найвищу опіку, щоб повернути таких осіб назад до своїх обов'язків; і, як за допомогою своїх власних зусиль, так і тих добрих людей, які погодяться допомогти вам, намагайтеся з усіх сил, щоб вони побачили, як погано вони чинили; щоб вони змогли покаятися, і щоб це спонукало їх вступити в законне подружжя відповідно до католицького обряду.

45. Вам відразу стане ясно, Преподобні Брати, що це вчення та приписи стосовно християнського подружжя, які ми вважали за доцільне передати вам у цьому листі, спрямовані однаковою мірою як на збереження суспільства, так і на вічне спасіння душ. Нехай же Господь, з огляду на їхню серйозність і важливість, дарує, щоб уми всюди були слухняними і готовими коритися їм! Для здійснення цієї мети благаймо в покірній молитві помочі Благословенної і Непорочної Діви Марії, щоб наші серця були завжди готовими до послуху віри і щоб вона була нашою матір'ю і помічницею. З такою ж ревністю просімо верховних апостолів Петра та Павла, переможців над єресями, сівачів зерна правди, спасти людський рід своїм могутнім заступництвом від зливи помилок, яка наново зростає. А поки що, як один з найщиріших небесних дарів і свідчення нашої особливої доброзичливості, ми уділяємо вам, Преподобні Брати, і людям, довіреним вашій опіці, з глибини нашого серця апостольське благословення.

Виголошено в соборі Св. Петра в Римі, 10 лютого 1880 р., у третій рік нашого Понтифікату
Лев XIII

www.saintjosaphat.org

1 Еф. 1, 9-10.

2 Мт. 19, 5-6.

3 Мт. 19, 8.

4 Єронім, Epist. 77, 3 (PL 22, 691).

5 Арнобій, Adversus Gentes, 4

6 Діонісій Галікарнаський lib. II, chs. 26-27 (див.: Roman Antiquities, tr. E. Cary, Loeb Classical Library, Harvad University Press, 1948, Vol. 1, cc. 386, 393

7 (Ів. 2).

8 Мт. 19, 9.

9 Тридентійський Собор, sess. XXIV, in principio (Trent, Canones et decreta).

10 Тридентійський Собор, sess. XXIV, cap.1, De reformatione matrimonii.

11 Еф. 5, 25-32.

12 1 Кор. 7, 10-11.

13 1 Кор. 7, 39.

14 Еф. 5, 32.

15 Євр. 13, 4.

16 Еф., 2, 19.

17 Catechismus Romanus, 8.

18 Еф. 5, 23-24.

19 Еф. 6, 4.

20 Ді. 15, 29.

21 1 Кор. 5, 5

22 Гностики: Загальна назва деяких ранніх сект, які стверджували, що християнське знання (gnosis) вище за віру. Маніхейці: учні перса Мані (216-276), який навчав, що усе можна вивести із двох першопринципів: світла і темряви, або добра і зла. Монтаністи: послідовники Монтана з Фриґії (остання третина другого століття), які засуджували подружжя як гріховну інституцію. Мормони: секта, заснована у 1830 році Йозефом Смітом, який заохочував полігамію. Сен-Симоністи: учні французького філософа Сен Сімона (1760-1825), засновника «нового християнства», яке ґрунтується на науці, а не на вірі. Фаланстеріанці: члени фаланстеру, соціалістичної спільноти, що існувала згідно принципів Шарля Фур’є (1772-1837), який розробив проект плану майбутнього суспільства, що повинно сприяти розвиткові всіх людських можливостей. Комуністи: прихильники такого режиму, в якому власність належить державі, а кожен її член працює відповідно до своїх можливостей і отримує відповідно до потреб; комунізм асоціюється зазвичай з іменем Карла Маркса (1818-1893).

23 Сар 1, De conjug. serv., Corpus iuris canonici, Leipzig 1884, part 2, cols. 691-692.

24 Єронім, Epist. 77 (PL 22, 691).

25 Канон Interfectoreта канон Admonere, quaest 2 Corpus iuris canonici,
Leipzig 1879, part 1, cols. 1152-1154.

26 Saus. 20, quaest. 3, cap. 3, De cognat. spirit., op. cit., part 1, col. 1101.

27 Cap. 8, De consang. et affin., op. cit., part 2, col. 703; cap 1, De cognat. legali, col. 696.

28 Cap. 26, De sponsal., op. cit., part 2, col. 670; cap. 13, col. 665; cap. 15, col. 666; cap. 29, col. 671; De sponsalibus et matrimonio et alibi.

29 Cap. 1, De convers. infid., op. cit., part 2, col. 587; cap. 5, 6, De eo qui duxit in
matrim.,
cols. 688-689.

30 Cap. 3, 5, 8, De sponsal. et matr., op. cit., part 2, cols. 661, 663. Тридентійський Собор, sess. XXIV, cap. De reformatione matrimonii.

31 Cap. 7, De divort., op. cit., part 2, col. 722.

32 Уважають природний порядок самодостатнім.

33 Про Інокентія ІІІ див. Corpus iuris canonici, cap. 8, De divort., ed. cit., part 2, col. 723. Інокентій ІІІ робить посилання  на 1 Kop. 7, 13. Про Гонорія III див. cap. II, De transact, op. cit., part 2, col. 210.

34Canones Apostolorum, 16,17,18, ed. Fr. Lauchert, J. C. B. Mohr, Leipzig, 1896, p. 3.

35Philosophumena (Oxford, 1851), i.e., Hippolytus, Refutation of All Heresies,
9,12 (PG 16, 3386D-3387A).

36Epistola ad Polycarpum (Листи до Полікарпа), cap. 5 (PG 5, 723-724).

37Apolog. Maj., 15 (PG 6. 349A. B).

38Legat. pro Christian., 32, 33 (PG 6,963-968).

39De coron. milit, 13 (PL 2,116).

40De Aguirre, Cone. Hispan., Vol. 1, can. 11.

41 Harduin, Act. Condi, Vol. 1, can. 11.

42 Там само, can. 16.

43 Там само, can. 17.

44Novel, 137 (Justinianus, Novellae, ed. C. E. Z. Lingenthal, Leipzig 1881, Vol. 2, p. 206).

45 Fejer, Matrim. ex instit. Chris. (Pestl835).

46 Cap. 3, De ord. cogn., Corpus iuris canonici, ed. cit., part 2, col. 276.

47 Cap. 3, De divort, ed. cit., part 2, col. 720.

48 Cap. 13, Quifilii sint legit, ed. cit., part 2, col. 716.

49 Тридентійський Собор, sess. XXIV, can. 4.

50 Там само, can. 12.

51 Пій VІ, Epist. ad epics. Lucion., 20 травня 1793; Пій VІІ, Енцикліка, 17 лютого 1809, та Конституція, видана 19 липня 1817; Пій VІІІ, Енцикліка, 29 травня 1829; Григорій ХVІ, Конституція, видана 15 серпня 1832; Пій ІХ, Звернення 22 вересня 1852.

52 Тридентійський Собор, sess ХХІV, can. 5, 7.

53 Флорентійський Собор та вказівки Євгена ІV Вірменам; Бенедикт ХІV, Конституція EtsiPastoralis, 6 травня 1742.

54 Cap. 7, De condit appos., Corpus iuris canonici, ed. cit., part 2, col. 684.

56. Ієронім, Epist 69, ad Oceanum (PL 22, 657); Ambrose, Lib. 8 in cap. 16 Lucae, n. 5 (PL 15, 1857); Augustine, De nuptiis, 1, 10, 11 (PL 44, 420).

56 Лев ХІІІ, Aetemi Patris (4 серпня 1879)



Схожі матеріали:

Категорія: Наука Церкви | Переглядів: 844 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: енцикліка, ARCANUM DIVINAE SAPIENTIAE, Папа Римський, наука Церкви, Папа Лев XIII | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email:
Код *:
Присвячений
Матері Божій -
Цариці Святої Вервиці

Відправляємо:


Категорії розділу
Публіцистика [269]
Демонологія, містицизм [80]
Молитви-екзорцизми [13]
Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [13]
Книги [17]
Молитви [133]
Секти і культи [138]
Підпілля, історія УГКЦ [40]
Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]
Цікаві історії, притчі [120]
Життя Святих [89]
Творчість [15]
Масонерія і антихрист [167]
Відео Online [36]
о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [100]
Безбожники [20]
Папа Бенедикт ХVI [49]
ФСБ, МП, КДБ, НКВД ... [85]
Культура [17]
Життя у чистоті [36]
Роздуми про віру [34]
Суспільні проблеми [302]
Пророцтва, обявлення [31]
Повчання, настанови [265]
Образки, ікони [5]
Пресвята Богородиця [69]
Християнська містика [26]
Українознавство [72]
Наука Церкви [304]
Профанації [14]
Екологія [7]
Цікаво... [55]
Традиціоналізм [46]
Модернізм [28]
Паломництво [9]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]
Подружжя [79]
Християнська етика [38]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Наслідування Христа
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU)
Нова Контрреформація
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
ОУН-УПА
Пам'ятай про Крути
Молодь пам'ятає Шухевича

Моя фотоколекція
ФОТОШОП ОНЛАЙН
ІНТЕРНЕТ-МАГАЗИН






Яндекс.Метрика





 Rambler's Top100
 Проверка сайтов
Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2014©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика