Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [181]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [237]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [101]Суспільні проблеми [435]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [386]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [413]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [63]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [123]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2017 » Травень » 15 » Криза Церкви. Модернізм » Джон Веннарі: Фатіма і велика кара
12:01
Джон Веннарі: Фатіма і велика кара

Ця стаття була написана Джоном Веннарі, головним редактором видання «Catholic Family News». Він написав її десять років тому, але у ці дні, коли по всьому світі згадується 100-річчя з часу явлень Пресвятої Діви Марії у Фатімі, його думками можна ознайомитись і в Україні, на нашому сайті. За останнє десятиліття питання, підняті в статті Джона Веннарі стали більш нагальними, а висновки більш очевидними й у нашій країні, коли криза церковності та релігійності (яку намагаються не помічати) віддзеркалюється у моральних хворобах нашого суспільства. Чи є причини для цього і як це напряму пов’язане з Фатімським посланням? Стаття не коротка, тому розрахована на читача, якому справді болить те, що він бачить навколо себе.

«Але повірте мені, отче, Бог покарає світ, і в страшний спосіб. Покарання з небес неминуче» (сестра Лючія до отця Фуентеса (Fuentes))

 

У 2007 році згадується три ювілеї важливих подій, які відбулися в двадцятому столітті:

  • 100-та річниця Силлабуса заблуджень модерністів, проголошеного 4 липня 1907 року – надзвичайно важливих документів, спрямованих проти модернізму, – а також антимодерністичної енцикліки Pascendi, оголошеної 8 вересня того ж року.
  • 90-річчя з’явлень Богородиці у Фатімі в 1917 році.
  • 50-річчя відомих відповідей, які дала сестра Лючія священику Фуентесу.

Під час цього викладу будемо займатися усіма згаданими подіями, а розпочнемо з розмови, яку мав отець Фуентес з сестрою Лючією в монастирі в Коїмбре 26 грудня 1957 року. Сестра Лючія тоді сказала:

 

«Отче, Пресвята Діва дуже засмучена, тому що ніхто не надає ніякого значення Її повідомленням, ані доброго, ані поганого. Хороші люди йдуть своїм шляхом, не надаючи йому значення. Погані, не вбачаючи покарання Божого, що приходить на них, продовжують жити в гріху, не переймаючись цим взагалі. Але повірте мені, отче, Бог покарає світ і по-страшному. Покарання з небес неминуче».

 

Давайте на хвилину зупинимося на цьому «покаранні з неба», на страшній карі, про яку говорить сестра Лючія. Покарання, про яке вона згадує, здається, виділяється з того, що сказала Пані під час об’явлення у Фатімі 13 липня 1917 року. В цей день Діва Марія попередила трьох дітей – Якинту, Францішка та Лючію – що якщо люди не перестануть ображати Бога, Він покарає світі «через війну, голод і переслідування Церкви і Святішого Отця». Знаряддям, яке мав Бог використати при виконанні вироку, мала бути Росії.

 

Божа Матір сказала: «Для того, щоб запобігти цьому, я прийшла просити про посвячення Росії моєму Непорочному Серцю». Вона пообіцяла, що якщо цей акт буде звершено, Росія буде навернена, а світу буде даний певний період миру. Непорочна також попередила, що, якщо її прохання не буде задоволене,

 

«Росія поширить свої заблудження по усьому світу, викликаючи війни і гоніння на Церкву. Хороші люди понесуть мучеництво, Святіший Отець буде багато страждати, і декотрі народи будуть знищені».

 

Отже, ми бачимо, що до складу покарань, про які говорить Божа Мати 13 липня входять:

 

війни;

голод;

переслідування Святішого Отця;

знищення цілих народів.

 

Говорячи про знищення цілих народів, сестра Лючія розповіла отцю Фуентесу, що Богородиця говорила їй, Якинті та Францішкові «неодноразово (...), що багато народів зникнуть з лиця землі». Ми знаємо тільки одну згадку про це – з липня 1917 року, але сестра Лючія стверджує, що Богородиця говорила про знищення багатьох народів «неодноразово»!

 

Але не на цьому аспекті покарання ми хочемо зосередитися на сьогодні. (...)

 

У 1957 році, всього за кілька років до Другого Ватиканського Собору і кризи віри, яка прийшла після нього, до подій 60-х років, наслідки яких ми відчуваємо сьогодні, сестра Лючія сказала:

 

«Отче, диявол збирається проголосити рішучий бій Пресвятій Діві, тому що він знає, що ображає Бога найбільше – і незабаром здобуде велику кількість душ. Диявол намагається з усіх сил перемогти душі посвячені Богові, тому що таким чином віруючі будуть залишеними своїми пастирями, що зробить їх легкою здобиччю».

 

У 50-ті роки мало що вказувало на кризу, що насувається, серед духовенства. Мало що говорило про те, що ми будемо позбавлені хорошого, твердого, католицького керівництва, результатом чого може бути хаос і відступництво великого числа католиків. Однак здається, що сестра Лючія в таємничий спосіб докладно передбачила розвиток подій: диявол здобув душі посвячені Богу, це призвело до того, що вірні були залишені їхніми пастирями, що зробило їх легкою здобиччю диявола.

 

Кара

 

Але чи може Бог покарати людство таким чином? Чи дозволив би, аби «вплив омани» здобув посвячені Йому душі? – Відповідь каже: так. Знаємо про це з різних джерел.

 

По-перше, у нас є свідчення Святого Йоана Еда, одного з багатьох поширювачів вшанування Святого Серця Ісусового і «гідного подиву» – як він визначав – Серця Марії. Святий Йоан Ед сказав, що, коли Бог гнівається на свій народ, то посилає йому – в якості покарання – поганих священиків. Ось що він писав у своїй книзі «Священик: його гідність та обов’язки»:

 

«Найбільш помітною ознакою Божого гніву і водночас найбільш страшним покаранням, яким можна піддати світ, є ситуація, коли Він може зробити так, аби Його народ потрапив до рук тих, які є духовенством більше по назві, ніж по учинках, недобрими священиками, як злі вовки, людьми яким бракує любові та відданості ввіреній їм пастві (…) Коли Бог допускає такі речі, це дуже виразна ознака того, що Він гнівається на своїх людей (...). Саме тому він постійно закликає християн: «Поверніться, о відступницькі діти (…) і я дам вам пастирів по душі Мені» (Єр.3:14-15). Таким чином неправда в житті священиків є бичом відміряним людям як наслідок їх гріхів».

 

Святий Йоан Ед попереджає нас, що в якості покарання за гріхи людей, Бог пошле нам священиків, які не формуються відповідно до Його серця, які не мають духа подібного до Найсвятішого Серця Спасителя і Непорочного Серця Марії.

 

Іншим прикладом того, як Бог карає свій народ, є руйнування храмів і святих місць. В чудовій брошурі посвяченій образові Божої Матері Неустанної Помочі редемпторист о. Бенедикт Д’Ораціо пояснює:

 

«Коли Бог хоче показати своє невдоволення неслухняним людям, як правило, відкидає священні дари, які він Йому приносить, а іноді навіть дозволяє відібрати або зруйнувати вівтарі і святі образи».

 

Отець Д’Ораціо написав ці слова в контексті відмови з боку православних від встановленої Богом інституції папства. В результаті, православні втратили відомий чудами образ Богоматері Побідоносної (Нікопея). Він був вивезений зі Сходу венеціанцями і поміщені в базиліці Св Марка у Венеції.

 

Як пояснив Д’Ораціо, аналогічно:

 

Лоретанський будиночок чудесним чином був перенесений в Лорето (в центральній Італії. – Ред.).

 

Церква на Заході отримала зображення Божої Матері Доброї Ради (шановане в храмі в Геназзано поблизу Риму. – прим. Ред.) та ікону Божої Матері Неустанної Помочі (в даний час в церкві Св Альфонса Ліґорі у Римі – прим. Ред.).

 

Як пише о. Д’Ораціо, кара упала на «людей, які були засліплені і затверділі серцями через постійне надуживання благодаттю, яку Бог давав їм удосталь».

 

Ґрунтуючись на працях святого Йоана Еда і о. Бенедикта Д’Ораціо, ми бачимо, що Бог іноді карає своїх людей, допускаючи, навіть, до того, що предмети і місця відправлення культу були знищені. Іноді Бог допускає, «щоб було усунуто, або знищено вівтарі і священні зображення» і карає свій народ, посилаючи їм поганих пастирів – священиків, не по Його серцю, але згідних з духом цього світу, духом антихриста.

 

Я не думаю, що потрібно наводити багато прикладів того, що ознаки такого роду божественного покарання можуть бути знайдені в Церкві після II Ватиканського собору. Практично в кожному храмі вівтар зруйнований, або, щонайменше, він був замінений на стіл в протестантському стилі. Практично кожний храм пережив у тій чи іншій формі те, що ми можемо назвати спустошенням його інтер’єру – в кожному ми бачимо потворні сучасні літургійні порядки та образи, які вже не ілюструють правд віри.

 

Часто, церкви були буквально оголені. Це було у випадку храму святого Лева, моєї приходської церкви в Північно-Східній Філадельфії, де я виріс. Вона колись мала дуже гарний інтер’єр, стрілистий високий вівтар з безліччю дрібних елементів, наприклад, складеними спрямованими до неба долонями, два бічних вівтарі, красиві скульптури, вражаючі балюстради, мозаїчна підлога, красиву восьмикутну кафедру з різьбленими фігурами і головами херувимів.

 

Десь у середині 60-х років був призначений парохом отець Квін (...) Він залишався там близько п’яти років – і все повністю «обновив», або спустошив інтер’єр церкви так, що він тепер нагадує суворий протестантський конференц-зал. Прекрасна кафедра зникла, зникли всі скульптури, окрім двох, високий вівтар був усунений і замінений на стіл, який виглядає як дерев’яна прасувальна дошка.

 

Цей тип лиха торкнувся одну парафію за іншою, і це сталось менше, ніж за 10 років після того, як сестра Лючія оголосила: « Бог покарає світ, і то в страшний спосіб. Кара з небес вже близько».

 

Крім того, ми спостерігаємо падіння душ посвячених Богові. Я не кажу про тих, хто після Собору полишив священство і повернувся до світського життя, в такій кількості, якій до того часу ніколи не було. Я маю на увазі тих, хто залишився і прийняв новий, модернізований варіант «католицизму», свого роду «некатолицького католицизму», «католицизму ліберального», засудженого всіма папами до 1958 року. Ці клірики прийняли це самі, а потім накинули вірним дуже ліберальну концепцію католицизму, щодо якої Пій IX попереджав, що «вона може нас знищити», може привести «релігію до руїни» і «позбавити нас можливості заслужити Божі благословення».

 

Цей глобальний процес руйнування віри, викликаний ліберальним католицизмом, почався всього лише кілька років після того, як сестра Лючія сказала: «Покарання з небес вже близько». Ми є свідками найбільшої кари-вона здійснюється на наших очах. Вона триває вже 40 років (понад 50, -Ред), і з чисто людської точки зору немає ніяких вказівок на її швидкий кінець.

 

«Дія заблудження» («лесть неправди», – церк-слов.)

 

Але це ще не все. Не тільки наші «священні вівтарі і зображення забрані або знищені». Те, що ми втратили є набагато ціннішим, важливішим і має більш фундаментальний характер. Хочу розповісти вам про те, що я вважаю самою природою покарання, яке ми зараз спостерігаємо. З цього випливають всі фізичні покарання, про які застерігала Мати Божа у Фатімі.

 

Те, що ми втратили, те, що втратила переважна більшість католицького духовенства, це віра в незмінність об’єктивної істини. Розуміння істинної цінності священних образів і повага до вівтарів, насправді є результатом визнання незмінності істини – незмінності католицької віри. Я переконаний, що якраз ця втрата віри в незмінність об’єктивної істини і є тим облесливим впливом нашого часу, і що цей облесливий вплив є карою, посланою Богом на світ.

 

Яким чином Святе Письмо попереджає перед приходом Антихриста, та й перед духом антихриста, який з’являється в кожен період часу? «Через те, що не прийняли любові до істини, щоб бути спасенними, Бог віддав їх на дію заблудження, щоб повірили неправді» (2 Солунян 2, 10). Тому я переконаний, що оманливим впливом нашого часу, «дією заблудження» є втрата віри в незмінність об’єктивної істини.

 

Як це проявляється? У таких твердженнях, наприклад:

  • Церква завжди вчила, що є однією істинною Церквою, поза якою нема спасіння, але тепер ми вважаємо, що можемо знайти спасіння в будь-якій релігії.
  • Церква завжди вчила, що Святе Письмо не містить помилок, але тепер вважають, що Біблія містить історичні помилки, наукові та фактичні, хоча як і раніше ставляться до неї як священної книги.
  • Папи завжди навчали, що філософія святого Томи Аквінського є віковою філософією Церкви і що його метафізика не містить будь-яких помилок і про те, що до методу, вчення і принципів святого Томи слід ставитися з повагою і дати їм першість над іншими системами, але тепер ми вважаємо, що томізм є «обмеженим і скам’янілим», що ми повинні відмовитися від святого Томи для сучасних філософських систем, щоб зробити католицизм більш «відповідним» для сучасної людини.
  • Церква завжди вчила, що Меса це передовсім жертва – безкровне відновлення Голгофи, зі священиком, що діє в особі Христа. Сьогодні, однак, ми вважаємо, що Меса є лише спомином Таємної Вечері, священною трапезою, що святкується на згадку про Христа; У такому випадку нам стає потрібна Меса на основі моделі протестантського богослужіння.

 

Цій вимозі відповідає нова меса, так як це переконливо показали, кардинал Оттавіані і Баччі в 1969 році. Архієпископ Буньїні, архітектор нової меси, відкрито виявляв засади, на яких він побудував свою нову літургію. Він казав:

 

«Ми повинні винести з наших католицьких молитов і з католицької літургії все, що може бути тінню перешкоди на дорозі наших відокремлених братів, або протестантів».

 

Таким чином, завдяки новій концепції екуменічного богослужіння, Меса була змінена через тих, хто не вірить в священство Жертви, хто не вірить, що Христос присутній в Святому Причасті.

 

Аджорнаменто! Ось новий імператив від часу Собору: зміни, зміни, зміни...

 

Ця нездатність визнати незмінність об’єктивної істини знаходить своє відображення в єресі модернізму – вірі в те, що якась частина католицької догми може змінюватися з плином часу, що релігія повинна змінюватися з часом, а те, що Церква навчала 100 років тому повинно бути забуте, інакше представлене або оновлене.

 

Це було гасло останнього ради аджорнаменто – «осучаснення».

 

Папське попередження

 

Відзначивши, що сьогодні духовенство втратило правильне розуміння істини, я хотів би уточнити, що це не мій винахід. За останні 100 років, великі Папи – особливо св. Пій X, Пій XI і Пій XII – визнали, що небажання визнати незмінність об’єктивної істини поступово ставало все більш серйозною проблемою. Тривожні симптоми проявлялись у значній частині католицького духовенства та «інтелектуалістів».

 

Що писав про модерністів св. Пій X, коли засудив модернізм в чудовій енцикліці Pascendi? Написав, що «вони перекручують вічне поняття істини». У Силлабусі заблуджень модерністів, в якому засудив 65 основних пунктів, святий Папа засудив, зокрема, наступне: «Істина не більш незмінна, ніж сама людина, так як вона еволюціонує з нею, в ній і через неї». Чому св. Пій X повинен був це засудити? Оскільки внаслідок прийняття цієї тези модерністські священики, єпископи і богослови стали заперечувати той факт, що істина незмінна. Тому святий Пій X повинен був оголосити Силлабус і написати енцикліку щодо цієї фундаментальної помилки. Але навіть цього було недостатньо. Три роки по тому святий Пій X запровадив обов’язок скласти присягу проти модернізму, тому що він знав, що модерністи не відмовилися від своїх заблуджень – і створили таємний союз і надалі псували католицьку доктрину.

 

Однак небезпеки не вдалося запобігти повністю. Піддавання сумніву непорушності істини не закінчується зі смертю Пія X. Було ще чимало священиків, єпископів, ченців і теологів, уражених цією «дією заблудження». Навіть через 14 років після введення антимодерністської присяги, його наступник, папа Пій XI наказав Святому Офіціуму засудити 12 хибних філософських тез, які мали певний вплив серед священиків і богословів. Це сталося 1 грудня 1924 року.

 

Однією з тих хибних тез було нове визначення істини, що – коротко кажучи – що істина є узгодженням інтелекту із зовнішньою реальністю. Відповідно до цієї нової концепції істина є просто згодою нашого інтелекту з життям і його обставинами, що постійно змінюються, так що все залежить від постійних змін і прогресу. Істина завжди «стає». Тож як ви можете бачити, Папа надалі був змушений виправляти поширену поміж багатьох священиків і богословів концепцію, згідно з якою немає незмінної, об’єктивної істини.

 

У 30-х і 40-х роках, ця проблема все ще існувала, і ситуація погіршувалась. Наслідком катастрофи Другої Світової війни стало ослаблення пильності навіть хороших єпископів проти зростаючого впливу модернізму. За цей час, помилку, що істина знаходиться в стані постійної зміни, все частіше стали застосовувати до релігії. Єзуїт Генрі Буллард (Boulliard), просуваючи те, що він назвав «новою теологією», навіть сказав: «Теологія, яка не є поточною (тобто не схильною до постійних змін), буде несправжньою теологією».

 

Перед обличчям просування цієї фальшивої концепції істини свій голос підняв Пій XII. У 1946 році він писав: «Ви, можливо, чули (але без необхідної ясності) про «нову теологію», яка повинна бути в стані постійної трансформації, як і всі інші речі цього світу, які знаходяться в постійному процесі зміни і руху, не доходячи ніколи до своїх меж. Якби ми прийняли таку думку, то що сталося б з незмінними догматами католицької віри, що сталося б з єдністю і стабільністю віри?».

 

Це, очевидно, риторичне питання: для Пія XII відповіді очевидні – єдність віри і сталість, незмінність догматів в системі «нової теології» були б знищенні (...)

 

Таким чином отець Гаррігу-Лагранж, один з найбільших томістів двадцятого століття, боровся з «новою теологією». У статті від 1946, що її названо: Куди веде нас нове богослів’я? справедливо попереджав, що його наслідком є модернізм.

 

Основними поширювачами «нової теології» були: о.Домінік Чену, священик Кароль Ранер, отець Іво Конгар і священик Генрі де Любак. Кожен проповідував концепції, які під час понтифікату Пія XII були засуджені Святим Офіціумом, або ж їх вважали підозрілими.

 

Коротше кажучи, незадовго до і під час Другого Ватиканського собору – який був собором виключно пастирським (...) – саме ці люди були запрошені папою Іваном XXIII у якості теологічних експертів, як радники ліберальних єпископів (...). Ці люди ніколи не відступали від своїх гетеродоксійних поглядів і не відкликували їх, і саме вони, малювали ескізи документів Собору! На Соборі тріумфу досягла теологія, яку вони просували – ліберальна і модерністська.

 

Oтець Герічі, прихильник «нової теології», хвалився, що її Ліонська мутація (Ліон був батьківщиною теології де Любака) «стала офіційною теологією Ватикану II».

 

Марцелій Прелот, ліберальний сенатор від регіону Доббс у Франції, писав: «Півтора століття ми щосили боролись, щоб наші погляди перемогли в Церкві – і не досягли успіху. Зрештою прийшов Другий Ватиканський Собор і добився тріумфу. З тих пір, тези і принципи ліберального католицизму були остаточно і офіційно прийняті Святим Престолом».

 

Давайте пам’ятати, перед чим застерігав Пій IX. Цей ліберальний католицизм – як він сказав – знищить нас, призведе до загибелі релігії, буде перешкоджати нам заслужити благодать Божу. Це і є справжньою природою того, до чого призвів Другий Ватиканський Собор.

 

Все це народжується через цю помилку (...) що полягає у відмові визнати незмінність об’єктивної істини. Вважаю, що це є головним духовним покаранням, яке Бог посилає нам, і це викривлення істини руйнує правдиву віру і зведе на нас кари фізичні, про які застерігала нас Божа Мати у Фатімі.

 

Нова інтерпретація

 

Дозвольте мені дати вам короткий приклад цієї помилкової концепції істини, посилаючись на певні заяви, зроблені останнім часом кимось, хто, за визначенням сестри Лючії «займає відповідальну посаду в церкві».

 

12 травня 2007 р під час конференції, організованій у Москві з нагоди 90-річчя об’явлення Божої Матері Фатімської, архієпископ Тадеуш Кондрусевич, католицький митрополит Московський публічно заявив, що навернення Росії, яке проголосила Богородиця, не означає навернення православних росіян в католицьку віру. Він сказав:

 

«Твердження про те, що Пресвята Діва говорить про навернення Росії в католицтво, абсолютно невірне. (...) Росія є перш за все православною країною, і перш за все Російська Православна Церква несе відповідальність за навернення людей до християнства».

 

Крім того, через 13 днів – 25 травня 2007 – ієрарх сказав:

 

«Фатімська Божа Матір говорила про навернення Росії до Бога, але не сказала, що вона має бути виключно католицька. Як Католицька церква ми допомагаємо нашим православним братам і працюємо разом над розвитком і продовження діалогу між нами».

 

Те ж саме сказав кардинал Попард в червні минулого року. В екуменічні ейфорії він висловив навіть (історичну помилку), нібито «Ватикан ніколи не хотів зробити Росію католицьким народом».

 

Це суперечить не тільки посланню Фатіми, яке проголошує навернення Росії, але водночас і католицькій вірі.

 

Флорентійський Собор і Пій X

 

Існує очевидний факт, що члени релігійної громади, яку ми називаємо РПЦ, розкольники (схизматики). Цей термін не слід розглядати як образливий; Він відображає лише ситуацію, в якій знаходяться члени цієї релігійної групи. В одинадцятому столітті ця церква відірвався від католицької церкви, і розкол ще не був зцілений.

 

Флорентійський Собор вчив непомильно, що розкольники поза Церквою і не можуть бути спасенні, якщо не навернуться до однієї істинної Церкви Христової. Ця істина повторюється самим видатним Папою ХХ століття – святим Пієм X. Він ясно писав про необхідність повернення православних розкольників до Католицької церкви. У маловідомій енцикліці 1910 рExquoзаявив, що всі зусилля для возз’єднання з православними

 

«будуть марними, якщо найперше і над усе, не будуть вони [православні] визнавати істинної і повної католицької віри, яка була освячена і дана через Святе Письмо, Традицію Отців, згоду Церкви, Собори Вселенські і папські декрети».

 

В кінці Пій X висловив бажання, аби Бог «наблизив день, коли народи Сходу повернуться до католицької єдності і з’єднанні з Апостольською Столицею, після зречення від своїх заблуджень, досягнуть гавані вічного спасіння».

 

Отже, святий Папа повторює, що православні:

  • Мають зізнатись у єретичних доктринах, які повинні відкинути;
  • Через розкол (схизму) не залишаються в спілкуванні з Церквою Христовою;
  • Не досягнуть гавані спасіння, якщо тільки не відмовляться від своїх помилок і не приєднаються до однієї істинної Церкви Христової через підпорядкування апостольській законній владі наступників святого Петра.

 

На відміну від екуменічної ідеології, яку сповідує більшість нинішніх церковних лідерів і які присутні в навчанні архієпископа Кондрусевича та кардинала Попарда, навернення може мати тільки одне значення: повернення розкольників, єретиків та інакодумців до істинної Церкви, заснованої Ісусом Христом – Католицької церкви.

 

Цей термін (навернення, – Ред.) тепер прихоплений модерністами і використовується ними в новому, некатолицькому сенсі. Згода з його новим значенням означала б капітуляцію перед модернізмом.

 

Необхідно протистояти модернізму

 

Як уже згадувалося, модернізм, по суті, полягає у вірі в можливість деяких модифікацій в межах вічного догматичного вчення Церкви. Відповідно до цієї точки зору, католицька істина вчорашнього дня повинна бути трансформована і замінена (або іншим чином представлена), щоб прокласти шлях для нових католицьких «істин» завтрашнього дня. Тому релігійні принципи повинні змінюватися у зв’язку зі змінами в навколишньому світі. Сто років тому, Святий Пій X засудив цю єресь в Силлабусі заблуджень модерністів (4 липня 1907), в енцикліці Pascendi (8 вересня 1907) і встановивши антимодерністську присягу (1 вересень 1910).

 

Виголошуючи слова антимодерністської присяги, перед Богом складалась урочиста обітниця: «Я щиро приймаю вчення віри, яку апостоли передали нам через правовірних Отців у тому ж самому значенні в тому самому розумінні; Таким чином, повністю відкидаю як єресь вигадану теорію еволюції догматів, згідно якої догмати змінюють одне значення на інше і до того ж відмінне від того, що існувало в Церкві перед цим».

 

Хтось може сказати, що це зобов’язує лише тих, хто складав антимодерністську присягу. Насправді ж, Пій X використав у формулюванні текст, виголошений I Ватиканським Собором, який навчав непомильно в Конституції Dei Filius: «Отже, нехай зростає (...) багаторазово розвивається розуміння, знання і мудрість, як окремих людей, так і всіх разом, як усієї Церкви, всіх поколінь і століть, але тільки в своєму роді, тобто, в тому самому вченні, в тому ж сенсі, і в тій же думці».

 

Всі католики зобов’язані вірити, що догмати не змінюються, повинні вірити в католицьку істину «в тому ж самому вченні, в тому ж сенсі і в тій же думці», якій завжди навчали. Трагедія полягає в тому, що ми знаходимося в унікальній точці в історії, коли більшість людей, які займають відповідальне становище в Церкві стали жертвами заблудження модернізму – віри в те, що деякі аспекти католицької доктрини можуть змінюватися з плином часу. (...)

 

Тепер ми можемо краще зрозуміти, чому кардинал Чаппі, папський теолог, що служив п’ятьом єпископам Риму, сказав: «У третій таємниці Фатіми говориться, між іншим, що велике відступництво в церкві почнеться з верхів» Ми також можемо краще зрозуміти слова сестри Лючії сказані до о. Фуентеса в 1957 році, як саме Бог покарає світ, «диявол робить все, щоб здобути душі посвячених Богові, тому що таким чином може позбавити душі вірних пастирів, щоб можна було легше зловити їх».

 

Це пророцтво виповнилося перед нашими очима: ми переживаємо Божу кару в тих, хто – займаючи відповідальні посади в Церкві – більше не визнає незмінність об’єктивної істини і різними способами навчає новій доктрині, яка суперечить тому, що завжди передавала Церква. Ми залишені нашими пастирями, тому не можемо очікувати від них, що вони будуть стояти на сторожі католицької віри і порядку. Ми не можемо очікувати, що вони будуть навчати нас інтегральної католицької віри «повної і непорушної» як це вимагає визнання віри св. Атанасія. Чітким доказом цього є хоча б той факт, що тисячі католицьких батьків повинні брати на себе відповідальність за навчання своїх дітей в домашніх умовах через скандальні навчальні плани єпархіальних шкіл.

 

Апостол Павло попередив св.Тимотея: «Бо буде час, коли люди не знесуть здорової науки, але за своїми пожаданнями зберуть навколо себе вчителів, щоб уприємнювати собі слух, і від правди відвернуть вухо, а повернуться до байок» (2 Тимофія 4: 3-4). Оскільки очевидно, що ми живемо в епоху загального «відвернення» від істини, це наш обов’язок зробити все, що в наших силах, щоб допомогти повернути її.

 

Нам потрібно:

Приймати як належне незмінність католицької істини.

Прийняти той факт, що католицька віра не змінюється, і дотримуватися католицької доктрини в тому вигляді, в якому її завжди навчали, «в тому ж сенсі, і з таким же поясненням».

Молитись за тих, хто заразився нинішніми заблудженнями і публічно їм противитись.

Жити Фатімським посланням, відмовляти розарій (вервицю) кожен день, практикувати набоженство п’яти перших субот, приносити в жертву повсякденні обов’язки перед Богом як акт відшкодування.

 

У цій боротьбі, в якій остаточним переможцем буде – як ми знаємо, – Пресвята Діва Марія, ми повинні черпати натхнення зі слів сестри Лючії священику Фуентесу:

 

«Тому необхідно, щоб всі ми почали змінюватися духовно. Кожен з нас повинен рятувати не лише власну душу, а й допомогти всім, кого Бог поставить на нашому шляху».

 

Стаття спочатку з’явилася в журналі «Завжди вірні».
http://pravoslavnews.com.ua

http://rzymski-katolik.blogspot.com/



Схожі матеріали:

Категорія: Криза Церкви. Модернізм | Переглядів: 613 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: фатімські таємниці, криза церкви, фатімські обявлення, модернізм, модернізм сучасної Церкви, фатімські пророцтва, традиціоналізм | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика