| Головна » Цікаві історії, притчі
13 травня – День МатеріОдного осіннього дня, будучи у Львові на вокзалі, я бачив ще молоду
матір, яка прощалася зі своїм сином, який був призваний до війська і
відчував, що буде скерований до військових дій в Афганістані. – Андрію, дуже тебе прошу: молися до Матінки Божої, бо я так хочу,
щоб ти повернувся додому, – говорила зворушеним голосом мати до свого
сина. Вкладаючи в руки медалик Матері Божої, мовила: – Цей медалик передав тобі отець Яків, візьми його і бережи. Богородиця тебе захистить. А через деякий час Андрій був у вагоні, п... Читати далі » |
За даними родового дерева, відомого на цей час, парохом в с.
Завалеві (біля Підгайців) в 1747 році був о. Іван Глібовицький. До
шостого покоління його роду серед нащадків були такі відомі постаті в
Україні та за її межами: письменник, публіцист Б. Лепкий, кардинал
Любомир Гузар, директор гімназії Сабат, журналісти, лікарі…До шостого покоління відноситься і мій батько – Теофіль Глібовицький,
народжений в 1902 році в м. Заліщиках, де катехитом української
гімназії був мій дід Софрон Глібовицький.
У 1921 році батько закінчив українську гімназію в м. Львові, а в 1926
році – духовну семінарію, після цього м... Читати далі » |
– Васильку, візьми мене на Великдень додому, візьми мене, синку. Я
притулюся десь у куточку, до рота прикладу хустинку, щоб не кашляти, і
перебуду кілька днів у рідній хаті, де і стіни лікують. Я тут не
витримаю. – Ви, тату, як мала дитина. Тепло вам, чисто, їсти маєте що, ще щось із дому привезу, ліки куплю. – Я не хочу їсти, Васильку, я вже рік не був удома, – старий Петро
намагається зазирнути синові в очі. – Я сам залишився в палаті, всіх
забрали додому. – Ну добре, добре, до свят іще чотири дні, якось буде. Василь відвернувся до вікна, а втішений Петро почав ходити палато... Читати далі » |
«Ми можемо бути хворі на рак і бути зціленими, але не
змінитися. Ми можемо радіти перемогою в якійсь неприємній ситуації, але
не змінитися. Але коли є біль в середині нашої душі і ми співпрацюємо з
Божою благодаттю, використовуймо її, тоді страждання має силу нас
змінити».(Мати Анжеліка).
Була на світі маленька дівчинка Яся. Жила вона в селі з батьками і
бабусею. І вчили вони її ходити до церкви, яка була через дорогу, любити
Бога, молитися, сповідатися, бути доброю людиною і християнкою. І ось
ця дівчинка виросла, стала дорослою і самостійною. І чим старшою
ставала, чим самостійнішою, тим ч... Читати далі » |
Спомини Марти Ганушевської-МалкошЯ мала велике щастя народитися в українській патріотичній родині о.
Михайла та Ірини з Горникевичів Ганушевських. Нас, дітей, було дев’ятеро
- п’ять синів і чотири дочки. Всі п’ятеро моїх братів: Мирон, Теофіль,
Богдан, Степан, Тарас і сестра Ірина були членами ОУН. Сестра Марія була
членкинею Союзу Українок. Брат Теофіль був військовим референтом в ОУН.
Він один із братів, що служив у польському війську. В 1940 р. Теофіля
арештували, довго катували і засудили на кару смерті. В 1941 р. був
замордований у Станіславській тюрмі разом з іншими по... Читати далі » |
Стояла на залізничному пероні, нетерпеливо очікувала. Ще хвилька, і над'їде...
Вже рік минає, як поїхав. Закінчив торговельну
академію, працював в одній великій фірмі за кордоном для практики.
Сьогодні вертається додому, щоб зайнятися крамницею своїх батьків.
Подвійна радість для неї на ці Різдвяні свята. Приїде брат, якого вона
так давно не бачила і так за ним тужила. Вона його любила найбільше з
усіх людей на світі. Перед ним вона нічого не таїла. Він знав всі її
думки, всі її таємниці. Вона знала, що він, її Славко, мав для неї,
своєї сестри Настусі, також особливе серце. Чи думав він і на чужині
ст... Читати далі » |
Її історія опинилася в моїх руках
випадково, хоча, мабуть, все це вигадка і насправді немає ніякої
історії, як мене змусили потім говорити. Завжди бракувало чогось нового,
начебто про все вже було написано, та й наше місто, таке спокійне і
тихе ззовні, здається, не мало чого в собі ховати. І якби не історія
Міріам, я б досі так думав.
Повертаючись чергового вечора
додому, у пошуках нового сюжету, чи то радше жертви, я оціпенів від
подиву: назустріч мені бігла (так, власне бігла) Магдалена. Її обличчя
променіло такою шаленою радістю і щастям, що здається його б вистачило
на весь світ. До кінця свого життя я н... Читати далі »
|
Не вшановувати, не благоговіти і не
преклонятися перед явними знаками Творця, насміхатися з них — це
зневажати нашого Господа, і за це може бути кара.
А тому напередодні дня святого
Миколая хочу нагадати подію, яка сталася 1956 року в російському місті
Самарі (тоді Куйбишев) і буквально приголомшила місто та всю країну.
Працівниця заводу Зоя зі своїми друзями планувала
вдома зустріти Новий рік. Її мама була віруючою, строго дотримувалася
всіх церковних приписів й просила не справляти в Різдвяний піст розваг,
але донька не послухал... Читати далі » |
Зимової ночі перед
дев'ятнадцятим грудня Святий Миколай опускається на срібній вервечці з
неба на землю. Сивобородий, у довгій золотавій киреї, він заходить до
кожної хати і кладе дітям у черевички або під подушки свої пречудові
небесні гостинці. Правда, збитошникам Святий Миколай дарує хіба що
прегарного прутика, бо з неба він бачить кожного з нас і добре знає, хто
чемний, а хто й не дуже...
Святий Миколай - Що ти хочеш отримати в
нагороду за добре життя на землі? - запитав Го-сподь у Миколая, ... Читати далі » |
… Настав ще один ранок, життя вирувало, батьки поспішали на роботу,
старші брати готували свої портфелі до школи; лише Іванко залишався в
дома із бабусею, котра мерщій бігла до кухні, щоб встигнути зварити
їсти. Але той день був незвичайний, у цей день до їхньої домівки мав
завітати святий Миколай. Хоч Іванко був маленький, але дуже багато чув
про святого Миколая, він знав, що якщо він буде нечемний, то його
домівку може оминути і він залишиться без подарунка… Із
самого ранку землю вкривав пухнатий, сріблястий сніжок. Іванко підбіг
до бабусі, обняв її і тихенько прошепотів: «Я так хочу дістати санчата,
а правда, що я б ... Читати далі » |
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Народна легенда
Іде святий Миколай полями, лугами, а за ним
поспішають янголи, які несуть дарунки для добрих чемних дітей.
Ходить святий Миколай по всіх усюдах, минає
хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних
та нужденних.:
Так він зайшов до села, в якому під самим лісом
стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий,
розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, у ту молочну
дорогу, що з небесних палат веде на землю.
Це малий Тар... Читати далі » |
Казка
Високо-високо в небі жило
маленьке янголятко.
Там йому було дуже весело. Воно стрибало з хмарки на хмарку,
спускалося вниз із сонячним промінням і бігало під небесним дощем. А
коли ставало холодно, ловило сніжинки і робило з них блискучі ланцюжки.
Воно було дуже щасливе!
Янголятко особливо полюбляло
зиму, бо в цей час на небі все мінялося. Починався рух і метушня:
старші янголи бігали, щось носили, складали, прикрашали; великі небесні
робітні відкривалися, і там всі завзято працювали. Так! Наближався час,
коли Святий Отець Миколай завітає до всіх чемних дітей зі св... Читати далі » |
Вона люто ненавиділа свою сусідку. Через неї, метку і проворну, у
якої в півдесятої ранку вже висіла на шнурку випрана білизна, Галина
втратила і сон, і апетит. І врешті-решт злягла в прямому розумінні цього
слова. І всім було дуже дивно, адже ще зовсім недавно вона була здорова
і життєрадісна.
А все почалося з тих металопластикових вікон, які сусіди замовили, а
через тиждень молоді майстри весело вже орудували молотками і ломом,
руйнуючи цілком ще придатні, на думку Галини, віконця-двійняки і
встановлювали нові, гарні, білосніжні. Ах, як їй хотілося б такі ж! Та
де там! З її скупердяєм таке неможливе. А тут ще й ... Читати далі » |
 Свято Покрови — це вшанування і
святкування тисяч об’явлень Пресвятої Богородиці впродовж віків по
всьому світі. Всі вони є дивними і незбагненними знаками, через які
Господь являє собою милість нам. Найбільшим із таких чудес — єгипетські об’явлення
Божої Матері, які почалися 2 квітня 1968 року. Того дня ввечері у
Каїрському передмісті Зейтун на бані хри... Читати далі » |
Ангелів можна зустріти всюди, навіть в Техасі! Ось свідчення Джона
Хейна, американця 1924 року народження, дуже схожого на бізнесмена в
черепахових окулярах з реклами 50-х років. Я запам'ятав його історію,
тому що подія з ним надає значну вагу його свідченням. Досить легко
отримати свідчення когось, що Ангел врятував його в тих чи інших
обставинах. Але в 99% випадків немає жодних доказів, тоді як у Джона
Хейна є безсумнівне, незаперечна досьє. Як всі американські
чоловіки, він присвячував своє життя своєму підприємству, працюючи майже
по 18 годин на добу. Також, він ходив по неділях до церкви зі своєю
дружиною, і це все. Звичайне життя середнього янкі ... Читати далі » |
- Хто Ти? - Спитала найстарша з трьох дітей Лусія. - Я - Цариця Святого Розарію, - відповіла прекрасна Пані. Вона назвалася Царицею, і я в молитвах промовляю до Неї: Погоджуюся бути Твоєю підданою, приймати Твої послання як накази. Приходячи до людей, Марія повторює: «Моліться Розарій». Важко! І я вирішила написати Їй листа. Як же почати? «Добридень, Ваша Величність»? Або «Премилостива Господине»? Дивно, що серед багатьох людей ми звично звертаємось на «Ви», а до Цариці Неба і Землі, як і до Самого Бога, зручніше звертатися словом «Ти». З одного боку, це інтимніше, рідніше, як діти до батьків. Але з іншого - спрощеність ле ... Читати далі » |
Шановний читачу, дорогий приятелю, брате! У цей час, коли в Україні є
слабкою віра, зменшується надія, остигає любов до Господа Бога і до
ближнього, до святого, побожного життя, постараймося з підтримкою Святої
Божої благодаті покласти хоч маленьку цеглинку в загальну будову
духовності нашого багатостраждального народу. Такою цеглинкою нехай
стане оця скромна стаття про Материнську опіку Матінки Божої Пречистої
Діви Марії, Її заступництво за нас перед Господом Ісусом Христом.
Поштовхом до написання цих рядків стало саме те, що я упродовж свого
нелегкого життя, починаючи з дитинства і закінчуючи старшими роками,... Читати далі » |
Коли Карен відчула, що завагітніла, як кожна добра
мати, прагнула підготувати свого трилітнього сина Міхаела до приходу на
світ братика або сестрички. За якийсь час жінка довідалася, що в неї
народиться дівчинка. Кожного дня Міхаел співав для своєї сестрички, яка
росла в животику мами. Так він вчився любити її. Вагітність у Карел
розвивалася нормально, вона брала активну участь у щоденних клопотах,
сумлінно виконувала свої обов'язки. Врешті, настав день, коли Карел мала
народити дитину. Через декілька годин сестричка Міхаела прийшла на
світ. Але стан її стан здоров'я погіршився. Швидка допомога завезла
дитину до лікарні Св. Марії. Там немовлятк ... Читати далі » |
Падав густий, лапатий сніг, а в теплій і затишній
кімнаті за письмовим столом сидів молодий помічник священика й
задумливо дивився на чистий аркуш паперу, на якому й досі не було ні
рядочка. Ще з юності він мріяв служити Богові та стати священиком.
Позаду роки навчання на богословському факультеті університету, й
ось уже кілька місяців він - помічник священика великої церкви. Завтра
Різдво, й так сталося, що парох захворів, тож Різдвяну проповідь
доведеться говорити саме йому. Він так мріяв про це! Така нагода
донести до людей Добру Новину! Юнак із самісінького ранку сидить за
письмовим столом - а на аркуші й досі нема ... Читати далі » |
Часто в житті бувають години, коли власних сил, досвіду та наснаги не вистачає, щоби подолати той чи інший життєвий перевал.
Протягом п’яти років навчання в університеті я неодноразово
зверталася зі щирою молитвою до Господа Бога не лише в скрутні хвилини,
але і з постановою вдячності за пережиті під Божою опікою скрутні часи.
При підготовці до державного екзамену – останнього та найважливішого
іспиту в моєму житті – я вирішила покладатися не лише на власні знання
та щасливий випадок, але й постановила звернутися з проханням про
допомогу до святого Апостола Юди-Тадея, одного із дванадцяти апостолів
Христових. Дев’ять днів поспіль я зі своєю родиною підносила ... Читати далі » |
На прошлой неделе российский интернет взорвала история 23-летней
Алины Милан, умершей в израильской клинике от тяжелой болезни –
альвиококкоза печени. Несмотря на страдания в течение многих месяцев,
девушка отказалась подписать заявление о принятии израильского
гражданства (которое дало бы ей бесплатную операцию – необходимых 300
тысяч долларов у нее не было), так как это было связано с необходимостью
официально отказаться от ее православной веры. По словам духовника Алины священника храма прп. Серафима Саровского в
Кунцеве Александра Нарушева и самой девушки, еще в ноябре прошлого года
она была поставлена в кли... Читати далі » |
- Чи маєте дітей? Лише одне? - запитує мене вже на завершенні сповіді старенький священик, і незважаючи на його доброзичливий тон і лагідне обличчя, це запитання викликає у мене роздратування. - Так, лише одне. Тому що мені лише 23 роки, тому що першій дитині лише рік, тому що я вчуся в аспірантурі й хочу спочатку захистити дисертацію, - відразу ж сиплю я аргументами, в душі, однак, будучи переконаною, що кількість дітей - це внутрішня справа жінки. - Сестро, - доброзичливо, але твердо перериває мій потік слів священик, - колись ви зрозумієте, що діти - не від чоловіка, діти - від Бога. Минає якихось кілька т ... Читати далі » |
Веселе сонечко ласкаво заглядало крізь шибку в кімнату, пускаючи свої
зайчики-пустуни. Вони то розбіга лись по оселі: то блукали по засмаглій
від пилюки стіні, то раптово зіскакували на ліжко, де, посапуючи спала
маленька Оленка. Від сонячного світла дівчинка жмурилась уві сні,
усміхаючись наївною та щирою посмішкою.
Надворі стояв місяць жовтень. Осінь позолотила листя на розкішних
деревах, які від легенького подиху вітру у чарівному вальсі злітали на
землю, вкриваючи її неповторним різнокольоровим килимом.
Раптом з сусідньої кімнати донісся пронизливий крик. Оленка
миттєво розплющила очі і повернулась у жорстоку та ... Читати далі » |
- І чому, чому на долю одних випадає стільки випробувань, а инші живуть собі безжурно? - запитувала я себе сотні разів і, не знаходячи відповіді, ще більше впадала у розпач. Оте нещасливе щеплення в дитинстві - мільйони дітей переносять його без жодних ускладнень, а з мене воно зробило інваліда на все життя.. Инколи дивлюся на себе в дзеркало, пробую уявити, якою я була б без своїх вад, і не можу. Оте маленьке круглолице усміхнене дівчатко з довгим білим волоссям на фотографії з мого дитинства - мовби не я. Спастика, що перекривлює обличчя при спробі вимовити слово, фізична кволість, безліч инших болячок, виснажений погляд - ось яка я тепер і якою буду до кінця сво ... Читати далі » |
У неї був непростий і надміру гордий характер. Самотньо, без чоловіка й дітей, прожила все своє життя. Працювала, будувала хату, а на старості тільки й залишилося втіхи, що влітку -поратися поволі на городі й у садку, узимку -дивитися старенький телевізор. А ще любила їздити до онучат сестри. Приходила радитися до мене, що їм купити на день народження, чим потішити. Часто навідувалася до нас і довгими годинами сиділа на кухні - переповідала останні новини, що трапилися по сусідству, бідкалася своїми болячками, нарікала на владу, переймалася, чи буде урожай... Деколи це починало дратувати: "І чого ото вона сидить годинами..." Деколи - обурювати, особливо, коли втручалася ... Читати далі » |
Таких будинків по всій країні тисячі. Врослий в землю, з маленькими
віконцями. Пройшла б мимо, якби не знала напевно: мені треба саме в цей
будинок, в якому повинна зустрітися з чудом.
Вже було виписане відрядження і куплені квитки, нова плівка заряджена
в фотоапарат, зібрані речі. А на серці незрозуміла тривога, хвилювання,
навіть біль. Не обдурити власне серце: я боюся цієї зустрічі, погано
уявляю собі, як зможу стати перед великим чудом неземної Божої милості:
я, грішна, що "обсуєтилася” в буденщині, маленька людина. Я їду в далеку
оренбурзьку глибинку, в село Державіно, в дім, де вже десять місяців
мироточить двадцять сім ікон... Читати далі » |
Якось поїхав я в Троїце-Сергієву лавру, до мощей прикластися. Стою,
молюся. Дивлюсь, інвалідний візок. Думаю, людина до мощей прикластися
приїхала. Бачу, чоловік вже лежить біля огорожі, де тільки що візок
стояв. Ну, думаю, сповз, бідолаха. А потім подумав: напевно, до мощей
доповзти не може, інвалід все-таки. Всі через нього переступають, до
мощей проходять, а він як лежав, так і лежить. Треба людині допомогти.
Не бабусям же його піднімати і до мощей нести. Підходжу. Бачу, що він
весь скорчений. "Тобі допомогти?” - запитую. А він натужно так, крізь
зуби: "Не зможеш”. "Чого це я не зможу?” - відповідаю. - Та я на одній
руці сорок разів підтягуюся”. Тут чернець н ... Читати далі » |
– Ей, пане Форович, то якось нефайно, і, перепрошую, навіть вам не пасує. Та ви ґазда на цілий Болехів, а нині, в таке велике та ще й подвійне свято, їдете в поле до сіна. Нині всі люди (ще з учорашнього вечора) пішли до Гошівської Матінки Божої на Ясну Гору, аби подякувати Господеві за всі ласки та перепросити за свої гріхи, а ви – в поле. Нині ж неділя, та ще й Спаса. – Хлопці, перевірте, чи все з собою взяли: вила, шнури, рубель, – ніби про себе, спокійно і врівноважено говорив пан Форович. А потім звернувся до дідуся, який насмілився зайти до нього аж на обору та ще й дорікати йому: – Я, пане ... Читати далі » |
Віра Покора. Таке ім'я і прізвище дали мені батьки, про яких я нічого не знаю і яких ніколи не бачила. Деколи думаю, яке воно символічне для моєї долі. Усе, що пам'ятаю з дитинства, - дитбудинок, а потім - школа-інтернат. Ми, сироти при живих батьках, дуже швидко дорослішали, рано вчилися відрізняти правду від фальші. Але це передчасне дорослішання не могло заглушити відчайдушного прагнення батьківської любови та уваги, якої нам так бракувало. Пригадую, з торбинки няньки випав образочок, я кинулася, щоб його підняти. Почала розпитувати про Діву Марію, котра була на ньому зображена. То були радянські часи войовничого атеїзму, і працівниця інтернату швид ... Читати далі » |
Мабуть, у кожної матері, що чекає народження своєї першої дитини, чекає з невимовною ніжністю, радістю, але й певною тривогою, виникає нестримне бажання поговорити зі своєю крихіткою, подумки пригорнути своє малятко до серця... Такі почуття охоплювали й мене, і тоді я брала ручку та папір, і писала своєму ще не народженому синочкові листи. ЛИСТ ПЕРШИЙ"Моє боже, любе дитятко! Як часто розмовляю з тобою подумки. Ось уже чотири місяці, як ми з тобою є одним цілим. Але тільки вчора відчула я твій маленький, але такий наполегливий стукіт. Знаєш, з тобою я почала розмовляти ще рік чи два тому, перебуваючи на чужій землі. Коли на душі було святково, ти прихо ... Читати далі » |
Уперше розгублення перед майбутнім і своє безсилля я відчула тоді, коли після цілковитої втрати зору перебувала на лікуванні у військовому шпиталі. Тому самому шпиталі, де працювала після закінчення медучилища. Сама хворіючи на діябет із семи років, я розуміла і любила своїх пацієнтів, і вони любили мене. Мріяла про медінститут - двічі робила спроби вступити туди. Перший раз у приймальній комісії навіть не прийняли документи - саме через діябет. Вдруге не допомогла і відповідна медична довідка - "провалилася" на іспиті. Але я особливо не переймалася - мала улюблену роботу і все віддавала їй. І коли одного разу, прийшовши додому і взявшись поратися на кухні, ... Читати далі » |
…Я тоді була красива, молода – років 16 мала. Щаслива, як то
кажуть, пора. Тільки на важкі часи вона припала – повоєнні. Досі
пам’ятаю, як бідно жила наша сім’я. На роботу я пішла рано – треба ж
було заробляти копійку, допомагати мамі ростити меншого брата. Адже
батько із фронту до нас не повернувся. Не загинув – ні. Просто
залишився з іншою – з медсестрою із військового шпиталю. А мама його
всі чотири роки так чекала! Дочекалася…
Життя її й далі не пестило. Годі було сподіватися, що хтось захоче
розділити долю із передчасно змарнілою жінкою із двома дітьми на руках.
Давала собі раду як могла – сама. Мені було дуже прикро – шкода маму,
шкода ... Читати далі » |
Я не мав надприродних досвідів, ані містичних переживань,
поки був членом саранської секти «Crna zora» (Чорний світанок) у
Вараждині (Хорватія). Більшість членів цієї організації таких досвідів
не має, хоча все спрямоване на те, щоб щось подібного відбулося – чорний
колір, вогонь, ритуальні обряди, музика… Все це трюк, щоб втягнути
молодь – розповідає про свій досвід 23-річний житель хорватського міста
Вараждіну Деян Плантак, який в 16 років потрапив у ряди сатаністів. В сатанізм його втягнула група вараждинських металістів, до якої він
належав. Деян нічого не підозрював коли «друзі» його покликали на
прогулянку... Читати далі » |
Радісні церковні різдвяні дзвони розбудили діда Івана. Перехрестився.
Подякував Творцеві за Його найбільший дар – життя. Немічними устами
старець промовив: "Господи, випробував Ти мене та й пізнав, і кості мої
не сховались від Тебе. Понесуся на крилах зірниці, - то рука Твоя й там
попровадить мене." Радісно на висотах підхопила відлуння Землі
торжествуюча Церква. Співала-молилась Вселенна… Лунала подяка
Всевишньому за благодать незалежної України, за непохитність духу, за
радість пізнання пророчого Божого Слова. Сльози покори спадали з очей
діда Івана. Він не міг собі зарадити, щоб вийти на подвір'я і побачити
осяяний вогнями Божий храм – вже багато років при ... Читати далі » |
Відкривши очі, я побачила високу білосніжну стелю. Висока біла стеля ніби заполонила собою все навкруги. Суцільна біла стеля…
Не було болю. Не було страху. Не було жодних думок. У голові – суцільна
порожнеча. Не було ніяких відчуттів. Нічого. Майже нічого. Крім
неймовірно сильного, нестримного відчуття, що розпирало груди. Такого
відчуття у мене не було жодного разу за 35 років.
- Я буду жити? Я буду жити! – ці три слова у запитально-стверджувальній
формі я промовляла впродовж трьох останніх годин. Найважчих годин, коли
лікарі боролись за моє жи... Читати далі » |
Перед народженням кожного із семи своїх ді¬тей я змушена була давати розписку лікарям у тому, що знаю, які небезпеки на мене очікують. У мене - вада серця, а з такою вадою вагітність і пологи - велике навантаження, - серце може не витримати. Але я так любила дітей! Вірила, що від "Бога нагорода — плід лона", як написано в одному псалмі. І - з Божою допомогою виношувала і на¬роджувала здоровеньких малюків. Але восьма вагітність просто приголомшила усю мою родину, найбільше - мого чоловіка. Він має добрий характер, також дуже любить дітей, але звістка про восьму дитину викликала в ньо¬го розпуку. Тоді ми удев'ятьох мешкали в одно¬кімнатній квартирі, часи були складні ... Читати далі » |
Не знаю, чи коли-небудь що-небудь приведе мене в такий глибокий шок, як оті слова медичного висновку, що написали семирозумні лікарі черговий раз, обстежуючи мого трирічного Тарасика: "непридатний для життя в суспільстві". Це було як вирок недолугого середньовічного інквізитора. Викрививши голівку під якимось дивним кутом (як це тільки йому вдається!), він зорив кудись крізь мене й посміхався радісно, щасливо, цілком по-дорослому, ніби хотів мене підбадьорити. Та тоді я вже добре знала, що ця усмішка адресована не мені. Кому сміється, з ким розмовляє моя дитина? Для мене це нерозгадана загадка... АНГЕЛКоли принесли Тарасика з пологового будинку, радості ... Читати далі » |
Бенедикт XVI «просто надто чесний»
Червень 1945. Виснаженого 17-річного юнака випускають з табору для
військовополонених. Він долає 80 миль по дорозі додому, ведений гарячим
прагненням побачити сім'ю і друзів. У свято Найсвятішого Серця Ісуса,
на заході, спускаючись з пагорбів до свого рідного Траунштайн, який
лежить поблизу кордону з Австрією, він чує музику, що лунає з церкви
святого Освальда. Практично, сцена для голлівудського сценарію.
«У той момент сам небесний Єрусалим не виглядав би
для мене прекрасніше», - пише він. Юний Йозеф Ратцінгер знав, що його
мати і се... Читати далі » |
РІЗДВО ХРИСТОВЕВідколи Лука прийшов на світ, кожен раз із нагоди Різдва Христового він отримував від дідусів і бабусь, дядьків і тіток, від усіх близьких і друзів нашої родини іграшки та инші дрібні подарунки. Коли хлопчик трохи підріс, ми почали практикувати спільне читання Євангелія, коментуючи прочитане, збагачуючи деталями, необхідними малюкові для розуміння, які, на мою думку, могли бути цілком правдоподібними. Одначе Луку вони ніколи цілковито не задовольняли, він і далі засипав мене запитаннями, пов'язаними з Різдвом Ісуса Христа. З точки зору дорослого, деталі, що непокоїли Луку, були другорядними, не вельми цікавими, але в дитячих очах вони набувал ... Читати далі » |
У 2000 році під час однієї зустрічі з молоддю Папа Йоан Павло
ІІ закликав молодих людей бути першим прикладом євангелізації для своїх
однолітків, називаючи їх «світанкові зорі» нового тисячоліття, яке
власне розпочиналось:«Світанкові зорі... дорога молоде, саме ви будьте
першими апостолами для інших молодих людей».
Одного молодого священика з Верони вразили слова Святішого Отця й він
вирішив допомогти молоді бути справжніми свідками та проповідниками
Євангелія. Він зібрав маленьку групу молоді, називаючи їх за словами
Папи «світанкові зорі», та вийшов разом з ними на вечірні вулиці міста
Верони, щоб запросити іншу молодь на зустріч з Ісусом Христом, я ... Читати далі » |
Чотири роки тому на автошляху «Чернівці-Львів», на кордоні
Коломийського і Тисменицького районів, між Отинією і Старими
Кривотулами освятили каплицю на честь святої великомучениці Варвари.
Раніше там була каплиця, але радянська влада її ліквідувала. З того
часу на тому місці було багато аварій і смертей. А відколи спорудили
каплицю, вже неодноразово переконувались у заступництві святої, в
захисті людей від трагедій і Божому чуді.
Так, наприклад, 11 вересня 2009 року, на свято Усікновення голови
Івана Хрестителя, навпроти каплички сталась дуже велика аварія.
Переповнений автобус «Косів-Івано-Франківськ» при обгоні вдари... Читати далі » |
Його
дуже гарно видно з дороги. Він висотою 2,5 метра і чітко вирізняється
на тлі дерев та привертає увагу здалеку. Сонце, що заходить, освітлює
його і надпис: «Тут спочиває ігуменя Моніка Полянська 1885-1951. Всім
упокоєним в цій землі вічна пам’ять». Маленька дань від Батьківшини
Великій людині і всім, що знайшли останнє пристановище на цій далекій
чужій землі. Ще
минулого року від постуляційної комісії УГКЦ в Мордовію їздили
пошуковці для встановлення місця поховання ігумені Підмихайлівського
монастиря матері Моніки Полянської (ЧСВВ). Із скупих спогадів свідків
було... Читати далі » |
Була неділя, вісімнадцятого червня року Божого двотисячного. Вам нічого не нагадує ця дата? Це один із найпам'ятливіших днів у моєму житті. День, коли якось по-особливому впливали на людей магнітні бурі, була підвищена радіація, відкрилась іще одна озонова діра чи стався якийсь незнаний катаклізм, що їх ми повсякчас провокує-мо своїм "пофігістським" ставленням до матінки-природи, — сказати не можу. Але щось, безумовно, вплинуло на нашу свідомість. Про це свідчив хоча б той невпорядкований рух мешканців у вісімнадцятому мешканні при вулиці князя Романа, 9, простіше кажучи, у моїй власній квартирі. Ми, п'ятеро, давали собі раду в трьох кімнатах й крихітному коридорі. За п' ... Читати далі » |
«Ісус сказав до своїх учнів: Неможливо, щоб не з'являлися спокуси.
Однак, горе тому, через кого вони приходять. Ліпше такому було б, коли б
млинове жорно прив'язано йому до шиї, і він був кинутий у море, ніж щоб
він спокусив одне з цих малих»
Лука 17.1-2
Культура сьогодення, прогрес високорозвинутих технологій та інші
досягнення у всіх сферах людського буття можуть поставити людину на
вершину спокус. Як тоді, так і тепер, на християн чигали і чигають
спокуси, які прагнуть звести з дороги життя на дорогу смерті.
Ви... Читати далі » |
ЗВІРКоли ось зараз хочу викласти на папір сповідь мого життя, лишень одна думка снується в голові: "Життя моє, чи ж ти мені наснилось?" Це, напевно, не моє життя, бо й гадки не мав так жити... Бо все мало скластись цілком по-иншому. Була в мене шанована усіма родина. Батько -"лікар останньої інстанції" (так сам себе величав), був судово-медичним експертом. Таких фахівців у п'ятдесяті роки було негусто. Роботи — море, ще тривала боротьба з УПА, та й розбійних нападів з убивствами було багато. Тож батечко цілими днями сидів у своєму морзі. Часто носив йому туди обіди, загорнені в декілька шарів газет. Мати — технічний керівник великого швейного підприємства, ... Читати далі » |
(Роздуми з нагоди 10-ї річниці подружнього життя) Слава Ісусу Христу! Так часто в теперішніх часах звучать нерозумні слова
відносно багатодітних сімей, особливо бідних, які живуть у нестатках.
Майже всі вважають себе розумними, культурними, освіченими сучасними
людьми, при цьому не знаючи і не розуміючи елементарних речей – Божих
правд. Хоча сьогодні немає голоду, війни, та попри те майже всі чомусь
почуваються нещасними, роздратованими. Ніби все є, але все одно постійно
чогось бракує для повного і правдив... Читати далі » |
В одній старій книзі розповідається, що одного разу
захворів король і лікарі не могли зарадити його хворобі. Він дуже хотів
жити і втішатися своїм родинним щастям, тому не жалів грошей для
повернення свого здоров’я. Скликали лікарів з різних країн, вони давали
різні поради і ліки, але безуспішно. Король марнів і втрачав сили.
Приїжджали до нього всілякі знахарі і шептухи, але й
вони не змогли йому допомогти. Один знахар дав таку пораду: вберіть
хворого в сорочку зі щасливої людини, і він відразу одужає. Негайно
розіслано посланців шукати щасливу людину.
|
Французький місіонер в час однієї місії оповідав
своїм слухачам історію свого життя. "Жила одна вбога вдова, – казав
місіонер, – що над усе у світі любила свого сина- одинака. Днями й
ночами вона тяжко працювала, щоб дати йому найкраще виховання. Підрісши,
син потрапив у лихе товариство і, замість у школу, ходив з товаришами
на забави, де перебував до пізньої ночі. Коли ж про це довідалася
шкільна влада, він мусив покинути школу. Тепер почав вимагати ще більше
грошей від своєї мами, бо цілими ночами перебував на пияцьких забавах.
Журба зганяла сон з очей бідної вдови, але ні її просьби, ні вмовляння
нічого не допомагали. Її син щодн ... Читати далі » |
Мої батьки, переселенці з-під Перемишля, змалку виховували мене в релігійному дусі. Ота національна й релігійна основа в родині, що для когось є пережитком, порожньою декларацією чи лише якимось поверховими ритуалами, міцно увійшла в моє життя з молоком матері. І саме віра допомагала мені вистояти, не зламатися, не збожеволіти від горя від усього пережитого, саме віра тримає мене на цьому світі... Я мала лише 23 роки, коли захворіла на діябет моя трирічна донечка. Мабуть, через свою молодість я ще не усвідомлювала, наскільки це важка хвороба. А потім почалися лікарні, загострення, реанімації, коми... А тут ще й захворіла на розсіяний склероз моя молодша с ... Читати далі » |
Він був усім у моєму житті. Лише згодом я зрозуміла, настільки руйнівне це було почуття. Він був для мене наче бог. І Бог, тоді ще незнаний і далекий для мене, дав мені шанс зрозуміти своє засліплення і вирватися з його полону. Та минули роки, поки я усвідомила, що нічого в нашому житті не стається з нами випадково, і все має свій сенс. Одного дня я довідалася, що в Богдана, з яким ми зустрічалися 4 роки, я не єдина. Найбільше, що мене вразило - та, инша, також називається Люба. Я сприйняла це як крах усіх моїх мрій, крах мого майбутнього. Я відчувала цілковите фізичне й емоційне виснаження, мені не хотілося жити, у моєму серці була пустка, і нішо не могло заповнити ї ... Читати далі » |
|
| |
U267621387468
Z179194710437
E124864223840
R280877757737
