Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2010 » Березень » 3 » Часопис "Пізнай Правду" » Чернець із надзвичайною покорою
17:51
Чернець із надзвичайною покорою
Між двома вершинами, Маковицею зліва та Чорногорицею справа, розміщена Дора – маленьке село на Гуцульщині, яке завдяки своєму розташуванню віддавна приваблювало до себе людей, які шукали миру та спокою. Саме в цій Богом благословенній землі понад тридцять років досягав святости та провадив людей до Небесного Отця покірний чернець о. Мирон. Єромонах Мирон (Михайло Деренюк) народився 22 жовтня 1885 р. в с. Ридодуби біля Чорткова на Тернопільщині. Від самого дитинства Михайло хотів іти в монастир, але мама йому забороняла. Та він не знеохочувався, але завжди молився за своє покликання. З кожним роком бажання вступити до монастиря ставало сильнішим. Одного разу, ідучи якось у своєму рідному селі на Вечірню, він зупинився на роздоріжжі біла хреста і благально запитав: "Ісусе, що мені робити?” І почув відповідь: "Пора, йди!”. Михайло зрозумів ці слова як покликання до монашого життя. Не дочекавшись дозволу матері, він вирішив піти в монастир, бо відчував палке бажання служити Христові. Узяв найнеобхідніші речі і пустився в дорогу до монастиря у Скнилові, що поблизу Львова. По дорозі Михайло зустрів двох хлопців, які з ним розговорилися. Виявилося, що вони вертали зі Скнилова. "В цьому монастирі надзвичайно суворе життя. Ми не витримали”, – відверто призналися хлопці. "А я саме такого монастиря шукаю, – відказав майбутній отець-подвижник1.

           Отець Мирон належав до числа перших ченців, яких Бог через митрополита Андрея Шептицького покликав до віднови східного монашества за студійським уставом.

           Вже від перших днів перебування в монастирській спільноті Михайло відзначився чеснотою досконалого послуху. Одного разу йому дали помити підлогу в трапезній, він акуратно виконав доручене завдання. Але хтось із старших отців сказав, щоб він ще раз помив підлогу, щоб чистіша була. Здивований Михайло виявив досконалий послух. Він ще раз виконав доручену справу. Монаша братія побачивши таку покору, між собою перемовилася: «Він буде святим монахом». Ці слова в майбутньому стали дійсністю.

           Через кілька років перебування в монастирі бр. Михайло прийняв постриг Малої Схими, отримавши ім’я Мирон.

           Під час Першої світової війни неподалік монастиря проходив фронт. Одного разу, коли в монастирі задзвонили на молитву, угорці сприйняли це як сигнал для російських військ. Вони арештували монахів, в тому числі й брата Мирона. Кілька днів тримали їх у воді по коліна, а тоді відправили на фронт. На фронті братові видали військову форму, карабін і набої та наказали йти на передову лінію. Проте основною зброєю схимонаха Мирона були чотки, а не карабін. Брат був настільки побожний, що ніколи б не вистрілив із карабіна в ближнього, тому він обрав иншу тактику. Схимонах ішов уперед і молився Ісусову молитву: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних». Російські вояки, побачивши такого солдата, який замість карабіна тримав вервицю, обминали його, а він таким чином перейшов лінію фронту.

           У 1919 р. після війни схимонах Мирон повертається до Святоуспенської Унівської Лаври, де він працює в монастирській кухні та пекарні, провадить суворе аскетичне життя. Пропрацювавши цілу ніч у пекарні, він не дозволяв собі відпочинку вдень. Всі дивувалися його витривалості. Бувало, що відпочинком під час нічної праці був короткочасний сон, але брат Мирон навіть не сідав, а дрімав спершись до стіни. Брат Мирон навчав: "Старайтеся так зготувати страву, немовби ви готували її для самого Ісуса Христа, який має завітати до вас у гості”. Пізніше із благословенням архимандрита Климентія брат Мирон отримав дияконські свячення.

           В 1943 р. отця-диякона Мирона було призначено настоятелем монастиря св. пророка Іллі в Дорі. Від цього часу розпочалося нелегке подвиж¬ницьке життя отця «настоятеля» – саме так його називали мешканці Дори. Понад тридцять років єрм. Мирон проповідував слово Боже на Гуцульщині.

           Після Воскресіння Христового 1946 року владика Теодор Ромжа висвятив єродиякона Мирона на священика. Після свячень о.Мирон відвідав Унівську Лавру та отця архимандрита Климентія . Тут його заарештували, довго допитували, але через декілька тижнів відпустили. Після допитів о. Мирон знову повернувся до монастиря св. пророка Іллі, що в Дорі.

           Для єрм. Мирона молитва та піст були сенсом життя. Господь обдарував покірного ченця ласкою уздоровлювати. До нього з різних куточків Галичини та Гуцульщини привозили хворих, над якими він читав молитви. Молитвою і постом, благодаттю Божою виганяв злих духів. Одного разу до нього привезли дівчину, яка була багато років паралізована, а після того, як отець помолився над нею, вона стала здоровою. Під час війни, 1943 року, на Гуцульщині був великий голод. О. Мирон та бр. Порфирій варили п’ятдесятилітрову посудину їжі для того, щоб нагодувати виснажених голодом людей. До отця настоятеля горнулися доряни, як до батька. Він завжди знаходив час для ближнього, оскільки в кожній людині, яка приходила до монастиря, він бачив Христа.

           У 1944 р., коли німецькі та угорські війська відступали, якийсь невідомий чоловік вистрілив по угорських солдатах і втік. Оскільки постріл був з боку монастирського будинку, монахів заарештували і з піднятими вгору руками повели через Дору. Коли в когось від утоми опускалися руки, його били прикладами. Три дні монахів тримали під арештом у Яремчі, замкнувши в якомусь льосі, знущаючись, не даючи їсти. Спочатку про монахів подумали, що вони євреї, – ось-ось мали розстріляти. Перед допитами і очікуванням вироків настоятель – єродиякон Мирон і брат Порфирій підтримували дух людей і заохочували разом молитися за звільнення. І ось, коли справу вивчив вищий офіцер, він негайно звільнив монахів, бо, як виявилося, також був віруючим2.

           Після ліквідації УГКЦ радянська влада усюди закривала церкви та монастирі. Не оминуло це лихо і монастир св. пророка Іллі. У 1947 році о. Мирону та братам наказали покинути монастир. Приміщення брати-студити покинули, але не залишили вони своїх людей. З цього часу монастир починає нове життя – в підпіллі. Родина Клим’юків, які жили в Яремчі, прийняла в свою хату о. Мирона та бр. Порфирія, який був кравцем та відкрив свою артіль у Яремчі.

           Зі спогадів Євдокії Клим’юк ми довідуємося, що о. Мирон за підпілля служив щодня Утреню, Літургію, Часи, Вечірню. Він щодня відвідував старших людей, вночі ходив по різних селах, де уділяв святі тайни. Зокрема він здійснював підпільні богослужіння в селах поблизу Яремчі: Дора, Ямна, Делятин та ин. Для отця не була страшною радянська влада – після ліквідації монастиря він надалі ходив у монашому підряснику, незважаючи на погрози з боку міліції3.

           6 січня 1976 року, в Надвечір’я Різдва Христового, відійшов у вічність отець настоятель Мирон… Цього дня, попри заборону тогочасної влади, приїхали попрощатися дуже багато людей. Перед такою великою кількістю вірних безбожна влада була безсила. Похорон провадив о. Василь Вороновський та о. Порфирій Чучман, який завжди був поруч зі своїм настоятелем. «О. Мирон був лагідний, як ангел. Він на землі був відображенням Христа», – згадує про отця Олена Федорчук.

За матеріялами очевидців
підготував Роман ШИМОН



Схожі матеріали:

Категорія: Часопис "Пізнай Правду" | Переглядів: 1664 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика