Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2011 » Січень » 24 » Українознавство » Брати Степана Бандери —жертви польських шовіністів
22:43
Брати Степана Бандери —жертви польських шовіністів
БАНДЕРА Олександр (1911-1942) — доктор політично-економічних наук, учасник національно-визвольних змагань, член ОУН.

Народився 25 березня 1911 року. Вчився в Стрийській гімназії з українською формою викладання (1921-1929). Від 1928 року був членом старшопластунського куреня «Червона Калина». Закінчив агрономічний відділ Львівської політехніки у Дублянах. Учасник національно-визвольних змага¬нь, член ОУН з 1933 р. За постановою Проводу ОУН навчався у Римській Вищій школі економічно-політичних наук і отримав вчений ступінь доктора політично-економічних наук.

Член станиці ОУН у Римі, яку очолював професор Є. Онацький. Був одружений з італійкою Марією Доміні.

Під час німецької окупації перебував у Львові, займався сектором робітництва. 1941 року німці заарештували Олександра й відправили до Краківської тюрми, а звідти у польський концтабір «Освенцім» (Авшвіц; в'язничний №51020), де 23 липня 1942 року замордований польськими наглядачами.

Ось як це описує в’язень німецьких концтаборів Борис Віто¬шинський у своїх спогадах: «...Олександер був слабшого здоров’я, ніж Василь, бо вже на другий, або третій день побуту в таборі, побитий, ледве волік ногами. Остаточно поляки закатували його теж при «нойбав». При цій будові, побіч звалищ цегли, стояла велика скриня для розроблювання вапна й цементу, така, яку, звичайно, приготовляють при всяких будовах майстри-муляри. Сл. п. Олександрові польські «політичні в’язні» наказали піднести штани повище колін, скинути черевики та ногами місити цемент з вапном. Це було рівнозначне з його загладою. Під час того, коли він виконував цю роботу, побої не кінчалися, а посіпаки кілька разів його цілого кинули в цемент і вапно. Чорний від побоїв, скривавлений, з піною на спалених устах, він просив дозволити йому напитися води з бочки, що стояла під краном. Посіпаки схопили його тоді за ноги і кинули в бочку. Майже неживого витягнули щойно по хвилині. Ніхто з нас не міг йому ніяк помогти... Наступного дня Олександер не вийшов на роботу. Його відправили до «кранкебав» — так звана лікарня, що не була нічим іншим, як місцем остаточного знищення людини. Там він незабаром і помер. Вже багато пізніше ми довідалися, що Олександер помер на декілька днів скоріше за свого брата Василя.

Поляки ніколи не осудили цього ганебного вчинку ні у таборі, ні тим більше, не згадували про це після виходу на волю. Але все ж нам видається, що полякам прийдеться за цю справу ще відповідати й вина, поміж іншими масовими й індивідуальними злочинами супроти українців, не «забудеться». Про це ми, колишні політичні в’язні-українці з Авшвіцу, будемо добре пам’ятати!»

Його дружина М. Доміні, родичка італійського міністра Чіано, звернулась до італійського уряду, який надіслав запит у Берлін, що змусило адміністрацію концтабору розмістити українців в окреме приміщення й виводити на роботу окремою бригадою, щоб унеможливити зіткнення з поляками.

БАНДЕРА Василь (1915-1942) — учасник національно-визвольних

змагань, член ОУН.

 

Народився 12 лютого 1915 р. і був п’ятою дитиною у багатодітній сім’ї Бандерів. Навчався в приватній школі ім. Шашкевича та державній гімназії в Стрию (1926-1935 рр.). Член пластунського куреня «Червона Калина». Закінчив Стрийську українську гімназію, агрономічний факультет Львівської політехніки у Дублянах та філософський факультет у Львівському університеті. Відзначався скромністю і великою посвятою.

Член Львівського повітового проводу ОУН (1937-1939). Восени 1938 р. на одному із студентських зібрань у Львові Василь виступив проти шовіністичної політики польських урядовців. Як і багато інших членів ОУН, В. Бандера був ув’язнений у концтабір «Береза Картузька». Після розпаду Польщі (1939 р.) Василь повернувся до Львова. У другій половині жовтня 1939 р. разом з братом Степаном і кількома іншими членами ОУН, перейшовши радянсько-німецьку демаркаційну лінію, добрався до Кракова. Василь і Степан поселились на вул. Страшевського в квартирі, яка була покинута під час війни колишніми мешканцями. 11 серпня 1940 р. Василь Бандера одружився з Марією Возняк. Вінчання відбулось в греко-католицькій церкві, єдиній на той час у місті. У Кракові В. Бандера виконував різні доручення ОУН, був учасником другого Великого збору ОУН (1-3 травня 1941 р.).

Після проголошення Акту про відновлення української державності (30 червня 1941 р.) працював у обласному відділі пропаганди ОУН у Станиславові (тепер м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 15). У співпраці з обласною управою на чолі з інженером І. Сем’янчуком прагнули практичними кроками впроваджувати українську владу.

Учасники визвольної боротьби та односельчан згадують, що Бандеру всі любили і ніжно називали Васильком. Він був середнього зросту, бадьорий, з великими і спокійними очима.

15 вересня 1941 р. гестапо провело масові арешти серед активу ОУН. Ув’язнений був і Василь разом із вагітною дружиною (згодом її таки відпустили). Українських патріотів зі Станиславова та повітів звозили до тюрми на вул. Білінського (тепер вул. академіка Сахарова).

Про цей арешт Роман Малащук, який був обласним провідником ОУН, а його заступником — В. Дейчаківський з Ямниці, згадував так: «У Станиславові спочатку були мадярські війська, які не робили ніяких перешкод в організації української адміністрації. Аж коли у вересні 1941 року прийшли німці, вони запросили на «бешпрехунт» (обговорення ситуації) Є. Лозинського, д-ра Б. Рибчука, д-ра Р. Малащука, В. Бандеру і В. Дейчаківського. Коли вони прийшли до означеного уряду, їх обскочили гестапівці, наставили проти них автомати, а їхній шеф Крігер закричав: «Генде гох» (руки вгору). Після того далі з криком погрожував їм, що він їм покаже, як творити самостійність української держави без дозволу фюрера. Після півгодинного крику всіх їх закували й повели до в’язниці, а по кількох днях відвезли до Львова, а там до в’язниці на вул. Лонцького. В’язниця була переповнена арештованими українцями з різних міст Галичини: Львова, Тернополя, Стрия, Станиславова. Після неповних двох місяців приходу на українські землі нові окупанти показали своє справжнє обличчя».

В. Щербій розповідав, що «обер» Крігер після арешту напустив на Ва¬силя Бандеру натренова¬но¬го пса. Про¬три¬ма¬вши декі¬лька ти¬жнів ув’я¬зне¬них україн¬ців у львівсь¬кій в’яз¬ниці, їх згодом перевели до Кра¬кова, до відомої тюрми «Монтелюпіх», а відтак — до концентраційного табору «Освенцім». Табірна адміністрація складалася переважно з польських політичних і кримінальних в’язнів. У перших роках його існування щоденно гинули люди тільки від звичайних побоїв. Так, 20 липня 1942 р. Василь Бандера потрапив до німецького концтабору «Авшвіц», де отримав ідентифікаційний №49721 і одразу став об’єктом нелюдських знущань збоку польських прислужників, фашистів: «капо», фольксдойча Джозефа (Юзефа) Краля, «бльокового» Еміля Беднарека, «унтеркапо» Подкульські. Українські в’язні згадували: «Вони з першого дня сконцентрували свою увагу на Василеві Бандері.

Зі спогадів Петра Мірчука дізнаємося, як знущалися польські в’язні з Василя Бандери та інших в’язнів-українців: «Після перевірки списків один з них викликав нашого товариша Василя Бандеру:

— Ти єстесь Бандера, мордерца нашего міністра Пєрацькего, я цє позналем, — сказав він, представившись колишнім тюремним ключником із Стрия.

Гронські звернувся до всіх нас, українців:

— Я вас усіх знаю. Ви робили революцію у Польщі, бо вам було за Польщі зле. Тепер ви у наших руках і ми вам справимо таке добро, що по кількох днях ні один з вас не залишиться в живих! Після того він кинувся бити Василька!!!»

Інший в’язень німецьких концтаборів Борис Вітошинський згадує: «...почали над нами щойно знущатися й бити до крови. Побої йшли під «патріотичними» кличами: «То ви хцєлісьцє Польськен валіць? Ви мордерци Пєрацькего! Ктури то єст тен Бандера, цо забіл міністра?» З нами приїхав Василь Бандера, брат провідника ОУН, який теж уже рік сидів у в’язниці, у Кракові. Польська розшаліла голота кинулася мордувати на наших очах цього нашого друга. Це було для нас жахливо болюче видовище, а найбільше тому, що ніхто з нас не був у силі допомогти Василеві. Кожний з нас побитий, деякі до крови, оточений бандою головорізів, що довбеньками й п’ястуками давали волю своїм звіриним інстинктам, навіть не міг думати про якийсь спротив. Серед побоїв і криків проминула ця перша страшна ніч у Авшвіці, в якій головну роль катів відіграли не гітлерівські бандити, але польські політичні в’язні... Цілий час поляки знущалися над усіма українськими в’язнями, а зокрема, над Василем Бандерою. У тому часі вже йому були зломили декілька ребер, вибили зуби, змасакрували обличчя... Тільки чудом врятувалися від смертельного катування Б. Рибчук і проф. С. Ленкавський. Але сл. п. Яворова побили так, що він кілька днів пізніше помер. Василь Бандера попри страшні скалічення ще тримався рештками сил. Узагалі, треба було бачити, скільки він міг перенести, при тому не тільки не жаліючись і не випрошуючись у катів, але навіть не скаржачись перед нами. «Вони мене вб’ють, я це знаю» — це було все, що говорив в останні дні свого життя Василь Бандера.

Про останню мученицьку дорогу Василька Бандери із спомину колиш¬нього в'язня німецьких тюрем і концтаборів, д-ра Петра Мірчука «В німецьких млинах смерти» (Нью-Йорк — Лондон, 1957): «При перегляді в'язнів, що їх привезено з краківської тюрми «Монтелюпіх», поляк зі Стрия, колишній тюремний ключник, кидається на Василька, почувши назвище — Бандера. Прискакують інші «капи» і «під-капи». Масакрують. Стрийський «фольк-сдойче» Ґронські верещить до всіх українських політичних в'язнів: «Вам під Польщею було зле. Ми вам справимо таке добро, що до кількох днів ніхто з вас не лишиться живим!...» По кількакратних побоях все тіло Василька в крові, лице змасакроване, розбита голова... Василько мужньо мовчить. Ні слова, ні стогону! На праці «обер-капо» поляк «райхсдойче» із Шльонську, Краль, і «унтер-капо» поляк з Перемишля, Подґульський («фольксдойче») затягли Василька до льоху. Обсипаного цементом запхали до бочки з водою, «обмивали», шуруючи рижовою щіткою тіло, вкрите ранами. Після важкої праці (бігти з тачкою, навантаженою цементом, і бігом носити на вищий поверх) Василька знову повели в льох. Після тортур вечором, з Василька залишилась лише тінь. Вже не стало сил, щоб піднестись. Завезли до «кранкенбав». Так закінчив своє життя Василько Бандера, віддаючи свою юність, свої пориви своїй нації». Ввечері в’язні-поляки розказували, що у шпиталі хворому Василеві Бандері дали смертельну дозу ін’єкції — вприснули отруту, і там він помер.

Обірвалася нитка життя одного із сотень тисяч славних синів України Василя Бандери 21 липня 1942 р. Він впав жертвою польського та німецького терору.

 

Друкується за виданням:

П. Арсенич, Г. Бурнашов,

Б. Яневич «Степан Бандера та його родина», — Івано-Франківськ: Нова Зоря, — 2008, с.с. 111-120.

Нова Зоря



Схожі матеріали:

Категорія: Українознавство | Переглядів: 3547 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Україна, Степан Бандера, польські шовіністи, ОУН УПА, Історія України | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика