Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [181]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [237]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [101]Суспільні проблеми [435]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [386]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [413]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [63]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [123]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2016 » Січень » 20 » Життя Святих » Благословенна Анна-Марія Таїджі. Частина 3
20:11
Благословенна Анна-Марія Таїджі. Частина 3
МАТІР БОЛЮ І СКОРБОТИ
 
Ця благословенна жінка прищеплювала своїм дітям акуратність, шанобливість і працьовитість. Домінік доручив їй не тільки виховання дітей, але й всі домашні турботи. "Я залишив для неї всі справи по домогосподарству, бо все вона виконувала на відмінно. Правда, кожне важливе питання Анна вирішувала зі мною, бажаючи почути мою думку. У неї були золоті руки. Сам я не дбав ні про що. Вона зашивала мої штани, пальта, для дітей шила одяг та іграшки. Хоч працювала до другої години ночі, та о п'ятій годині вже прокидалася і поспішала на Службу Божу, щоб прийняти Святе Причастя. О шостій годині поверталася з церкви, готувала сніданок. Коли хворіла і лежала в постелі, то й там щось шила. Я ніколи не бачив її без роботи".
Під час французької окупації 1799 року у Римі на все значно підросли ціни, бракувало не раз і харчів. Біля пекарень стояли великі черги, незважаючи на дощ, холод, сніг, спеку, там була і Анна. Домінік деякий час був без роботи. Анна-Марія по-геройськи боролася з труднощами, дбала, щоб був хліб, бралась за будь-яку роботу: шила жіночу білизну, ремонтувала взуття, пальта, на хліб чекала цілі години.
"Однозначно, це була виняткова жінка, - сказав Домінік під час канонізації. -"Тепер я вже старий, але якби я знову став молодим, то такої дружини, як Анна, я б у цілому світі не знайшов".
Домінік згадував ще цілий ряд інших подробиць. Анна підтримувала меблі у абсолютній чистоті. На стінах висіли дешеві картинки. В кутку було місце для молитви, там знаходився хрест, ікона святої Філомени та Діви Марії з олійною лампадою, на підставці стояли чотири свічки і вази для квітів. Біля дверей знаходилась посудника зі свяченою водою. Вранці та ввечері вона кропила свяченою водою своїх дітей, під час кожного приходу або відходу дітей хрестила. Всі ці згадані реліквії сьогодні знаходяться в маленькому музеї, неподалік від її гробу. Тут є стіл, за яким Анна-Марія працювала, але відвідувачів найбільше вражає і захоплює прекрасна ікона "Матер пієтатіс", перед якою грішниці пролили не одну сльозу.
"Якщо у мене був вільний час, я ходив разом з іншими членами родини до церкви на Вечірню. Часто ми ходили на Службу Божу, коли виставляли Святі Тайни. Для мене це був своєрідний спосіб душевної віднови".
"Ощадність і працьовитість, - повторювала часто Анна, - мають свою силу для кожного, хто хоче довіритися Божому провидінню".
Починаючи з 1797 року, сьомому році їхнього спільного подружжя, матеріальна ситуація значно погіршилась. Бонапарт забрав від Папи найбагатші джерела прибутків, тому церковна влада була змушена збільшити податки. Це викликало значне незадоволення, навіть збройні сутички, якими командували французькі офіцери. Генерал Варте вислав патрулі для охорони мешканців на вулицях. 13 лютого 1798 р. проголосили республіку. Святотатство і профанація стали буденною справою. Папа Пій VI був уже немічним 82-річним старцем. Вночі його перевезли до Сієни, а звідси - до Флоренції, потім у Парму, Турін і Гренобль. Коли Папа 29 серпня 1799р. помер, то гувернер написав листа до Парижа з такими словами: "Колишній Папа мертвий. Це був останній Папа, з ним закінчується марновірство".
Благословенна Анна-Марія Таїджі всі ці події передбачала і пророкувала. Вона слідкувала за тернистою хресною дорогою Папи Пія VI, знала про його похорон і точну годину обрання нового Папи, навіть знала і церковне ім'я нового Папи.
Новопризначені сановники кинули Рим на поталу, голод і грабунки. Анна працювала вдень і вночі, вчила дітей молитися, кликала на допомогу святого Йосифа. Боже Провидіння не примусило на себе довго чекати. Не зважаючи на хаос і безлад, щоденне насильство та вбивства, сім'ю Таїджі ніхто не переслідував, хоча щодня вони ходили до церкви.
Три місяці після смерті Папи Пія VI 1 грудня 1799 р. у Венеції зібрався конклав. Через три місяці, тобто 14 березня 1800 р., було обрано нового Папу - кардинала Діаманті, який прийняв ім'я Пія VII. Після відходу французів 3 липня Папа повернувся у Рим, окроплений кров'ю та напівзруйнований.
Князь Чігі, якого Домінік супроводжував на конклав, після повернення констатував, що дотеперішня двокімнатна квартира вже зовсім непридатна для такої родини. Почався період переселень. Спочатку це була цілком пристойна квартира недалеко від палацу на Віа дел Гіардино. 1817 року вони переселилися до будинку навпроти церкви святого Ігнатія. Діти жили на першому поверсі, дорослі - на другому. 1823 року до них повернулася жити Софія зі своїми шістьма дітьми. Квартира для такої великої родини знову була замалою, а тому вони переселилися в будинок навпроти церкви Санта Марія ін Віа Лата.
Зі слів Домініка зауважуємо, що він і надалі відставав в духовному поступі від Анни: "До Анни приходило чимало людей за порадою, допомогою, або щоб лише побачити її. Я її переконував замовити перед ними хоча б інколи одне-два словечка, зважаючи на наше скрутне становище. Адже не один зміг би і допомогти... Та вона завжди приборкувала мене і переконувала, що ми повинні покладатися лише на Господа Бога. Її віра в Бога була надзвичайно глибокою. Знайомства з покійною королевою із Етрурії, напевно, вистачило би для того, щоб ми жили в достатку. Але вона ніколи не скаржилася, не просила, цілковито довіряла Богові. Була це справді болісна мати. Біда, хвороба, терпіння досконало її позначили і перевірили. Сама вона одягла і поклала в труну свою маму та батька, бачила, як вмирало її четверо дітей. Коли Каміло змушений був іти на війну, Анна дуже переживала, довгий час навіть не розмовляла. Її все боліло, але вона не скаржилася. Не скаржилася навіть на тих, які спричинилися до того, що її син пішов на фронт, хоча знала тих людей".
Коли дочка Софія овдовіла, то ані вона, ані діти не одержали пенсії. Коли вона поскаржилася своїй матері, Анна її зупинила і втішила: "О, яка у тебе мала віра! Як ти віриш Богові? Заспокойся, Бог про тебе не забуде!"
Її непохитну віру Бог винагородив чудами. Одного дня Софія була в розпачі. Маленька Пепіна під час гри важко поранила собі око, а хірург констатував, що око не можна вилікувати, і друге також хворе.
Анна у своїй глибокій вірі в Бога. В Його допомогу взяла олію із лампади перед іконою і зробила хрест над оком дитини. Вже наступного дня дитина змогла піти в школу.
Іншим разом Анна вилікувала Домініка, який сам про це ось як розповідав: "Одного зимового дня вранці у церкві Сан Марчело мені стало погано, я ледве вийшов із церкви та дійшов додому. Переступивши поріг квартири, я втратив свідомість. Пізніше мені сказали, що у мене був приступ, який, звичайно, закінчується смертю. Коли я опам'ятався, біля моєї постелі стояли священик та дружина. Вона тримала руку на моєму чолі і молилася до Пресвятої Діви Марії. Божа Матір вислухала її просьби, бо мені стало легше і через деякий час я почував себе цілком нормально".
Якось Домініка не міг працювати через сильний головний біль. Від болю він бігав по кімнаті, ніби по клітці, але коли Анна-Марія поклала свою руку на його голову та зробила хрест, то біль перейшов.
Допомогла Анна і Софії. У неї була дуже висока температура, лікар сказав, що вона вже не видужає, тому порадив покликати священика. Анна над хворою зробила хрест реліквією, яку завжди носила з собою. Софія отямилася і після кількох хвилин стала цілком здоровою людиною.
Є зафіксовано ще один факт оздоровлення дочки. Софія відчула сильний біль у шлунку, вона не могла ні працювати, ні ходити, ні навіть зосередитися на чомусь, дуже важко дихала. Чи був це рак? Анна разом із донькою довго молилися і сама доторкнулася до місця, де були найсильніші болі, хвороба щезла.
 
УТІХА, ЗРЕЧЕННЯ, ПОКОРА ТА ТЕРПЕЛИВІСТЬ
Утіха та зречення

Анна прагнула, щоб найпочесніше місце в її родині завжди належало Господу Богові. "Вона щодня ходила па Божественну Літургію, - згадував Домінік, - хоч я не завжди був з нею, та знаю, що вона щодня приймала Святе Причастя. Коли ми були під час свят у церкві разом, то я її завжди бачив, як вона приймала Святе Причастя. Після Служби Божої Анна залишалась у церкві і ще довго молилась, а я її чекав біля церкви. Найчастіше після обіду у святкові дні ми всією родиною ходили до церкви на святу вервицю. Вдома ми всі разом молились вранці і увечері. Перед обідом, а найчастіше відразу після обіду ми слухали уривки із Життя святих, які діти читали по черзі. Анна-Марія вміла майстерно переводити розмову на Божі справи. Ми навіть не зауважували, як вона нас втягла до цікавої розмови".
Анна хотіла, щоб день Господа справді належав Господеві. "В будні вона багато працювала, прала, прасувала, просто дбала про домашній затишок, і то з такою енергією, що це було б не під силу зробити чотирьом жінкам. Але неділю чи святковий день вона цілковито присвячувала молитвам, просила, щоб діти їй читали Життя святих, брала участь у Службі Божій та інших церковних відправах. Вечір належав повністю родині. Всі ми разом бавилися, інколи навіть у піжмурки: не раз і я намагався із закритими очима схопити когось з дітлахів. У нашій родині панував спокій", - стверджував Домінік.
Спокій в родині Анна спокутувала постійним самозреченням, будучи цілковито відданою Божій волі: "Доню Моя, духовна користь формується не лише із покаяння чи частого приймання Святого Причастя, а й через з'єднання твоєї волі з Моєю. Хто хоче сповнити Мою волю, той повинен у всьому і всюди йти проти своєї волі. Роби такі справи, які ти не любиш і робиш неохоче, залишаючи осторонь ті, котрі приносять тобі радість. Одне-єдине насилля над собою такого роду Мені миліше, ніж покаяння протягом року. В майбутньому ти не смієш більше сказати: "Я хочу те і те, це мені подобається, а це мені не до вподоби, і тому я не буду цього робити.
 Це стиль світу". "Вона сама, - зауважував кардинал Педіціні, - висловила потребу самозречення словами: "Якщо хочете придбати любов Бога, мусите постійно плисти проти течії своєї волі".
Вона уклала "договір" зі своєю волею - ніколи не дозволити собі заспокоїтися. Постійно намагалась применшити своє прихильне ставлення до приємних людей, не шкодуючи симпатій до тих, які її ображали. А коли під час молитви Анна відчувала ласку, то відразу переставала молитися, натомість коли їй молитва не приносила втіхи, продовжувала молитися.
 
Покора і терпеливість

"Терпеливість! Покірливість! Приниженість!" - відповідала Анна-Марія тим, які просили у неї поради в духовному житті. Згідно з цими вимогами і вона сама жила. Хоч одержала милість особливого пізнання, та її покора була такою глибокою, що вона слухала не лише свого сповідника, але, наскільки було можливо, і членів своєї родини.
Анна-Марія не втрачала почуття власної нікчемності. "Хто живе у святій боязні, той не впаде, - повторював їй Господь, - але хто боязні немає, той уже упав... Твоя боязнь мусить бути повна довіри до мене. Хто хоче бути твоїм учнем, мусить іти по Моїх слідах. Хто йде, з вірою і любов'ю, виносить покору, він є Моєю дитиною. Переноси приниження з покорою, вірою і любов'ю до Мене. В глибокій тиші схили голову з думкою: заслужу собі ще більше, бо мій Господь Бог терпів набагато більше. Бажай собі покірливості, приниженості, бо це шлях самопосвяти".
 Марія-Луїза, донька іспанського короля, колишня королева Етрурії, завдячувала Анні неодноразовому одужанню, дружньо називала її приятелькою-сестрою. Якось королева у супроводі придворних дам зустрілась з Анною-Марією на вулиці. Вона підбігла до неї і поцілувала їй руку. Анна раз і назавжди заборонила їй так робити. Наступного разу як тільки вона бачила супровід королеви, то заходила в одну із вуличок міста, або крамницю, або просто ховалася за брамою якогось дому, та ніколи не ховалася при зустрічі з фурією, яка за нею викрикувала, лаяла та висміювала її. "Хто є у приниженні, упокоренні, той є терпеливим", - сказав їй Господь.

Постійне упокорення

Безперервний піст. "Вона їла, як комашка, - твердив Домінік. - Вранці, після повернення із церкви, випивала маленьку чашку кави, на обід з'їдала кілька ложок супу і трохи гарніру. Причому ніколи не сідала до столу, а прислуговувала іншим. Перший і найбільш ласий шматок завжди давала старій мамі (бабусі). - А ти що скажеш? - запитувала мене дружина, роздаючи обід. - Звичайно, старшим - усе найліпше. Але чому ти не сядеш з нами? Чому ані на хвилину не відпочинеш? - Добре, Домініку, а що робиш ти, як слуга князя, коли їдять пани? Чи ж я не є твоєю служницею від того часу, коли ти мене в церкві взяв за свою дружину? - На ці слова я найчастіше посміхався і відчував себе обеззброєним. Анна наливала трохи вина, в суп насипала сиру, а я відчував себе найщасливішим у світі. Та завжди Анна-Марія "забула" те саме зробити і для себе".
"Моя дружина весь час себе умертвлювала. У п'ятницю і в суботу це були більш суворі упокорення, ніж в інші дні, - вранці задовольнялась малесенькою чашкою кави, на обід з'їдала лише супчик. У середу на честь святого Йосифа було таке саме меню. Посту в приписані дні для неї було замало, тому вона ще додавала від себе інші пости. Коли йшла мова про охорону душі або відвернення зла, то теж постила. І ця незначна кількість їжі служила для неї нагодою до самозречення".
"У моєї мами була звичка, - згадувала її донька, - із шматка м'яса, яке інколи все ж потрапляло в її тарілку, залишити ще щось собі, ніби на завтра. Ми їй казали, що м'ясо зіпсується і матиме запах; вона ніби погоджувалась з нами, а потім його викидала".
Римська спека також давала Анні-Марії можливість для упокорення. Для неї стало правилом випивати лише трохи води під час обіду. Коли Анна наповнювала склянку, то випивала лише кілька краплин, щоб цим ще більше посилити упокорення. Потім обслуговувала дітей, аж опісля випивала зі склянки. Домінік цю маніпуляцію інколи помічав: "Що ти робиш? Що це означає? Швидко випий!" Лише тоді Анна випивала воду і робила це з усмішкою. "Наймолодша доня, - продовжував Домінік, - зауважила, що мати не пила і попередила мене. - "Тату, а мама взагалі не п'є!" - Тоді я взяв склянку, наповнив її водою та попросив її, щоб вона випила в моїй присутності. На це Анна-Марія відреагувала словами: "Не годиться, дитя моє, при столі слідкувати, хто їсть, а хто - ні. Цього мусиш зректися".
Задля визволення деяких душ із чистилища Анна цілий день молилася, іноді два, а інколи аж сім днів не випивала ні краплини води, і це під час найбільшої римської спеки. Священику Рафаелю Наталі вона призналася, що спрага її так дуже мучить, що негайно кинулась би у найближчу криницю, щоб погасити її. Але терпіла!
Домінік, який по-своєму дуже любив свою Анну, боявся за неї, не знав, що має робити. Часто він їй докоряв, що вона взагалі не п'є і не їсть.
"Та ні, я якраз їм так, як і ви, лише обслуговування мені допомагає все перетравити. Або скажу відверто: коли я так мало їм, то ліпше сплю, це на одно вийде. Чи не правда, що повітря у Римі змушує нас мати порожній шлунок?" Домінік не знаходив відповіді.
Як мати, так і Анна, любила солодощі. Якби вона не обмежувала себе, то стала би, напевно, натхненником усього солодкого. Домінік часто приносив додому солодощі, які залишились на столі у князя, найчастіше - морозиво, напої, які раніше Анна так любила. Вона радісно дякувала, трохи коштувала і все швиденько розподіляла між дітьми. "Прошу тебе, скуштуй це чудове морозиво!" - домагався Домінік. Робила так, як просив Домінік, але тут ж реагувала з відразою: "Бррр, яке холодне!" Домініка це, звичайно, злило: "Ти - дивачка! Зрозуміло, що холодне, адже це морозиво! Тому я і приніс додому! Чому ти нічого не хочеш розуміти?"
 Анна, однак, розуміла аж занадто добре, тому знову дякувала. Та вже саме морозиво віддала дітям зі словами: "Покуштуйте, яке смачне! Покуштуйте смакоту, яку приніс вам батько". Була вимогливою до себе, але поблажлива до слуг. Її упокорення було для багатьох, які її знали, зокрема, для слуг палацу і покоївок, аж неприємним.
"Вона уважно стежила за своїми почуттями, опускала очі. Хоча від природи вона була живою, динамічною, та знала лише мене, свого чоловіка, з ніким не йшла гуляти, лише зі мною... Ніколи я не зауважив жодного знаку нескромності. Анна ніколи не була ініціатором обіймів або ніжностей, чуттєвих поцілунків, була врівноваженою, як монахиня, надзвичайно добре володіла собою".
"Наша мама спала дуже мало, - розповідала одна із доньок. Вставала ще на світанку. Не спала більше, ніж дві-три години, а полудневу сієсту присвячувала молитвам".
Про інші вчинки покаяння Анни-Марії знав лише її сповідник. Покутника сорочка, гострий дротяний пояс, терновий вінок - це предмети, які Анна-Марія використовувала, ховаючись від людських очей. Лише після її смерті їх знайшли.
"Практика на рівні диких людей", - писали про це нехристиянські газети. Вони не усвідомлювали собі, що ця жінка своїм добровільним терпінням і пониженням хотіла зменшити нещастя людей і відвернути караючу Божу руку.

ВІРА, ПОСЛУХ, ДУХ МОЛИТВИ ТА ДУХОВНІ ВІДНОВИ
Віра благословенної Анни-Марії

Анна жила тоді, коли чимало людей прагнули применшити Божий авторитет, а на Його місце поставити людське вчення. Для цієї мети використовували філософію Вольтера, Руссо, Сондора та інших. Було модно ображати Бога та пропагувати нові моральні "цінності".
У такому вільнодумному світі Анна-Марія стала світлом для світу. "Універсум" стало для Анни відкритою книгою, в якій читала лише одне слово - "Бог"... Приємний вітерець, пташиний спів, погляд на комашню або квітку - цього вистачило для того, щоб у її душі виникало натхнення або захоплення. Сумна пісня жебрака на римській вулиці глибоко разила її серце. Часто після такої зустрічі Анна мусила спертись на плече свого супровідника і швидко шукати найближчу церкву. Вона була зачарована Божою Величчю. Її чоловік не мав уяви про такі милості. Її життя протягом сорока семи років було постійним чергуванням реальності і надприродних явищ.
Насправді для неї існувала лише віра, з якої і черпала сили для життя. Віра для неї була наукою про сьогодення і майбуття. Цей подвійний універсум бачила Анна, скромна, покірлива, понижена жінка, у своєму таємничому сонячному диску. Для тріумфу віри вона волала до всіх мучеників. Її екстази були постійними закликами: "Нехай святиться ім'я Твоє!"
Знак хреста для неї був готовою проповіддю, яка зганьбила і серйозних вчених. І при цьому вона зуміла просто висловлюватися: "Хто служить Богові, той мусить бути покірливий, відкритий і щирий". Листи, які Анна диктувала королеві із Етрурії, доказують дивовижну відкритість і щирість, гідну окремого дослідження. Декілька слів про королеву, яка в житті Анни Марії відіграла значну роль. У 1802 році виникло королівство Етрурії, яке очолив принц Людвіг із Парми, який в 1803 році помер. Його вдова, Марія Луїза, донька іспанського короля Карла IV, керувала королівством від імені сина. Її королівство окупували французи. Нещасна королева втратила престол і майже одночасно, розум. Переслідували її епілептичні приступи, через які вона не змогла залишити палац у Римі. Анна-Марія вилікувала її, стала її подругою і утішителькою.
А ось зізнання Домініка: "Із вуст Анни ніколи не вийшла брехня, навіть натяк на мстивість і злобу". Вона керувалася тільки вірою, яка вела її до прийняття Святого Причастя, сповідалася з великою побожністю. Під час хвороби сповідь для неї ставала єдиним джерелом фізичного підкріплення. До Святого Причастя не хотіла приступати без сповіді, поки її сповідник, який добре знав її чисту душу, суворо не наказав, що може приступати до сповіді лише раз в тиждень і щоденно приймати Святе Причастя. Її сповіді були короткі. І душам, котрі вела, рекомендувала теж короткі сповіді. Пропонувала, щоб у них був один постійний сповідник. Однак сама була змушена міняти кілька разів сповідника, але не по своїй вині. Її сповідниками були отець Анджело, який сам визнав, що вести таку душу для нього досить складно, і тому рекомендував Анні-Марії отця Страмбі, який пізніше також був проголошений благословенним. Він захоплювався покаянням Анни. Після того, як о. Страмбі прийняв єпископські свячення, сповідником Анни став священик Аніно із Ордену пасіоністів. Але він не розумів душевного стану Анни, до того ж він жив досить далеко від Анни, і тому функцію сповідника взяв на себе отець-єзуїт Філіп Сальватор. Після нього Анну сповідав отець Фердинанд із Ордену тринітаріїв. Він домагався, щоб Анна вдома і на вулиці носила рясу третього чину. Домінік з тим не погодився, бо хотів, щоб його дружина одягалася так, як інші жінки, а тому вимагав іншого сповідника. Ним став кармеліт отець Філіп-Людвіг, який сповідав Анну тридцять років аж до самої смерті. Його показання під час процесу канонізації були надзвичайно цінними.
Саме отець Філіп, кардинал Педіціні і отець Рафаель Наталі нам привідкрили внутрішнє духовне життя цієї святої жінки. Отець Наталі одержав завдання щодня записувати її видіння, екстази та найрізноманітнішу інформацію. Кардинали, князі та Папи просили в Анни-Марії поради. Домінік не був здатний вести записи, тому цю функцію виконував отець Наталі, але не на прохання Анни, а за наказом її сповідника та за бажанням єпископа Страмбі.

Послух

Послух Анни-Марії щодо монс. Страмбі та інших духовних осіб гідний подиву. З охотою вона приймала поради сповідника не лише у справах посту. Анна приймала накази і здалека.
Недуга вклала Анну-Марію до ліжка, а о. Рафаель Наталі повинен був супроводжувати графа Алтемса на духовну віднову в монастир святого Бонавентури. Священик, опинившись у досить складній і неприємній для нього ситуації, вирішив дати Анні-Марії наказ (вона перебувала від нього на відстані більш, ніж кілометр), щоб вона видужала, встала і повідомила, що саме так і зробила. Через півгодини хтось подзвонив, Анна стала перед дверима і з усмішкою сказала: "Ви даєте мені важке завдання. Я, як мати, не маю багато часу на таку далеку дорогу". Потім заспокоїла священика і повернулася додому.
Авторитет духовного керівника для неї мав дуже велику вагу. Інколи порада сповідника йшла всупереч її думок, та вона слухала його, хоч була впевнена, що реалізація поради є неможлива.

Дух молитви

Що сказати про молитви Анни-Марії? Тут допоможе нам знову свідчення її невістки: "Під час наших спільних молитов її віра була такою живою, її слова звучали ніжно, що нам здавалося, ніби через неї промовляв до нас Господь Бог і Пресвята Діва Марія. Вона вміла говорити лише про Бога. Ледве починала мовити про Його милості, як здавалося, що упала в екстаз. Віра в Анни була настільки сильною, що їй вдавалося навернути у лоно Церкви багатьох грішників".
Монс. Страмбі, вчений, побожний священик, знав дуже добре здібності Анни. Якось він послав до цієї святої жінки навіть високопоставленого масона. Розпочалась драма навернення "блудного сина" до Небесного Отця.

Духовні віднови

Тим масоном був Джузеппе, старший брат о. Рафаеля Наталі. В дитинстві він отримав християнське виховання, але після смерті батька втрачає віру та впадає у глибоку зневіру. Читання заборонених книг збудило в його серці бажання вступити в ряди озброєних бандитів. Він погрожував навіть отцю, але поранення змусило Джузеппе повернутися додому, де ним заопікувався о. Рафаель Наталі. Завдяки любові молодшого брата та доброму догляду поранений швидко одужав, проте не загоїлися духовні рани.
В цей час французи депортували Папу Пія VI до Савонії і окупували папський престол. Джузеппе здобув довіру окупантів, які доручали йому важливі і добре оплачувані завдання. Він знайомиться з дамою з вищих кіл, яка залишила свого чоловіка...
Боже Провидіння декілька разів попереджає його. Одного разу він проходив через ріку, і течія йому підкосила ноги, він ледве не потонув. Іншим разом під час бурі він стояв біля вікна та курив, і блискавка ледве не вбила його, обпаливши лише ногу, і від того часу він почав кульгати. В Асколі потрапив у руки розбійників, які вбили його приятеля, а він чудом уцілів. Однак ці попередження йому не допомогли.
Після ув'язнення Наполеона на острові святої Єлени церковний уряд знову перейшов до Папи. Молодий Джузеппе залишився без коштів на прожиття, але з великими боргами, ще й хвороба прив'язала його до постелі. Його дама прийшла відвідати хворого, але на самому порозі дому її розбив параліч. Ще встигли покликати священика, але його приходу вже не дочекалася. Після похорону Джузеппе вирішив покінчити життя самогубством.
Отець Наталі постійно стежив за життям брата. Коли ж він дізнався про трагічні події останнього часу, то через засніжені гори пішов до брата. Джузеппе якраз підготував пістолет для самогубства. Отець Наталі зумів переконати брата переїхати до матері у місто Мацерат, де ним заопікувався монс. Страмбі. Він присвятив йому багато часу, переконував його, просив, але все було намарно, ніщо не допомагало.
 Отець Наталі, який тільки-но повернувся до Риму, розповів Анні про долю свого брата. Просив її і від імені монс. Страмбі, щоб вона допомогла йому. Анна задумалась і за мить з усмішкою сказала: "З допомогою Господа Бога спробую... Ваш брат наприкінці свого життя навернеться. Він зміниться, як лисиця міняє хутро. Завдяки Божому милосердю він вже не зможе знову упасти в гріх - бо втратить свідомість. Господь його буквально схопить за волосся і в останню хвилю врятує".

СПОКУСИ ПРОТИ ВІРИ, НАДІЯ ТА БІДНІСТЬ
Спокуси проти віри

 Джузеппе приїхав до Риму ще хворим, але Анна-Марія постійно молилася за нього, приносила ласощі і поступово здобувала його прихильність. Недуга відступала - і тепер вже Джузеппе почав відвідувати Анну. Спочатку розмовляв з нею зарозуміло, але поступово його гордість зникала, коли з уст Анни-Марії він чув не тільки про своє минуле, але і про найпотаємніші закути душі... Це була довгоочікувана перемога! Однак після поверненні додому Джузеппе охопив злий дух. Він змушував його не вірити словам Анни, вселяв думки про знищення Анни. Між ними почався двобій. Сповідник засвідчив: той молодий чоловік робив усе, щоб захитати віру і переконання Анни. Якою ж була її відповідь? Вона розпочала строгий піст і більш суворі акти покути.
Боротьба тривала три роки - Анна-Марія дорого заплатила за свою перемогу. "Щоб зберегти його душу, сама смертельно захворіла, - продовжував сповідник. - Проти неї повстало пекло".
Того дня, коли молодий чоловік вперше переступив поріг квартири Таїджі, демони намагалися застрашити Анну-Марію криками, лайкою, а пізніше навіть душили її. Отець Рафаель Наталі пережив цю ніч у великому страху, усильних молитвах, бо чув той сатанинський крик, розгардіяш. Влітку Джузеппе повернувся у Мацерат. Він не став ліпшим, і здавалося, що він є втрачений для віри. Товариші його прийняли як негідну людину. І знову криза та відчай запанували в його серці, але благословенна жінка не переставала молитись за його навернення.
У серпні 1818р. Джузеппе, відчуваючи свою кончину, попросив привести священика. Він висповідався і зрікся усіх своїх гріхів та помилок, потім знепритомнів, а незадовго помер. Бог його "схопив за волосся і в останній момент зберіг від гріха".
Іншим разом католицький священик домагався зустрічі з Анною-Марією: після прийняття протестантського віросповідання він відчував неспокій від докорів сумління. Він застав її у бідній кімнатці, одягнену в рясу третього чину тринітаріїв з білим амулетом та хрестом. Оскільки її боліли вуха, то вся голова була закутана. На робочому столі Анни були розкладені приладдя для шиття, вервиця та хрест. ЇЇ погляд викликав у відвідувача довір'я. Вона попросила його, щоб він сів і після кількахвилинного мовчання та роздумів розповіла його біографію та внутрішні протиріччя, які переслідували його. З легкістю і поступово спростовувала всі аргументи і софізми, якими він хотів виправдати свій перехід до протестантизму. Вони зустрілися ще кілька разів. Анна-Марія перемогла священика своїми аргументами, але як тільки він покидав помешкання Таїджі, ним знову оволодівала гордість.
Але одного дня Анна-Марія лаконічно промовила: "Милий пане, ви вже не маєте права витрачати час. Ваші дні полічені, і наближається кінець вашого життя". Через кілька днів священик важко захворів. Анна передала йому: "Ви вже більше не встанете!" Священик відступив від протестантизму, визнав свої помилки, висповідався і спокійно відійшов із цього світу.
Під час процесу канонізації було зафіксовано ще двадцять подібних фактів навернення. За наступне навернення благословенна Анна-Марія молилася двадцять років. Це був віруючий чоловік, який впав у відчай, бо на протязі довгого часу його переслідували біди і нещастя. Зневірившись, він навіть почав виступати супроти Бога. Анна-Марія вберегла його від декількох спроб самогубства, і як завжди, всю покуту взяла на себе. Він пережив страшні муки, сумніви, тривогу, боязнь, але нарешті віднайшов віру; переживши благословенну Анну-Марію, особисто розповів про своє навернення під процесу канонізації.
"Тріумф її віри був, власне, для неї мучеництвом", - засвідчував кардинал Педіціні. "Вона босою йшла до Сан Паола, щоб помолитися біля чудодійного хреста, під час молитви її обличчя вмивали сльозами. Під час хресного походу в Колізеї вона познайомилася і затоваришувала з матір'ю Наполеона І, а іншим разом - із кардиналом Фече.
З великим зацікавленням вона стежила за долею євреїв, пророкуючи: багато хто з них навернеться до християнства і відіграє важливу роль у розповсюдженні Євангелії. У своєму таємничому сонці Анна-Марія бачила новостворені ордени - товариства чоловіків і жінок Нашої Милої Діви Марії із Сіону, які працювали серед віруючих юдеїв. Аж після 4 років, як благословенна Анна-Марія відійшла у вічність в Сант Андреа делле Франте відбулось навернення Альфонса Ратісбоне, незадовго до того навернувся до християнства його брат Теодор Ратісбоне. Ці два брати і були співзасновниками згаданих орденів.
Одного дня Анна-Марія в супроводі доньки Софії прийшла до церкви Святих Апостолів, де якраз хрестили не новонароджену дитину, а жінку-єврейку, з якою Анна до того часто контактувала. Хресною мамою новоохрешеної була сама королева із Етрурії. Анна з донькою непомітно зайшли у бічну каплицю і звідти з невимовною радістю слідкували за обрядом хрещення. Анна впала в екстаз, після якого з ясним обличчям пророкувала: "Ця новоохрещена - це велика душа... До неба прийде, минаючи чистилище".

 Надія і бідність

У час, коли за молитвами Анни-Марії відбувалися чуда навернення, вона сама сходила по сходинах своєї душі аж у глибини марноти. Часто люди чули її молитви-зітхання: "Боже мій, змилуйся наді мною, я не є ніщо інше, як гріх!"
Вона цілковито покладалася на Господа Бога. І навіть тоді, коли не було хліба, вона з довірою зверталася до Бога.
Бувало, що заможні люди після свого одужання хотіли хоча б чимось їй віддячити, але вона категорично відмовлялася від подарунків: "Не служу Богові із чистого себелюбства. Дякуйте Пресвятій Діві Марії, а не мені!" - "Візьміть, хоча б для бідних!" - "Бідним можете дати і ви самі. Не намагайтеся поєднати гроші з Божою ласкою".
У 1815-1816 роках закінчилося панування Наполеона в Італії. Країна знаходилася у важкому становищі, панував страшний голод. Хліба у родини Таїджі теж не було. Анна-Марія, однак, у нікого ні разу не просила хліба чи чогось іншого. Замість того ще більше працювала, молилася та повторювала: "Можете довірятися лише Господу Богові. Люди, як флюгери, крутяться від вітру. Єдиний Бог не змінюється". - "Але це для ваших дітей... Хочете, щоб вони терпіли від голоду", - докоряв їй дехто. - "Пробачте, я знаю, що ви хочете нам добра. Але ми би образили Бога, якби допустили думку, що Він нас залишив".
Її стійку віру Господь Бог часто нагороджував. Згадаймо хоча б деякі із сотні прикладів, названих у процесі.
Вона прийшла до церкви в Сан Паолі, щоб поскаржитися Господеві: "Вже нема у нас хліба". - "Повернись додому, там щось знайдеш", - почула внутрішній голос. І справді, вдома на неї чекав лист, а в ньому чек на невелику суму грошей. Одного разу просила в молитві: "Господи, Твоя негідна служниця чекає сьогодні від Тебе хліба", а в той же час хтось постукав у двері. Незнайомець приніс лист з милостинею: "Я дізнався, що ви тепер перебуваєте в нужді, дозвольте мені зробити крок вам назустріч".
Невже вона брала милостиню? Так, якщо це не загрожувало її свободі і бідності, але завжди вона залишала собі лише найнеобхідніше, а решту віддавала ще біднішим.
Кардинал Педіціні під час процесу подав чудовий приклад. Королева із Етрурії запропонувала Домінікові посаду майстра у своєму палаці. Чоловік Анни-Марії міг би отримувати не тільки добру зарплату, але і винайняти набагато кращу квартиру для всієї родини. Матеріальне становище досить суттєво би покращилося. Але Анна категорично відкинула цю пропозицію: "Не хочу створювати причини для заздрощів, вивищення нашої родини перед іншими. Окрім всього ми ж хочемо бути на службі у Бога вільними. В такому становищі від нас можуть вимагати відкинути правду, чи задовольняти примхи наших добродіїв". Ось її відповідь: "Ваша Величносте, прошу вас, залишіть нас у теперішньому становищі. Господь нас хоче мати такими, які ми є тепер. Цього найнеобхіднішого нам ніколи не буде бракувати".
Або ж інший випадок. Королева зажурилася, що ця бідна жінка ніколи від неї нічого не хоче. Одного разу вона відкрила шкатулку, вщерть наповнену золотими прикрасами: "Бери, бери, мила Анно, що тільки тобі до вподоби!" Анна із задоволенням всміхнулася, але відмовилася взяти. "Не будьте легковажною і смішною, мила пані. Ви знаєте, що я служу Господеві, Який є значно багатший, ніж ви. Я Йому вірю. Він кожного дня дбає про нас усіх. Розсудіть самі, чи мені від Нього відступитися і зосередитися на таких дрібних речах". Королева зрозуміла. Нарешті зрозумів це і Домінік.
"Здавалось, що вона весь час послуговується чудом, бо, перебуваючи у нужді, вона повсякчас дбала про свою багаточисельну родину. Тих моїх 6 доларів для нас аж ніяк не могло вистачити. Тому я залишив за нею право вибору. Анна вона робила так, як вважала за потрібне. Як Анна за щось молилася, як робила добрі вчинки, то Боже провидіння нам завжди приходило на допомогу", - казав Домінік.
Інколи окремим людям вдавалося вигадували маленьку хитрість, щоб милостиня прийшла і до родини Анни. Ось як це вдалося зробити англійському католикові, який їй був дуже вдячний за допомогу. Оскільки він був багатий, то хотів дати їй пожиттєву ренту. Коли Анна це відкинула, він давав їй подарунки хоча б для членів родини, але лише через посередництво людей, яких просив це виконати. В таких справах Анна була занадто сувора. Навіть в часі хвороби вона відкидала просту рогожу, яку хотів подарувати їй отець Рафаель Наталі. Її настільки мучила астма, що вона не могла лежати в постелі, але відмовилася від крісла і рогожі, надаючи перевагу простому солом'яному кріслу без перил.
Хоча родина Таїджі часто переселялась, насправді у них ніколи не було просторої квартири. Наперекір тому Анна-Марія послідовно, знову і знову відкидала пропозицію кардинала Педіціні про переїзд цілої родини в квартиру на Палаіс Канцелерія.
Родина Таїджі часто опинялась у великій нужді. В скрутні часи Анна-Марія ще більше працювала, але незважаючи на це не могла дати все необхідне дітям - їхньої поживою був лише хліб, змочений в олії чи оцті. Наприклад, під час французької окупації Італії, коли Папа Пій VI був на засланні, Домінік, який працював у князя Чігі, залишився без роботи і зарплати. А в Римі панував великий голод, перед магазинами стояли довгі черги. Слабенька, в той час вагітна Анна стояла часто на холоді, негоді цілі години, лише щоби родина не терпіла. Вона шила сандалі, пантофлі, сукні, корсети, тільки б родина мала що їсти. Єдиним, що в той час вона прийняла від королеви, була служба в каплиці, яка вимагала утримувати вічну лампаду; місячна плата Анни-Марії становила п'ять доларів. Інші подарунки Анна-Марія відкинула.
Дуже часто її критикувала і власна родина за те, що вона не приймає подарунків або іншої допомоги. Але Господь її хвалив. Йому подобалась її зневага до земних справ і речей. Коли Анна-Марія опинилась у нужді, вона йшла в будь-яку церкву, де просили Господа: "Думай про нас". Він думав. "Якщо у тебе є труднощі, знай, що це іспити, котрі тебе роблять моєму серцю милішою і дорогою. Якщо ти довіришся Мені, то все закінчиться добре", - часто чула вона такий внутрішній голос. Вона часто молилася: "Маріє, Мати доброї надії, проси за нас, Ісусе Христе, Отче наш і Охоронцю бідних, помилуй нас!" - і вони її вислуховували.

ЛЮБОВ-ЕКСТАЗИ
 
Її любов була ніби вогонь вулкана. Вона змушена була докладати багато зусиль, щоби хоча б на мить не думати про Бога. Часто впадала в екстаз, багато разів і посеред білого дня під час щоденної роботи. Можна сказати, що в неочікувані моменти, без попередження, моментально. Почала, наприклад, мити посуд і раптом опинялась в екстазі з тарілкою в руках. Софія описувала, як мати хотіла змести павутину і раптово залишилась стояти, як статуя. Наступного дня Анна-Марія мала видіння третього неба, коли поралась біля печі. Ніби блискавка її вдарила і вона присіла. Софія просила: "Мамо, ти втомлена, залиш роботу, я її закінчу". Анна через хвильку отямилася, лише зітхнула і продовжувала працювати, іноді це траплялося біля столу, коли їла. з виделкою в руках вона застигала, і очі націлювала на небо. Домінік не міг це хроміти і усвідомити. В такі хвилини він спочатку на неї кричав, трусив її, боячись, що її вдарив параліч, швидко заварював чай. Пізніше він звик до таких сцен, але був переконаний, що це звичайні корчі, або якесь запаморочення. Коли Анна отямилась, він часто її лаяв: "Як ти можеш спати біля столу? Якщо ти хочеш спати, тоді треба тобі швидше лягати спати". Аж після її смерті він почав розуміти: "Гадаю, що моя дружина була обдарована надприродними дарами. Згадую, як увечері під час молитви на вервиці раптово стихла і не давала ніякої відповіді. Це часто траплялося і біля столу, коли з виделкою чи ложкою вона застигала нерухомо. Коли після крику отямлювалась, то лише всміхалася і продовжувала їсти чи працювати".
Правду кажучи, Домінік більше переймався смачним супом, ніж екстазом дружини. Всі навколо говорили про чуда, а Домінік нічого не зауважував. Коли він, будучи стареньким дідусем, ішов вулицею, то не міг допалити навіть люльки, бо люди зупиняли його і розпитували про події, пов'язані з його дружиною Анною-Марією. Він, звичайно, відповідав одним реченням: "Так, це була справді добра дружина". Інколи ще додавав: "Але завжди спала, коли ми хотіли її розбудити, то мусили трусити". На питання "Чи вона була лінивою?" він так реагував: "Від створення світу ніхто ніколи не бачив такої працьовитої жінки...". Іншим разом він розповів ось яку деталь: "Коли вона впадала в стан, тобто в екстаз, то дивилась на небо, а наймолодша донька завжди плакала, боячись, що мама померла. Найстарша донька все розуміла, хоч і вона не знала суті. Заспокоювала молодшу, пояснюючи, що мама молиться. А я попереджав обидвох, щоб вони були тихо, бо мама вночі взагалі не спала".
Коли Анна-Марія молилася на вервиці, то в екстаз впадала щодня. Домінік обурювався: "Це ганьба - заснути під час молитви, адже для спання є ціла ніч".
"Коли я відвідував її вранці, - згадував кардинал Педіціні, - то часто знаходив її в екстазі і змушений був терпеливо чекати, поки вона отямиться. Інколи вона впадала в екстаз під час нашої розмови. І тоді я знову чекав. Лише слухняність могла її вирвати із екстазу".
"Я часто був присутній під час її екстаз, - писав її сповідник. - Зокрема коли ми разом з кардиналом Педіціні відвідували сім головних соборів. Звичайно вона приступала до Святого Причастя в каплиці святого Хреста Базиліки святого Павла. Після Святого Причастя, як правило, Анна-Марія втрачала свідомість. Але оскільки ми змушені були продовжувати свою місію, то вона в ім'я слухняності опритомніла відразу і продовжувала відвідини з нами разом".
Екстази та надприродні видіння супроводжували цю благословенну жінку все життя. Вони відбувалися дуже часто: інколи Анна навіть була змушена мило звернутись до Господа: "Господи мій, залиши мене, я мушу спокійно працювати. Бачиш, скільки у мене роботи, я - мати великої родини".
Через певний час Анна вже сама відчувала, що після прийняття Святого Причастя настає стан надприродного екстазу, тому вона скорочувала молитви і поспішала додому. Екстази, однак, відбувалися в церкві або по дорозі додому. Тоді вона мусила мати з собою супровідника. Досить було їй поглянути на хрест або на ікону Діви Марії, або просто на квітку, як вона була змушена зупинитись посеред багатолюдної вулиці. Люди в таких випадках були нетерпеливі, що не в змозі продовжувати свій шлях. Після закінчення екстазу Анна-Марія, звичайно, йшла у найближчу церкву. Багато людей захоплювалося нею, але були й такі, які висміювали її та кепкували з неї.
Кардинал Педіціні сказав, що важко навіть собі уявити, які милості одержувала Анна-Марія після Святого Причастя. Голова, плечі були закриті білою шаллю, руки зіп'яті, між пальцями - вервиця, вона і плакала і молилася. Її занурення у небачені таємниці дехто порівнював із вулканом. Вона на підставі аромату впізнавала, на котрому вівтарі знаходяться Святі Дари.
Одного разу світський священик, який відправляв Святу Літургію у церкві Святого Ігнатія, хотів піддати Анну іспитові, тому що вважав її істеричкою. Прийняв нечуване рішення - подати їй неосвячену облатку (тобто, там не було переістотнення хліба і вина у Тіло і Кров Господні), але Анна цей обман тут же розкрила. Господь наказав їй, щоб вона про це повідомила своєму сповіднику. Коли отець Сальваторе почав цікавитися справою, то згаданий священик признався, що хотів перевірити Анну-Марію.
Особлива подія відбулася підчас Служби Божої, яку відправляв один ірландський священик-францисканець. Після освячення йому із рук випала облатка і на мить застигла в повітрі, а потім впала на губи Анни. Священик обурився. Після Служби Божої в захристії він заявив, що це зневага Служби Божої, це крадіжка Бога. В записну книжку він записав ім'я "винуватиці", щоб про це повідомити Святий Престіл. Двоє присутніх священиків із Ордену тринітаріїв врешті-решт його переконали, що Господь Бог є паном і над Службою Божою.
У Анни також були видіння, пов'язані з облаткою. Інколи в облатці вона бачила Господа, іноді - Дитину, як короля, одягненого у пурпур, іншим разом бачила Дитину з білою лілією, яка їй сказала: "Я- квітка лук і лілія долини". Одного разу Господь Бог їй сказав: "Серед багатьох людей, яких ти побачиш у церкві, будуть лише дві щирі душі, які люблять Бога. Інші прийшли до церкви ніби в театр".
Кардинал Педіціні був частим свідком особливих подій, які старанно записував. Наприклад, випадок, який трапився в каплиці церкви Пієта на Піала Колома. Після Причастя Анна раптово впала, наче в неї вдарила блискавка. Всі навколо, що стояли, перелякалися. Коли Анна опритомніла, то скаржилася Господеві, так, як свята Тереза, але безуспішно. Господь дав їй знати, що вона мусить бути підготовлена переживати такі стани терпіння частіше. А кардинал ще додав: "І справді, майже завжди після прийняття Причастя Анна-Марія впадала в екстаз. Щоб ми уникли сенсацій, я був змушений після подачі їй Святого Причастя дати наказ, щоб вона в собі применшувала вогненні зітхання любові. Вона була змушена боротися з собою, щоб не привертати особливої уваги. Іншим разом під час екстазу її лице покривалось потом, хоча була зима. Але коли церква була порожньою, наприклад, рано-вранці, тоді я її самовідданість не зупиняв. Після Святого Причастя вона часто потрапляла у такий стан, ніби в неї вдаряла блискавка. Звичайно, це тривало хвилинку, і вона поверталася до нормального стану".
Одного дня Анна-Марія знов упала в екстаз після Святого Причастя у церкві Пієта, якраз тоді французи окупували площу. На вулиці стояв крик, били барабани, лунала стрільба. Люди вибігли із церкви і поспішили додому, паламар заховався у захристії у масивній шафі. Коли Анна опритомніла, то нічого не знала про те, що діється на вулиці. Тільки жахалася, що її зачинили в церкві, а у неї вдома - багато роботи. Нарешті їй вдалося, стукаючи у двері захристії, домовитися з паламарем, щоб він відчинив їй двері. Між тим, гамір на вулиці вщух, але солдати ще були на Піацца Колона. Анна спокійно йшла собі додому, і на неї ніхто не звертав уваги. Правда, не завжди все кінчалося так добре. Даремно вона хотіла бути непомітною, даремно ховалась по куточках, дякуючи Богові за дар Святого Причастя. "Побожні" фарисейки за нею спостерігали, ба, навіть тут було декілька чоловіків. Її лаяли, на неї кричали, що вона одержима і навмисно викликає скандали. Щоб уникнути подібних сцен, Анна-Марія намагалася щодня міняти церкву. Але втрутився Господь. Він повідомив її, що хоче, щоб насмішки, наклепи та зневаги вона приймала спокійно.
Але боротьба розгорілася знову. Анна найчастіше приходила до каплиці церкви Пієта, бо її відчиняли вже рано-вранці і знаходилася вона недалеко від її квартири. Один впливовий парафіяни поклявся, що цю "фальшиву жінку" вижене звідси. Він очорнив її перед одним священиком, який відправляв Служби Божі. Той наступного ранку під час подавання Святого Причастя обійшов Анну. Анна це важко переживала, але о. Рафаель Наталі, якого поінформували про цей інцидент присутні свідки, попередив священика про його обов'язок. Священик тільки знизив плечима і наступного дня повторив свою помилку. О. Наталі зайшов до нього в захристію і пригрозив, що буде про це інформувати вищі церковні кола. Священик, усвідомивши свою помилку, попросив вибачення. Тепер Анна-Марія протестувала проти поведінки о. Рафаеля Наталі: "Що ви зробили?" Духівник їй мудро відповів: "Якщо у вас є радість від того, що вас ображають, то все в порядку, але я, як третя особа, не можу на це дозволити". Обидва погляди є правильні. Приймати ганьбу замість похвали є чеснотою, але якщо ця ганьба торкається іншого, то не можемо з нею погодитися.
Оскільки Анна-Марія у старшому віці часто хворіла, то Святійший Отець Григорій XVI дав згоду облаштувати в її домівці капличку, де могла б, спокійно молитися без сторонніх людей.
Екстази були у Анни-Марії не лише під час Святого Причастя, але і тоді, коли вона говорила про Пресвяту Трійцю, про Пресвяте Ісусове Серце, або про Пречисту Діву Марію. Свою працю та листи розпочинала словами: "Хай буде прославлена Пресвята Трійця!"


Схожі матеріали:

Категорія: Життя Святих | Переглядів: 592 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Благословенна Анна-Марія Таїджі, Життя святих | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика