Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [181]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [237]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [101]Суспільні проблеми [435]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [386]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [413]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [63]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [123]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2016 » Січень » 18 » Життя Святих » Благословенна Анна-Марія Таїджі. Частина 2
20:11
Благословенна Анна-Марія Таїджі. Частина 2
ТРЕТІЙ ЧИН ОРДЕНУ ТРИНІТАРІЇВ
Покірливість - невпинні екстази
 
"Я її обрав... Кличу її до святості", - почув отець Анджело. Господь Бог вирішив із цієї жінки, яка годувала материнським молоком своїх дітей, зробити святу і цитадель Католицької Церкви.
Наприкінці 1790 року Анні і Наполеонові III виповнився 21 рік. Будучи 24-річним, Наполеон став генералом. 26-річним - верховним командувачем французької армії. Життєвий шлях цих двох людей розвивався з незвичайною швидкістю. Але наскільки був швидким поступ святої! В той час, коли Наполеон шукав щастя на шляху до земних радощів та успіхів, кидався між революцією та реакцією, Анна, яка вирішила все віддати для вічності, переживала постійні чуда.
Отець Анджело сказав якось до Анни: "Господь Бог вас покликав, щоб ви стали жертвою примирення для цього світу". Щоби вона насправді змогла нею стати, він зобов'язав її стати членкинею Третього чину ордену Пресвятої Трійці.
Цей орден заснували святий Іван із Матги та святий Фелікс із Велоса. Членами цього ордену було кілька Пап, королів, королев, які вважали за свою честь, як і Анна-Марія Таїджі, носити білий амулет, в якому була вшита молитва з червоним та синім хрестом. До Третього чину ордену Тринітаріїв її прийняв отець Фердинанд. Для цього Анна була змушена випросити дозвіл у Домініка. Домінік під час процесу сказав: "Анна-Марія дуже шанувала святі тайни, зокрема тайну Пресвятої Трійці. Вона просила мене дати згоду на те, щоби змогла стати членкинею Третього чину цього ордену. Я це радо зробив. Отець Фердинанд із монастиря Сан Карліно прийняв її, але лише при умові, що вона буде сумлінно виконувати свої обов'язки дружини і матері, бо заміжня жінка вже не є сама для себе господинею, але належить чоловікові. Цю умову вона з охотою, слухняністю та вірністю виконувала... Але одночасно, і у зв'язку з тим, виникли великі труднощі. Коли Анна прийняла рясу тринітаріанки, то, напевно, отець Фердинанд, порадив їй не розлучатися з ліжком чоловіка. Не знаю точно, чи ця пропозиція вийшла з уст сповідника, чи вона просто цього хотіла. Однак я категорично сказав, що в іншому випадку вона мала б стати монахинею, а не виходити заміж".
Лише у 1808 році о. Фердинанд передав Анні рясу. Під час облечин Анна впала в екстаз і гірко заплакала. Отець Фердинанд, однак, дав знак, щоб Анна отямилася. Її духовні провідники часто не були впевнені в її видіннях і помилялися. Господь Бог став її духівником: "Я сам, сам буду твоїм духовним провідником на шляху до досконалості". Цю обіцянку ще не раз підтвердить їй Творець під час незліченних розмов.
Анна часто була незадоволеною: "Чи це прояв доброго духа? А можливо, злого Духа?" - "Ти мусиш знати, - дає їй відповідь Ісус, - коли Я з тобою розмовляю, то хочу, щоб це принесло позитивні результати: самозречення, покору. Пам'ятай: ти - Моя донька, а людина, яка хоче наслідувати Мене, постійно спотикається, коли не іде по шляху покори. Мені подобаються люди смиренні. Хто хоче втішатися Моїми радощами, той повинен ненавидіти світські насолоди і повинен бути готовий до ненависті щодо світу. Доню Моя, Я тебе підвищу до принижених. Вони цього заслуговують, заслуговують Мого Царства, Я їм відкрию Свої тайни. Ти тішся, коли тобою гребують, коли тебе зневажають чи кепкують із тебе задля Мене, бо це основа чеснот".
Анна не жила в пустелі, і тому її побожність викликала шквал критики навіть у родинному колі. Але Анна тверда у своєму поступі. Починається нова криза. Чоловік і мати влаштовують їй сцени; в сім'ї часто бракує хліба, або й взагалі нема, заздрісні жінки її критикують - Анна-Марія стала сумною. Та незбагненний Творець втішав її і допомагав.
Одного дня, коли вона молилася в церкві святого Андрія делла Валле, із хреста почулося питання: "Що вибереш для себе? Хочеш наслідувати убогого, бичованого та самотнього Христа, чи хочеш наслідувати тріумфуючого Христа? Що вибереш?" - "Я обнімаю хрест мого Ісуса", - відповіла. - Буду нести хрест, як Він, буду жити в стражданні та ганьбі. Тріумфу і слави чекаю лише в майбутньому житті".

Дивовижне сонце

1790 року, тобто в рік свого навернення, Анна- Марія одержала особливий дар. В указі про канонізацію благословенної Анни-Марії Таїджі цитуються її слова: "Серед багатьох дарів найдивовижнішим для мене була здатність на протязі 47 років бачити перед собою сонце, в сяйві якого я пізнала сучасні, минулі і майбутні речі, могла заглянути в найглибші тайни душі, пізнавати в них найприхованіші справи".
Прелат Педіціні, а згодом один з найвизначніших кардиналів Папської Курії, який провадив благословеннну Анну-Марію протягом тридцяти років, одразу не повірив в правдивість цих слів. Він ніколи не перебільшував, але про це чудо ось як писав:
"Сорок вісім років вдень і вночі, у помешканні, у церкві та на вулиці Анна-Марія бачила у цьому сонці всі фізичні та моральні проблеми нашого світу, її погляд сягав аж у глибини бездни, але й піднімався аж до небес, де вона бачила долі багатьох людей. Бачила і читала як думки сучасників, так і події та думки людей минулих століть... Одним - єдиним поглядом на світло цього містичного сонячного диска вона охоплювала всі найпотаємніші куточки володарів. Вона бачила місця і осіб, котрі займалися проблемами державної влади, пізнала їхні політичні погляди, щирість і фальшивість міністрів, всю світську політику нашого століття. Вона бачила, як Господь Бог понижує гордих цього світу. Вона бачила підпільні атентати і таємні збори різних груп; впізнавала і бачила членів таємних товариств, їхні ідеї та обряди - словом, все до найменших подробиць, і то у всіх частинах світу, так, ніби вони відбувалися в її кімнаті. Можна сказати, що Анна була знавцем у повному значенні цього слова, тобто до такої міри, наскільки для людського розуму те пізнання є можливе... Вона бачила пароплави на широкому морі, які загубилися, чула голоси, які кликали на допомогу. Її погляд проникав аж у в'язниці Китаю, Арабії... всюди, де прихильники віри, раби і полонені боролися зі смертю... Ця велична постать своїм жертовним апостолятом дбала про душі у всіх місцях земної кулі, готувала грунт для місіонерів. Увесь світ був для Анни-Марії грунтом, на якому провадила свою діяльність... Не перебільшую, а, навпаки, почуваю себе нездібним розповісти про всі її чуда, про які мені протягом тридцяти років вона розповідала. Для осіб, які хотіли віддячитись Їй, Анна хотіла залишатись незнайомою і ніколи не приймала подарунків..."
Про деякі події, пов'язані з містичним диском, який супроводжував Анну протягом сорока років, розповів та пояснив її подальший сповідник - о. Рафаель Наталі: "Від двадцяти одного року і майже ціле півстоліття, аж до самої смерті була перед нею відкрита книга світу. Вона ніколи із того не мала користі. Спочатку Анна була вражена, гадала, що це справа сатани. Духівники були змушені заспокоювати її. Візії, які відкривалися перед її очима, ніби фільм, Анна приймала як поштовх до ще більшої покори і покаяння за гріхи інших. Таким чином, вона стала великою опорою Церкви. Ісус Христос так розповів про її призначення: "Я тебе призначаю для того, щоб ти навертала грішні душі і втішала особи всіх станів - священників, прелатів, навіть Мого намісника на землі. Всім, які будуть навертатися на підставі твоїх слів, подарую особливі милості... Ти зустрінеш багато фальшивих і невірних душ. Вони часто будуть робити із тебе посміховисько, кепкувати, ненавидіти та обмовляти тебе".
Її від цих слів охоплював жах. "Боже мій, кого ти обрав для такої справи? Я - лише убоге сотворіння, негідне навіть доторкнутись до такої справи". - "Я так хочу, Я Сам тебе поведу за руку", - почула у відповідь.
Високі церковні чини, королі і королеви. Папи і святі просили у покірливої приниженої жінки поради, як далі бути, просили відкрити для них таємниці неба. І вона радила, озвучувала довірені їй таємниці, коли цього від неї вимагала покора. У той час Анна із свого серця проганяла будь-який прояв цікавості. Траплялося, що інколи передавала відповіді, яких не розуміла, але навіть тоді не вимагала ніяких пояснень.
"Єдине, виняткове чудо в історії святих" - це слова, які характеризують здібності Анни в документах процесу канонізації. Натяком для їх пояснення можуть бути важливі ситуації, в яких перебував світ і папська курія.
Святий Григорій Великий згадував подібний феномен, який навіть поверхово не можна прирівняти до візій Анни-Марії. "Коли святий Венедикт однієї ночі стояв біля вікна і пристрасно молився до Господа Бога, ніч перемінилася на світло, ясніше, ніж денне. У цьому сяйві він побачив увесь світ. Крім того, він бачив щасливу душу Германуса, єпископа із Капуї, яку ангели несли в ясній кулі до небес".
Дружина Домініка, однак, не жила в монастирі. Вона варила супи, шила, штопала панчішки, годувала материнським молоком своїх дітей. Великі уроки, які дає нам її життя, свідчать про те, що вона не спочиває у незаслужених милостях, прагне доторкнутися до святості серед злиднів, серед щоденного життя жінки першої половини XIX століття. Правомірність її канонізації була забезпечена багатьма зафіксованими фактами і великою кількістю інформації. Навіть життя святої Катерини із Сієни, святого Франциска із Асижу чи святої Терези не мають стільки доказового матеріалу, які назбирала за життя Анна-Марія, ця скромна, понижена, свята жінка і матір.

ПОЛІТ ДУШІ, ДИТЯЧА ПОБОЖНІСТЬ АННИ

На наступних сторінках на хвилинку залишимо хронологічний порядок, щоб ми змогли на підставі документів канонізаційного процесу поступово ознайомитися з внутрішніми почуттями цієї благословенної жінки.
Перший поклик, який Анна-Марія відчула, звучав: "Покаяння!", але покаяння, яке не суперечитиме обов'язкам дружини і матері.
Її внутрішній голос підкреслив: "Основу досконалості формують чиста любов, вірність, отримана через милості, і всеціла віддача Божому Провидінню... Це велика чеснота бути серед світського життя і все ж таки мати світ під, власними ногами".
Мати Божа доповнила: "Зрозумій, доню Моя, що на сто поганих днів випадає лише один добрий, тому в цьому ти мусиш бути подібною до Мого Сина. Свою волю ти зобов'язана підпорядковувати Його волі, але не змінюючи способу життя, який Він тобі призначив. У тебе - особливе послання, і кожен, хто аналізує життя, мусить дійти до переконання, що Господу Богові можна служити в будь-якому стані і при будь-яких умовах".
Інколи вона чула голос Господа: "Чеснота полягає в упокоренні своєї волі. Добрі вчинки, які ти чиниш, наскільки це можливо, треба приховувати від людських очей. Справжньому слузі Божому достатньо вже того, що про його вчинки знає Небесний Отець. Будь до кожного доброю, ласкавою, покірливою і терпеливою".

 Дитяча побожність Анни

Сорок років Анна була змушена вправлятися в терпеливості разом зі своїм чоловіком. Вона слухала кожне його слово, одночасно намагалася придбати його для Бога. Під час канонізації Домінік сказав: "Із любові до Бога вона часто не пила навіть воду, але коли я їй казав: "Маріє, випий" або "Маріє, ти ще не пила", вона всміхалася і тут же слухняно випивала воду. Вона завжди була податлива, як ягнятко. Уникала приємних гулянь, але коли я їй інколи сказав: "Маріє, ходімо в ляльковий театр", то вона з лагідною усмішкою погоджувалась. Можу підтвердити, що від нашого весілля вона жодного разу не просила у мене інтимного стосунку, але коли я про це просив, то вона ніколи не відмовлялась. Якщо хтось із родини захворів, вона сама увесь час його доглядала, навіть пропускала молитву... Я завжди високо цінував її чесну душу, хоч багатьох її кроків я не розумів. Я це зрозумів лише після її смерті. Я вірю, що Господь Бог через доброту і особливі риси чеснот узяв її просто до неба. Я вірю, що вона там молиться і за мене, і за цілу нашу родину".
Яка гарна оцінка після смерті! Побожність Анни-Марії часто контрастувала з грубістю Домініка, але він ніколи не зрадив свою дружину. Лише Господь знає, якої великої витримки і терпеливості було треба, щоб у родині Таїджі царював спокій. З одного боку чоловік, "який постійно погрожував вибухом", з другого - мати, яка не обминала жодної нагоди, щоб не противитися зятеві, так що конфлікт, образно кажучи, щодня висів у повітрі. Анна переходила від одного до другого і, втихомирюючи, вчила їх терпеливості. Домінік твердив, що Анна віддавала належну честь і пошану своїм батькам. Придумувала різні ласощі, щоб принести їм радість. Домінік мав змогу приносити від столу князя різні залишки їжі. Анна запропонувала, щоб найсмачніші ласощі залишалися для матері. Домінік погодився, гадаючи, що теща буде вдячна. Але вона не змінилася. З роками ставала ще сварливішою, і з нею важко було спілкуватися. Анна час від часу давала їй гроші. Але ця стара Санта часто навіть і перед сусідами лаяла Анну-Марію або Домініка. Інколи Анна попереджала її, що ліпше зробила б, якби замість того помолилася. "Залиш мене в спокої, відповідала стара мати. - Роблю, що хочу!" Анна з великою любов'ю доглядала матір вдень і вночі. 73-річна мати померла у неї на руках. Коли Анна молилася за вмираючу, то почула голос Господа:: "Ще кілька годин страждання в цьому житті, щоб вона спокутувала свої гріхи, а потім прийде; коротке чистилище, щоб очистилася від своїх помилок".
Ще важче було з батьком. Коли мати померла, батько Луїджі, який ніколи не любив працювати, вирішив, що саме тепер надійшов час нічого не робити. Свою малесеньку пенсію він розтринькав поїздками по Італії. Коли у колишнього аптекаря не стало грошей, то він повернувся до Рима і жив за рахунок праці Анни, але жити з нею не погоджувався при жодній умові. З великими труднощами вона переконала, щоби він працював швейцаром у сирітському притулку. Але прийшла старість, а з нею різні хвороби.
Анна подбала, щоб його забрали в будинок для перестарілих у Сан Джовані де Латерано. Але батько там нудьгував, весь час скаржився на керівництво, втікав із будинку і часто опинявся на сходах палацу, та у помешкання не заходив... Сидів на сходах і щось мимрив та стогнав. Анна просила його, щоб зайшов у дім, та у відповідь лише чула: "Не піду, як тобі не подобається, тоді щезни!" На сходах починав кричати, влаштовував різні сцени, як вуличний хуліган. Анна не знала, що робити, але підійшла до нього, присіла, вмила, причесала, поправила одяг, вибрала для нього від князя деякі поношені речі, дала в руки гроші, щоби купив собі їжу та дещо з солодощів. Але те, що він одержував від Анни, було "погане, несмачне, зовсім нічого не варте". Та коли Анна відходила від нього, він усе з'їдав. "Старий пан, пояснював Домінік, - за таку величезну старанність ні разу не виявив вдячності. Все брав, як належиться, вважав, що так повинно бути, тому ніколи не подякував". Домінік не був таким терпеливим до тестя, як Анна. Обходився з ним суворо, кричав, але нарешті переконався: якщо Анна може мило звертатися до батька, то і йому треба спробувати. Коли старий аптекар вже не міг вийти з лікарні, Анна, хоч і сама хворіла, щодня його провідувала та приносила різні страви. Останні роки були для неї страшними. "На тілі у мого тестя, - додавав Домінік, - з'явилась і страшна висипка. Анна щодня робила йому перев'язки, промивала рани та втішала. Вона підготувала його до побожної смерті, подбала, щоб він прийняв Святе Причастя і Тайну Єлеопомазання та багато молилася за нього. Можливо, Господь Бог дав їй таких батьків, щоб перевірити її та утверджувати у чеснотах".

ВЗІРЕЦЬ ДЛЯ ДРУЖИН, ТЕЩ І СВЕКРУХ
Взірець для дружин

У Господа Бога були свої причини на те, щоб дати їй такого чоловіка, як Домінік. Це була працьовита людина, але груба і всевладна. Анна поступово його змінила. Домінік жив ще 16 років після смерті Анни-Марії, і весь той час, згадуючи свою дружину, називав її "свята Анна". Але цього він вчився протягом усього їхнього спільного життя. Він промовив золоті слова, коли заявив: "Можу сказати, що все її життя було постійним і болісним вправлянням у терпеливості". Отець Рафаель за довгі роки знайомства дуже добре вивчив Домініка, у якого були чимало вад.
"Його запальні вибухи гніву свідчать, що він, як і інші слуги, полюбляв біле вино і частенько випивав. Хмільні напої перетворювали його у справжнісінького грубіяна. Домінік - нащадок колишніх патриціїв, але з невідомих причин хотів жити, як слуга і слугою хотів умерти. Князь Чігі та його дружина хотіли поліпшити його ситуацію і тому дали йому працю носильника. Домінік влаштовував сцени, просив, щоб і надалі він міг бути слугою, і називали його фачіно - носильник міхів і важких предметів. "Якщо я прийшов до вас на службу фачіно, то так і буде до кінця. Або буду фачіно, або ніщо".
Коли Домінік приходив додому, тоді ціла родина була напоготові, щоби йому миттєво прислужити. Анна про це добре дбала, тому, не гаючи часу, випроваджувала всіх гостей, навіть почесних, геть із дому, і прислуговувала лише своєму чоловікові.
Донька Софія так описала свого батька: "У мого батька поєднувалась воєдино побожна, вимоглива, горда, з твердим характером людина, це було щось неймовірне. Якщо він постукав у ворота, або свиснув, то в цю ж таки мить хтось мусив бігти і відчиняти йому ворота. Якщо так не було, як він собі уявляв, то починав лаятися і лютувати, був здатний перевернути стіл, розбити тарілки з їжею тощо. За лічені хвилини все готовилось: гарячий суп, їжа, і стілець мав бути на своєму місці. Діти були змушені слухати його з півслова, бо завжди у нього напоготові була палиця. Якось один із моїх братів утік із дому, щоб уникнути батькової палиці, а той розлючений через вікно кинув за ним стілець..."
Кардинал Педіціні згадував, що Домінік у своїй люті в присутності дітей вживав непристойні слова. Анна з терпеливістю напоумлювала голову родини і поступово перевиховувала Домініка, він ставав все добрішим і спокійнішим. Анна-Марія ніколи не втрачала надії. Служила йому, залишила і єпископа, лише, щоб привітати Домініка. Мила йому руки, стригла нігті. З усмішкою переконувала його, що дітей не можна виховувати бійкою, адже вони - не ведмеді в цирку. Домінік, похиливши голову, мовчав.
Ось що про себе він сам сказав: "Хочу сказати, що я 48 років жив разом із цією милостивою жінкою. Я ніколи не почув від неї поганого слова, ніколи вона не сперечалася зі мною. Ми жили весь час у спокої та мирі, і це була її заслуга... Я часто приходив додому втомлений, трохи роздратований (легко сказано), бо проблем на роботі було чимало. Вона мене завжди заспокоювала і втішала. Навіть сестра-монахиня не змогла б виявляти більшої чесноти і послуху, ніж моя дружина".
Її ангельський характер і слухняність допомагали вирішувати всі щоденні проблеми. Домінік не був героєм, ані його становище не було легким. Аж до глибокої старості він важко працював, заробляв гроші на хліб насущний для родини. Цей факт виправдовує його спалахи, і Анна це добре усвідомлювала.
 Існує категорія людей, чий день починається, коли зірки ще на небі, а ніч закінчується сходом сонця. Домінік був змушений після багатьох гостей князя десь опівночі ще мити посуд, замітати, наводити лад. Анна на нього чекала вдома з усмішкою. Домінік їй часто казав: "Чому ти чекаєш так довго? Чому не йдеш спати, адже ти цілий день теж на ногах?" "Хто про тебе подбає, Домініку, як не я? Ти мусиш добре поїсти, бо вранці знову ідеш на роботу. Ти лише спокійно їж, а потім підемо відпочивати". Домінік посміхався, з апетитом їв, жартував і залюбки слухав новини, які відбулись у той день. Десь о третій-четвертій годині вони лягали спати. Ніч була короткою. Анна кропила Домініка свяченою водою. Потім сама клякала і починала молитися за Святійшого Отця, за кардиналів, священиків і всіх добродійників, за навернення грішників і за всі злі язики. Любов - це твої чуда! Статечний слуга любив Анну незмірною любов'ю, і горе тому, хто би намагався їй причинити зло! Прелати з дослідної комісії навіть засміялися, коли Домінік, 91-річний старець, б'ючи себе в груди, заявив: "Коли я бачив, що хтось до неї приставав, то це йому дорого коштувало!"
В одну з п'ятниць подружжя йшло разом до храму, тримаючись за руки. Анна в той час була вагітною. Якийсь солдат вульгарно доторкнувся до неї. Домінік розлютився, накинувся на солдата, почав його лаяти, бити, вихопив у нього зброю і, можливо, був би його вбив, якби свідки цього інциденту і Анна не втрутилися. Це був не перший випадок, коли люди були змушені приборкувати Домініка.
 "Хоч Анна намагалася кожному чинити лише добро, - продовжував Домінік, - та завжди знаходились люди, чиї злі язики не давали їй спокою, адже до неї приходило чимало людей вищого світу. Можливо, вони хотіли перешкодити підступам сатани. Я не міг бути увесь час із нею. А коли я зауважив, що Анні-Марії не до вподоби моє втручання у її справи, то вирішив: "Роби собі, як знаєш. Тобі ж подобається, що у тебе кидають каміння, і ти їм нічого не кажеш, ще навіть камінь їм підносиш..."
 Чесний Домінік стикнувся з ситуацією, яка справді могла викликати вибух. Дім завжди був повний різних людей. Священики, високі церковні сановники, шляхтичі і звичайні люди приходили до Анни-Марії за порадою, допомогою, просили про оздоровлення. Тут виникала велика небезпека заздрощів і ревнощів.
 "Інколи я приходив додому переодягнутися і не раз зустрічав багатіїв, прелатів, та Анна вибігала до мене, щоб допомогти переодягнутися. Обслуговувала мене з великою любов'ю і радістю. Було видно, що вона це робить зі щирою любов'ю, навіть моє взуття клала на місце. Наш дім відвідувало багато людей, але я був задоволений. Я знав свою дружину, знав, як вона думає і чинить. Я знав, що люди прийшли з просьбою, щоби вона за них молилась чи щось випросила, або порадила. Вона була моєю втіхою, та не лише моєю, але і всього міста".
 Правда, це слова вже зрілого Домініка, після багаторічного впливу Анни-Марії на нього. Якщо приходила якась людина, то Анна залишала матір чи дитину, щоб їй допомогти. Якщо це була справа інтимного характеру, то переходила в іншу кімнату, залишаючи при цьому двері відчиненими, щоб її могли бачити. Але навіть це не змусило злі язики замовкнути, не виключаючи спочатку і самого Домініка. Промотор віри особливо підкреслював те, що Домінік "із великих ревнощів деяких відвідувачів просто виганяв з дому..."
 Господь Бог Анну-Марію до того підготував: "У будь-якій ситуації поводься розсудливо. Хто не стане, як дитина, той не придбає для себе справжньої любові до ближнього, не віднайде внутрішнього спокою. З любов'ю переплітається терпеливість. Справжня любов до ближнього не дозволить ні про кого щось погане сказати, боячись втратити дорогоцінну перлину Моєї дружби. Лагідна людина все зрозуміє, все побачить, зауважить, але плащем любові все і прикриє. Виправдає вади ближніх, бо замість відчуження вона усвідомлює: "Боже мій, адже я міг бути ще гіршим, якби Ти не прийшов мені на допомогу".
 Анна жила в тісному контакті з трьома різними за характером людьми: зі своєю матір'ю, батьком і чоловіком. Вони тягнули в різні боки, нападали на неї, але врешті-решт їй вдалося їх втихомирити і помирити. На вибухи чоловіка відповідала мовчанкою. Домінік червонів, починав заїкатися, майже клякав на коліна. "Анно, роби так, як ти вважаєш за краще, я такого мистецтва не знаю і не розумію його". Анна не втішалася, не тріумфувала після почутих слів: "Знаєш, якщо я зроблю так, то чи будеш задоволений і ти?".
 І він, ще недавно такий озлоблений, тепер би із любові до неї приніс навіть фігуру святого Петра, якщо б на це була її воля.
 Аж після кількох років спільного життя він сам про це говорив: "Була така мила, ніжна, що між нами ніколи не виникали якісь вагомі розбіжності. Все робила з такою любов'ю! Лиш їй можу дякувати, що після деяких помилок я став ліпшим". (Але у чому?) "Зауваження висловлювала з любов'ю і люб'язністю і лише так змусила мене робити лише добро для родини. Моя убога жінка була такою мудрою, що вже у зародку зауважувала іскри протиріччя у відносинах з матір'ю, або власною невісткою. Своєю добротою і любов'ю вона їх змогла пригасити відразу, від самого початку".

Взірець для тещ і свекрух

"Завдяки впливу дружини у нашій родині панував спокій, хоч ми були такі різні за характером. Син Каміло в перші роки свого подружжя часто бував у нас. У невістки був важкий характер. Вона хотіла бути панею в домі, наказувати. Марія майстерно зуміла її приборкати". Анна-Марія була зразковою дружиною і матір'ю, зараз вона стала прикладом для тещ і свекрух. Вона була носієм миру і спокою в домі, в якому жили Анна з Домініком, їхні старі батьки, невістка і син Каміло, а також ще й їхні менші шестеро дітей, які бігали, кричали". Уявляєте собі все це?", - з жахом розповідав про це Домінік.
 Часто він приходив додому у поганому настрої, бо, посварився з іншими слугами. У Анни знаходив потіху, якої дуже потребував. Як тільки він заходив у кімнату, вона відразу зауважувала його настрій і намагалася заспокоїти. Інколи Домінік нарікав на свого пана або на товаришів. Анна дозволяла йому виговоритися, а потім починала підкреслювати добрі риси згаданих людей, щоб оправдати їх перед Домініком. Якщо вибухи злоби і лайки були сильними, Анна спокійно мовчала і всі образи ховала глибоко у своїй любові до ближнього. Її батько інколи брутально ставився до Анни, деколи навіть бив. Домінік, хоч мав грубуватий характер, ніколи цього не робив.

ОТЕЦЬ РАФАЕЛЬ НАТАЛІ
 
Насамперед, скажемо кілька слів про постійного гостя сім'ї Таїджі. Його ім'я - отець Рафаель Наталі. Цього священика часто згадували під час процесу канонізації, називаючи його секретарем, духовним батьком Анни-Марії. Він був на 12 років молодшим від Анни. Дожив до 90 років. Був священиком у церкві святого Віктора, пізніше - секретарем єпископа із Мацерата і Толентіна, секретарем кардинала Барберіні, потім деканом колегії папських прелатів і римським прелатом. Ця визначна особистість на протязі півсторіччя слідкувала за життям благословенної Анни-Марії.
 Коли монсеньйор Страмбі, попередній духовний отець Анни, відрядив отця Наталі до Рима для проведення днів духовної обнови для священиків, то рекомендував йому при нагоді порозмовляти з Анною-Марією.
 Отець Рафаель Наталі попросив її розшукати його в храмі святого Петра. Анна на зустріч не прийшла, тому духовний отець був змушений сам відвідати її вдома. Після другої зустрічі Анна зауважила в нього певну духовну неуважність, тому подумала: буде краще, як відішле його геть. Та Господь попередив її; "Отець Рафаель Наталі - птах, який літає із галузки на галузку, а потім в клітці тужить за життям... У Мене щодо нього апостольські плани". Ось тут і починаються у них духовні зв'язки. Отець Рафаель не зміг жити в палаці Чігі, але харчувався у родині Анни-Марії. Після обіду він усім читав духовні книги та пояснював зміст деяких з них. Крім того, він бачив щодня Анну в каплиці Пієта, де уділяв Святе Причастя. Єпископ Страмбі покликав його знову до Мацерата. Анна пророкувала йому, що він ще повернеться до Рима. Через деякий час єпископ його знову послав до Апостольської Столиці, але тепер уже на постійно. До Вічного Міста приїхав і сам Страмбі як секретар Папи. Отець Рафаель Наталі став посередником між курією і Анною, Анна ж - радником Папи.
 Коли родина Таїджі одержала більшу квартиру, до них переїхав жити і о. Рафаель Наталі. Жив із ними цілих двадцять років, аж до самої смерті Анни-Марії. Він був не лише сповідником, але і "літописцем": в його обов'язки входило записувати всі її візії, поради, рекомендації та чуда. Оскільки Анна не вміла писати, то вона одержала наказ, нічого не приховувати, усі візії продиктувати отцеві Рафаелеві Наталі. Священик їй радив, щоб вона на підставі своїх візій давала і йому поради. Внаслідок такої співпраці отець Наталі став особливо натхненним і побожним священиком. Після смерті Анни отець Рафаель Наталі став для Домініка і всієї сім'ї майже незамінною людиною. У віці 92 років Домінік помирав вже зовсім іншою людиною. Він багато перетерпів, а останні два дні відчував страшні болі, проте на смертельній постелі виявив велику терпеливість, засвідчивши свою цілковиту відданість Божій волі. Отець Рафаель Наталі уділив Домініку Святу Тайну Єлеопомазання. Домінік помер у такій бідності, що родичі змушені були продати навіть і вервицю Анни-Марії, щоби було чим заплатити похорон.
 Отець Рафаель Наталі до своїх дев'яносто років записав усі візії, денні об'явлення і поради, впорядкував усі листи, які одержала Анна-Марія від різних людей. На початку процесу канонізації кардинал уповноважив його записати всі відповіді свідків, від монсеньйора Лужета одержав доручення підготувати повну біографію цієї майбутньої благословенної жінки. Господь Бог дав йому дожити до такого віку, щоб він особисто був свідком в процесі канонізації.

АННА-МАРІЯ – ДОСКОНАЛА МАТІР
 
Досконала матір! І про це розповів нам чоловік Анни - Домінік. "Під час вагітності моя дружина переставала практикувати покаянні молитви, більше їла, не дотримувалася посту і не виконувала важкої роботи. Більше дбала про себе, своє здоров'я, робила так, як цього вимагав її благословенний стан".
Народила семеро дітей - чотирьох хлопців три дівчинки: Каміло, Алесандро, Луїджі, Петро, Маргарита, Софія і Марія. Всі були охрещені в день свого народження або відразу наступного дня.
Софія розповідала: "Мати годувала своїм молоком усіх дітей. В шість-сім років всі ми прийняли Святу Тайну Миропомазання. Потім вивчали катехизм і в дванадцять років приймали Святе Причастя. Про подальше вивчення Закону Божого дбала сама мама. Вранці діти вставали, одягалися і всі спільно молилися. Після вечері всі ми на колінах молилися на вервиці, потім читали уривки із Життя святих. Інколи ми співали релігійні пісні, а після благословення батьків відпочивали. Дівчата спали в окремій кімнаті, а хлопці - в іншій. Кожна постіль була відокремлена одна від другої завісою. В неділю або церковні свята вся родина разом ходила на Службу Божу. Після обіду дівчата йшли разом із мамою в лікарню, щоби таким чином вправлятися в любові до ближнього. Мати не дозволяла, щоб ми йшли кудись самі. Ми ходили з мамою, бабусею, або, принаймні, по двоє. Наша мама постійно слідкувала, щоб ми увесь час були в роботі. Навіть Марія, улюблениця батька, не мала ні хвильки вільного часу, завжди змушена була щось робити: або за скромну платню, або із любові до ближнього. Мати говорила, що лінощі - це джерело будь-якого зла. Всіх нас вона дуже любила, нікому не надавала переваги. Якщо ж ми провинилися, то з належною мірою вміла використати і палицю, та найчастіше наказувала нас в інший спосіб. Наприклад, могла не давати їсти, а часом винуватець одержував лише шматок сухого хліба. Ми її дуже любили і тому намагалися жити так, щоб завжди підкреслювати це".
Із усіх дітей виросли хороші християни, прості, чесні робітники. Не були вони, щоправда, святі, бо святість не можна успадкувати як обличчя чи колір волосся, але до смерті залишились чесними людьми.
Каміло став перукарем, Алесандро - учнем капелюшного ремесла. Правда, дуже любив азартні ігри. Що заробив протягом тижня, то в неділю все програв, навіть мав борги. Бабуся, тобто матір Анни-Марії, його дуже любила, і він став її улюбленцем, тому часто вона оплачувала його борги. Анна-Марія її попереджала, що за такий поступок буде покутувати в чистилищі. Нарешті вона домоглася того, щоби бабуся відмовилася платити за нього. Мати просила майстра, щоб він інформував її про прогули Алесандра. Так поступово вона вилікувала хлопця від згаданої залежності. Алесандро став майстром, одружився і у віці п'ятидесяти років помер від туберкульозу.
Каміло вчився у найкращого перукаря в місті - пана Мілані. Анна порадила йому, щоб він сам відкрив малу перукарню, сама допомогла своїми важко заробленими грішми. Каміло в серці виношував плани на майбутнє, як в їхню родину постукала біда. Йому щойно виповнилося двадцять років, коли Рим зайняли французи. Наполеон вивіз із міста Папу Пія VІ і навербував багатьох юнаків в армію, щоби потім їх вислати на російський фронт. У всіх кварталах міста методом жеребкування відбирали чоловіків: власники парних номерів залишались вдома непарних - повинні були йти до війська і на війну.
Одна жінка на ім'я Чесса, яка теж жила в палаці Чігі, де працював її чоловік, не розгубилася, коли жереб випав на її сина: вона домовилася з капітаном який потім ці жеребки замінив, і непарний номер випав Каміло. Чесса своїм вчинком була дуже задоволена, а Домінік, навпаки, погрожував їм скандалом. Анна-Марія поспішила в казарми, щоб попрощатися із сином і дати йому декілька порад. Транспорт із солдатами вже виїхав, і мати свого сина не побачила.
Повернувшись додому, вона довго молилася в зачиненій кімнатці. Господь її заспокоїв. Після молитви вона вже знала, що її син не буде воювати і щасливо повернеться додому. І все відбулося саме так.
Полковник потребував перукаря, ним і став Каміло. Після поразки Наполеона в Росії Каміло щасливо повернувся додому. Анна знайшла для нього місце у монс. Мастаті, стрийка майбутнього Папи Пія IX. Прийшли нові турботи. Каміло заробляв щомісяця 12 доларів, досить незначну суму як на той час. Закохався у добру, але бідну дівчину - Атонію Пурі. Все придане, яке одержала дівчина, оцінювалось у тридцять доларів (це була ціна одного плаття). Анна просила, щоб вони передумали і ще не одружувалися, адже обоє були дуже бідні. Та через чотири місяці було весілля, після якого молодята оселились у Анни. Під час процесу канонізації Антонія дала блискучі свідчення про свою свекруху. Домінік доповнив, що до святості Анни-Марії значною мірою спричинилася якраз невістка. У неї був сильний характер, а тому хотіла всіма командувати, навіть на кухні, яка їй не належала, але в домі Таїджі її прийняли із любові до ближнього.
Син Алесандро завдав матері також чимало клопоту, але вже іншого характеру. "Справді, із-за однієї дрібнички він потрапив у в'язницю - згадував Домінік. - Моя дружина засумувала, але була спокійна та мовчазна". Легковажний Алесандро під час французької окупації, не зважаючи на комендантську годину, вийшов вночі на вулицю - і поліція його затримала. Наступного дня його звільнили. Алесандро покохав дуже бідну дівчину. Слугиня Божа знову засумувала, бо хотіла, щоб він знайшов собі дівчину матеріально забезпечену, та син наполіг на своєму. Після весілля сім'я Таїджі залишила їм тісну квартирку, а сама перейшла жити в центр міста Корсо. Алесандро заробляв дуже мало, за зароблені гроші ледве можна було вижити. Мати посилала, що могла, із залишків стола князя. Наполягала, щоб і невістка працювала, бо в придане принесла синові лише свою бідність. А та вела себе при цьому як княжна!
Анна ніжно заохочувала обидвох невісток до заощадження і працьовитості. В неділю та церковні свята посилала їм на свої заощаджені гроші харчі, щоб вони збагатили свій святковий стіл. Це була дорогоцінна перлина між свекрухами. Але Каміло вмирає на хворобу легенів. Анну, саму хвору, привозять до сина. Невістка просила її, щоб вона зробила чудо, знаючи як багато людей були оздоровлені за її посередництвом. Щодня вона бачила, як Анна випрошувала у Господа Бога ласки для інших людей... Анна-Марія обняла невістку зі словами: "Його місце вже підготовлене у небі... І я скоро мушу іти..., ми незабаром зустрінемось у небі".
Доньку Софію мати послала в школу учительок-сестер, а пізніше - в школу святого Діонізія. Софія була здібною, виявляла особливий дар до музики і співу. Мати не дала їй можливості займатися співом, бо боялася, що вона працюватиме десь у театрі. Мати хотіла, щоб дочка стала жінкою, яка любить працю і вміє добре вести домашнє господарство. Після закінчення школи Софія працювала на панчішній фабриці, власницею якої була практикуюча християнка. Мати дуже раділа успіхам дочки.
Незабаром Софія вийшла заміж за Павла Мікалі, вихідця з бідної дворянської родини. Проте зять ніяк не міг знайти роботу. Марія-Луїза, екс-королева Етрурії, обіцяла Анні, що дасть йому роботу, але своєї обіцянки не виконала, бо в скорому часі померла. Анна була змушена і далі дбати про родину. У Софії і Павла народилось шестеро дітей. Це була досконала сім'я. Павло нарешті знайшов не одну, а дві роботи. Він став почесним шляхтичем кардинала Барберіні і двірним майстром графа Чігі, але в 1835 році раптово помер.
Софія з шістьма дітьми знайшла притулок у Анни-Марії, яка прийняла її з широкими обіймами. Софія плакала, бо знала, що з такою гурмою дітей
 буде для матері великим тягарем. Анна її втішала: "Чому ти переживаєш доню моя? Господь Бог подбає про все. Хліба буде достатньо і у нас, і у твоїх дітей". І так було. Анна планувала, що молода вдова знову вийде заміж, був і претендент на її руку і серце, але Софія вдруге не хотіла виходити заміж.
Коли мати хворіла, Софія постійно доглядала за нею, вони добре розуміли одна одну. Софія померла через 30 років після смерті матері, тобто в 1867 році.
Її покази під час канонізації були дуже цінними. Софія доклала чимало зусиль для того, щоб її матір проголосили благословенною. Вона спочиває вічним сном біля своєї матері в церкві святого Христогона.
Дочка Марія, або як її звали Маручія, починала своє життя менше успішно, ніж Софія. З її показів знаємо, що мати зробила все, щоб дочка одержала добре виховання: навчила її катехизму, вранці та ввечері відмовляла вервицю, частими були і спільні духовні читання. Анна особисто водила молодшу сестру в школу, деколи її підміняв Луїджі Антоніні. Це був добрий чоловік, який кульгав на одну ногу. Луїджі Антоніні був малим апостолом сім'ї. Завдяки посередництву Анни він чудом видужав. Антоніні був вірним приятелем Анни, брав на себе всі доручені завдання: супроводжував дітей, в часі хвороби Анни робив покупки хворіла та не раз замість неї відвідував бідних людей, розносив милостиню.
Але повернімося до дочки Марії. Вона народилася останньою в родині. Домінік її дуже розпестив. Вона була дотепною, кокетливою, відносно лінивою і пихатою, і все ж батько її найбільше любив. Якщо хтось до неї приставав, то Домінік заступався досить бурхливо, вибухав, влаштовував сцени в родині... А молода пустунка батьковою любов'ю зловживала.
Анна-Марія час від часу висловлювала якесь зауваження, була до неї терпеливою і всіляко намагалась спрямувати її на добрий шлях. Очікуваний результат не забарився - з Марії виросла прегарна дівчина, працьовита і порядна. Слугиня Божа зуміла пристосувати свою поведінку до кожної дитини зокрема: формувала їхні характери, розвивала добрі якості, терпеливо намагалась усувати хиби. Справді, такий приклад треба наслідувати всім матерям. Марія не вийшла заміж, залишилась тіткою для всіх онуків Анни. На перший погляд, здавалася буркотливою, як її батько, але у неї було золоте серце. Пережила матір на сорок вісім років. 1885 року померла як членкиня добродійних Сестер Святого Вінцента із Паули.
Виховання дітей забирало у Анни-Марії багато сил. Завжди до столу сідало їсти дванадцять осіб, а прогодувати всіх за 6 доларів, які заробляв Домінік, було неабияким мистецтвом.
Відгадку цієї таємниці ми знайдемо у свідченнях Домініка: "Найчастіше я заставав свою Анну ще о третій-четвертій годині ранку біля роботи". Його маленька зарплата взагалі не давала змоги вирішувати щоденні проблеми родини, при цьому треба пам'ятати: Анна довший час була вагітною жінкою, кормила дітей грудьми і була їхньою першою вихователькою.
Домінік полишив на Анну-Марію не тільки всі домашні справи, але і виховання дітей. Результати показали, що чим менше він втручався у ці справи, тим кращі були наслідки, бо сам знав лише два способи виховання - палицю або пряник.
Свідчення Домініка домальовують портрет Анни-Марії: "Вона постійно дякувала Богові, що народилася в католицькій сім'ї та вірі, і до того скеровувала наших дітей. Коли до нас приходив священик, вона вставала, цілувала йому руку, після неї це робили і діти. Дівчата щотижня приймали Святе Причастя, хлопці - тричі на місяць... До дітей Анна була ніжною, милою, до школи їх віддала лише тоді, коли переконалася, що там панує добра атмосфера. Весь час вона цікавилася їхніми справами в школі та навчанні... Ніколи ніде не посилала дівчаток самих, якщо не мали змоги йти з ними, то просила Луїджі Антоніні супроводжувати їх".
Чи це не перебільшена турбота? Ні, бо мати усвідомлювала небезпеку, яка чатує на дітей на кожному кроці. Домінік схвалював дії Анни. Під час знайомства Софії з Мікалі вона дозволила зустрічатися молодим двічі на місяць у них вдома у її присутності. Весільна гостина була відносно скромною, бо швидше нагадувала недільний обід. Домінік розповідав, як вона щовечора обходила постелі своїх дітей, ласкаво нагадуючи їм що повинні робити і як слухати батька, цілувала кожного і клала хресне знамення на чоло; це було знаком закінчення дня і того, що треба спати, натомість сама йшла далі працювати. "Збережу твоїх дітей, бо вони з твоєї крові, - сказав їй одного дня Господь. - Крім того, ви бідні, а бідні є Моїми приятелями. Так, збережу їх, хоч у них чимало вад".


Схожі матеріали:

Категорія: Життя Святих | Переглядів: 590 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Благословенна Анна-Марія Таїджі, Життя святих | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика