Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2010 » Січень » 13 » Демонологія, містицизм » БІБЛІЙНА ДЕМОНОЛОГІЯ ЯК ОДНА З СКЛАДОВИХ ХРИСТИЯНСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ
03:33
БІБЛІЙНА ДЕМОНОЛОГІЯ ЯК ОДНА З СКЛАДОВИХ ХРИСТИЯНСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ
В.А. Шелест
Краматорський технологічний технікум

Автор аналізує головне джерело виявлення демонології – Біблію. Надані рідковживані імена демонів, їх значення і їх функції. Автор стверджує, що уявлення про диявола є виразником тієї стадії розвитку релігійної свідомості, коли вона здатна фіксувати категорії добра і зла у якості абсолютних. При цьому дуалістична форма релігійних уявлень створює можливість визнання рівнозначності абсолютного добра і абсолютного зла як двох начал світобудови. Взагалі, Біблія заклала фундамент для багатого світу християнської демонології, виділивши декілька головних мотивів (мотив гріха та його спокутування, мотив приходу антихриста, мотив існування пекла та інші), що пізніше будуть значно вдосконалюватись та розвиватись.

Життя людини одвіку було ускладнене постійним відчуттям "присутності” навколо неї сонму демонів, злих духів, чаклунів та відьом. Всі ці створені людською фантазією жахи так глибоко проникли у світосприйняття людей, що з забобонів перетворилися у феномен реального життя та буденності.

Але якщо віра у духів виникла стихійно, як одна з ранніх форм релігії, то віра у диявола в процесі еволюції релігії склалася саме під впливом богословів (у їхніх працях питання щодо демонів посідає одне з чільних місць). По суті, диявол сучасних релігій – це церковний диявол, створений з синтезу богослов’я, народних вірувань та єретичних течій.

Християнство, наприклад, ввібрало в себе багато вірувань, що були поширені у Римській імперії у той час, коли воно формувалось. Дохристиянських богів, існування яких християнська церква визнала, вона перетворила або у своїх святих, або оголосила демонами. Аналіз усіх цих пізніших нашарувань, а також поглиблене вивчення першооснови (Біблії) дозволяє говорити про існування окремої галузі богослов’я – демонології.

Образ диявола неодноразово виникав не тільки у працях богословів, але й постійно жив у людській свідомості, перевтілюючись з однієї форми в іншу, приймаючи різноманітний, найчастіше фантастичний, вигляд.

Взагалі, демонологиI найчастіше звертали увагу на такі аспекти образу, як походження імен диявольських сил, їхня діяльність по переслідуванню християн, методи спокуси віруючих, шляхи, котрими вони здійснювали цю спокусу. Звертали також увагу і на те, яким чином демони завербовували прибічників та слуг серед людей. Питання щодо зовнішності найчастіше залишалося відкритим, лише деколи згадувалися деякі характерні для пекельних істот риси. Окремому вивченню цього аспекту приділяли досить мало уваги. Хоча, на нашу думку, це питання не тільки актуальне, але й має непересічне значення при знайомстві з культурою Середньовіччя.

Як відомо, більшість живописних та скульптурних витворів середньовічного мистецтва були створені не тільки на біблійну тематику, автори використовували як джерело ще й багату скарбницю християнських видінь. Тобто сцени спокуси, гріха, Страшного Суду та пекла, котрі дуже часто зустрічаються у середньовічному мистецтві, з’явилися під впливом саме цих джерел. Тому для найбільш аутентичного сприйняття середньовічної культури потрібно вивчити образну систему того часу, його ідеологічну та художню програму, в котрій образ сатани та сил, підлеглих йому, посідає дуже важливе місце.

Головним джерелом у вивченні демонології є Біблія, найдавніша частина котрої – Вітхий Заповіт, належить до XIII ст. до н.е. Збирання та систематизація матеріалу, що ввійшов у вітхозаповітну частину Біблії, почалось у VI ст. до н.е. У тому вигляді, в котрому ця книга дійшла до нас, вона була відредагована у I ст. до н.е. До неї увійшли усні перекази, міфи про богів та патріархів, легенди, культові правила, історичні джерела, юридичні та побутові розпорядження. Збереглись у Вітхому Заповіті і свідоцтва про різні етапи розвитку релігійних вірувань у давніх євреїв, а також – про сімейних, родових, племінних богів. Серед них – свідоцтва розповсюдження серед давніх іудеїв віри у добрих та злих духів, котра з часом прийняла характер віри у добрих ангелів та злих демонів.

Разом з вітхозаповітним вченням про бога християнство сприйняло як істину вітхозаповітне вчення про диявола, нечисту силу, змія-диявола, який спокусив Єву, гріхопадіння та первородний гріх, бісів, які вселяються в людей. Новий Заповіт розробив свою демонологію, яка включає вітхозаповітну традицію, вірування у злих духів, розповсюджені серед народів Римської імперії, і нові ідеї, пов’язані з християнським розумінням світу та його долі.

Сатана є однією з головних дійових осіб біблійної історії. Багато сторінок Біблії відведені характеристиці цього цікавого персонажу, а також опису його взаємин з Богом і людьми.

Походження сатани, образ якго є втіленням зла, не висвітлюється у Біблії, відомо лише те, що він належав до числа херувимів, жив на Божій Горі і був спочатку абсолютно досконалим, але внаслідок своєї гордині та марнославності відпав від Бога та був покараний з неба.

Вказати одне прийняте ім’я цього бунтівного ангела майже неможливо. Біблія пропонує кілька варіантів. Але, слід зазначити, що в російському та українському перекладах Біблії деякі духи втратили своє ім’я і називаються просто дияволами, демонами чи бісами. У таких випадках ми подаємо їх імена у цитаті у квадратних дужках.

Отже, імена:

  1. Аваддон (Аполліон). В іудаїзмі він уособлення могили і прірви пекла, персонаж, близький ангелу смерті. У християнському тексті Аваддон постає особливою духовною істотою, ангелом прірви, царем сарани, котру він веде на людей. Ця сарана є, по суті, одним з найбільш жахливих образів у християнстві: "…вийшла сарана на землю, і дана була їм влада, котру мають земні скорпіони… За виглядом своїм сарана була подібна коням, які були готові до війни, і на головах у неï – ніби вінці, схожі на золоті, обличчя ж її – як обличчя людські; і волосся у неï – як волосся у жінок, а зуби у неï були як у левів. На ній була броня, наче броня залізна, а шум від крил її – як гуркіт від колісниць, коли у великій кількості коні біжать на війну; у неï були хвости, як у скорпіонів, і в хвостах її були жала””.
  2. Азазел – "І кинув Аарон про обох козлів жеребки: один жеребок для Господа, а другий жеребок для [відпущення]”. У давніх євреїв дух пустелі. Пізніше – бунтівний ангел, демон перемоги. Коли Бог наказав ангелам вклонитись Адаму, Азазел відмовився це зробити, тому що людина створена з глини. За другою легендою, Азазел був покараний Богом за те, що він мав інтимні стосунки з земними жінками. Звичайно його уявляли у вигляді козла.
  3. Антихрист – син сатани та земної жінки, який у Кінці Часу прийде спокушати людство.
  4. Астарот (Астарта, Астар) – у фінікійській релігії Астарта – богиня вечірньої зірки (Венери), любові та родючості. Астар – її чоловіча паралель, втілення злого начала. У середні віки Астарот – голова демонів, що приносять відьом на шабаш.
  5. Баалберіт (Ваалверіф) – "Коли помер Гедеон, сини Ізраілеві знову почали блудно ходити за Ваалами і поставили собі богом Ваалверіфа”. Демон низької категорії, його функція – встановлення зв’язків з людьми.
  6. Батько брехні.
  7. Бегемот – "Ось бегемот, котрого Я створив, як і тебе; він їсть траву, як віл”. Вітхозаповітний текст не надає опису його зовнішності, але народна фантазія створила досить виразну картину зображення цього демона. Бегемот – дужа істота з міцними лапами і хвостом, помічник левіафана, вчитель демонів, що наділяє людей тваринними схильностями.
  8. Беліал (Веліар) – фінікійське божество, пізніше – дух розрухи. Його вплив головним чином був над Вавілонією. Від нього походять різні спокуси, особливо плотські, саме тому він має привабливу зовнішність.
  9. Бестія (звір) – одне з втілень антихриста. В "Одкровенні Іоанна Богослова” згадуються два звіра. Перший – матиме сім голів, десять рогів і десять діадем, він вийде з моря і буде подібним барсу з ногами ведмедя, пащею лева і силою дракона. Другий звір вийде з землі і буде мати два рога.
  10. Ваал (Баал) – верховне божество сонця у фінікійській релігії. Його слугами вважались бааліми – надприродні істоти, що живуть у землі. Згідно середньовічній демонології, Ваал – князь пекла, що керує 66-ма легіонами демонів. Народна фантазія зображує Ваала з трьома головами: людською з короною, котячою та жаб’ячою.
  11. Веєльзевул - "божество Аккаронське” – верховний бог фінікіян та філістімлян. Вважалось, що він охороняє могили та мумії, а ще був богом оракулів та пророцтв. Очевидно, у цьому випадку божество вороже настроєних сусідів автоматично стало негативним персонажем, а ім’я його – іменем демона. За повір’ями Веєльзевул з’являється з крилами кажана та рогами.
  12. Диявол – геній зла, бунтівний ангел. Так називають взагалі всіх ангелів, що постали проти Бога. Саме з ним складають угоду, продаючи душу.
  13. Ліліт – "І звірі пустелі будуть зустрічатися з дикими кішками…; там буде відпочивати нічний [привид] ”. Згідно з усним переказом, Ліліт – перша жінка Адама, що заради сатани покинула його. Пізніше стали вважати жінкою Асмадея, матір’ю демонів, княгинею сукубата.VIII Вона насилає на людей еротичні сновидіння та негативно впливає на матерів та новонароджених. Ліліт спокушає молодих чоловіків та забирає їх силу. Цей жіночій демон мав вигляд нічної примари, жінки з густим хвилястим волоссям. Окультисти вважали її "чорним місяцем”, її дітьми є демони Шедим.
  14. Левіафан змій, демон пихи. У Вiтхому Заповiтi описується як міфічна тварина, котра пізніше буде трактуватися як одна з iпостасей сатани: "Не промовчу про члени його, про силу i гарну пропорційнiсть їх. Від його чхання показується світло; очі у нього, як вії зорі; із пащі його виходить полум’я, вискакують вогняні кулі; із ніздрів його виходить дим, як з сплячого горщика або казана. Дихання його розпікає вугілля, і із пащі його виходить полум’я. Немає на землісхожого на нього; він створений безстрашним; на все високе дивиться сміливо; він – цар над усіма синами гордості”.
  15. Люцифер (грецькою – "денниця, син зорі”) – бог планети Венера. Перш за все, Вітхий Заповіт висвітив зовнішність цього бунтівного ангела. Спираючись на вітхозаповітний текст, можна сміливо стверджувати, що до падіння він був втіленням досконалості: "ти печать досконалості, повнота мудрості i вінець краси. Ти знаходився в Едемі, у саду Божому; твій одяг був прикрашений дорогоцінним камінням: рубін, топаз та діамант, хризоліт, онікс, яспiс, сапфір, карбункул, смарагд та золото; все майстерно укладене у тебе у гніздечках та нанизане на тебе, приготовано було у день створення твого”. А тому спочатку його зображали у вигляді ангелоподібного юнака, що спокушає людей своєю красою. На красу його вказує і ім’я. Його сила більша, ніж сила небесних ангелів. Він спокушав у пустелі самого Ісуса Христа. Приніс на землю гріх гордині.
  16. Маммон – демон скупості, багатства та наживи. У його особі люди обожнювали багатство.
  17. Молох (Мілхом) – у фінікійській релігії бог сонця. На його честь на жертовникові спалювали рабів та дітей. У демонології – принц пекла, котрий викрадає дітей і приносить матерям страждання.
  18. Нісрог (Нісрох) – ассірійський бог, у середні віки – демон, що у пеклі виконує обов’язки кухаря, покровитель всіх обжер.
  19. Сатана – центральна істота у християнських уявленнях щодо моральної картини світу, бунтівний ангел, дух пітьми і зла. Він протистоїть Богу та штовхає людей на гріх. Вiтхий Заповiт замовчує, чи відбилось якимось чином вiдходження від божої мудрості на його зовнішності; єдине, що повідомляє Вiтхий Заповiт,– що для позначення образу сатани використовуються образи лева та змія, а християни додали ще й образ дракона (він червоного кольору, у нього сім голів і десять рогів, а на головах його – сім діадем). За Новим Заповітом сатана має здатність перевтілюватись. Образ, який він приймає (образ Ангела Світла) допомагає йому спокушати християн.
  20. Сеірім – "І поставив у себе жерців до висот, і до [козлів]” – слуги Азазела, що танцювали на руїнах Едема.
  21. Таммуз (Фаммуз) – шумерський бог зерна, рослин та води. У середні віки – демон – охоронець вогняної зброї. У пеклі завдає людям страждання тортурами.
  22. Цар жахів – цар пекла.
  23. Шедим – "І приносили синів своїх і дочок своїх у жертву [бісам]”. Демони – діти Адама та Ліліт, що уявлялись з ногами півнів. За другою легендою, сам Бог не закінчив їх творіння, тому що вирішив відпочити, а потім забув про них.

У апокрифах зустрічаються ще два демони:

  1. Асмодей (Енема-дев, Ашмедай) – чоловік Ліліт, демон блуду, князь інкубату. Він розпалює плотські бажання та розбиває шлюби.
  2. Бельфегор – демон багатства. Він спокушає людей, вказуючи на шляхи швидкого збагачення.
  3. Окрему категорію складають службові сили сатани :
  4. Біси, вони ж – духи або демони. Новий Заповіт наділяє їх всілякими фізичними вадами (такими, як німота, сліпота та глухота).
  5. Антихристи – люди, що виступають проти офіційного вчення церкви, тобто послідовники так званих "єретичних вчень”.
  6. Волхви – люди, наділені надприродною силою не від бога, а від сатани.

Однією з головних функцій диявола та його сил є постійне спокушання людей і штовхання їх до гріхів ( ворожба, непокірність, ідолопоклонство, блуд та інші ).

Якщо Вітхий Заповіт пропонує для очищення від гріха використовувати так званого "козла відпущення” (священик кладе на голову живого козла і таким чином переносить на нього всі гріхи людські, після чого цього козла руки відпускають у пустелю), то Новий Заповіт рекомендує духовні засоби боротьби проти сатани: піст і молитва, а також використовування так званих "реліквій” – речей, що належали святим.

У Новому Заповіті багато говориться про реальне існування демонів і бісів. Сфера їх діяльності – величезна. Так, виділяють демонічний вплив ( коли люди добровільно йдуть на гріх) і одержимість бісами ( коли нечисті оволодівають волею людини насильно і примушують її до вчинків, котрі ця людина ніколи не зробила б свідомо).

Як вказує Новий Заповіт, бісам відомо, що у Вічності вони приречені на муку. Але ця подія божественним провидінням намічена на час Другого Пришестя Христа. Саме тоді з’явиться така персона біблійної демонології, як Антихрист.

Одкровення Іоанна Богослова дає досить невиразну інформацію щодо того, буде Антихрист людиною чи сатаною, що прийняв людську подобу. Відомо лише те, що його царювання буде останнім часом владарювання сатани на землі.

За Апокаліпсисом, прихід Антихриста – прихід Звіра, царювання якого (три з половиною роки) можна умовно розділити на вісім етапів:

  1. Поява Звіра, котрий буде хулити Бога і воювати зі святими.
  2. Прихід лжепророка, функція якого у тому, щоб створити велику кількість знамень і переконати людей підкоритися Звіру.
  3. Створення культу Звіра, тобто повернення до ідолопоклонства.
  4. Накладання печатки сатани, виділення приспішників Диявола і накреслення на них знака диявола – трьох шісток. Ця єдина прикмета антихриста, вказана у Біблії, викликала велику кількість інтерпретацій, тому що число 666 намагались знайти у йменні будь-якого царя-тирана (і ця традиція збереглася до нашого часу).
  5. Сім чаш гніву – час стихійних лих на землі. Коли вичерпуються всі страждання, дві воюючі сили зберуться на місці з назвою Армагедон для останньої битви, в котрій програє сатана і паде царство, створене Звіром.
  6. Суд над блудницею – падіння і розорення великого міста, котре має владу над світом.
  7. Вкидання звіра і лжепророка у вогняне озеро, а також тисячоліття полонення сатани.
  8. Короткочасне владарювання сатани, остаточна поразка звіра і покарання його вічними муками у вогняному озері з сіркою.

Сюди ж, у геєну вогняну (пекло, місце вічних мук), потраплять і душі грішників після їх смерті.

Отже, уявлення про диявола є виразником тієї стадії розвитку релігійної свідомості, коли вона здатна фіксувати категорії добра і зла у якості абсолютних. При цьому дуалістична форма релігійних уявлень створює можливість визнання рівнозначності абсолютного добра і абсолютного зла як двох начал світобудови.

Перш за все, привертає увагу питання щодо того, які специфічні риси європейського образу диявола були обумовлені язичницькими традиціями.

Якщо придивитись уважніше до тих образів, які з’являлись у релігійній свідомості того часу, то побачимо, що там панують образи тварин, котрі були об’єктом язичницького культу (бик, ведмідь, кінь), або фантастичні образи античності (традиційний образ сатира), або ж личиною дияволу слугували тварини, котрі язичницька або іудейська традиція відносила до нечистих (змія, жаба, козел, свиня та ін.).

Крім цього, для біблійної демонології характерна така риса, як наділення богів ворожо настроєних сусідів різноманітними негативними якостями і, таким чином, сприйняття їх як небезпечних істот – бісів та демонів. На нашу думку, цей процес відбувався у час переходу іудеїв від політеїзму до монотеїзму. Взагалі, Біблія заклала фундамент для багатого світу християнської демонології, виділивши декілька головних мотивів (мотив гріха та його спокутування, мотив приходу антихриста, мотив існування пекла та інші), що пізніше будуть значно вдосконалюватись та розвиватись.

    Словник
  1. Аваддон (Аполліон) – єврейське "знищення”.
  2. Азазел – "Аза – Ел” – "козел–бог”.
  3. Антихрист – буквально "проти Христа”.
  4. Шабаш – у перекладі "ігри пані” (фр. sabbat, іт. gioco della signora).
  5. Веєльзевул – слово склалося з давньоєкрейської "баал” – "пан” і "збуб” – "муха”; тобто Веєльзевул – "господар мух”.
  6. Диявол – слово походить з давньогрецької "диаболос” – "клеветник”.
  7. Сукуб – "той, що лежить знизу”, тобто сукуби – демони, що прийнявши жіночу подобу мали статеві зносини з земними чоловіками.
  8. Левіафан – "звертатись”, "витись”, "змій”.
  9. Люцифер – "ранкова зірка”.
  10. Сатана – це грецьке слово запозичене з давньоєврейської "сатан” – "противник”.
  11. Інкуб – "той, що лежить зверху”, тобто інкуби – демони, що прийнявши чоловічу подобу, мали статеві зносини з земними жінками.
  12. Біс – від латини "bestia” – "тварина”, "звір”.
  13. Демон – від давньогрецької "даймон” – "злий бог”.
  14. Корені цього звичаю тягнуться p глибокої давнини, коли євреї-кочівники приносили жертви козлоподібному духу пустелі. При переході до осідлого способу життя, а у релігійній області – до розповсюдження культу бога Ягве євреї приносили звичайно, жертви цьому богу, але, згідно з традиціями та виключною консервативністю релігії, продовжували приносити жертву і злому духу пустелі – тепер вже дияволу Азазелу. І Богу, і дияволу приносили однакові жертви, обидва шанувалися у повній мірі, тому що тоді диявол від Бога ще цілком не відділявся.
  15. Геєна – (єврейське – "Гей-Хінном”, тобто "долина Хінном”) – рів під стінами Єрусалиму, де знаходилось сміття та нечистоти; щоб їх знищити, там постійно горів вогонь. У Новому Заповіті – алегоричне позначення пекла.
    ЛИТЕРАТУРА
  1. Амфитеатров А.В. Орлов М.А. История сношений человека с дьяволом. – М.: Баркс, 1992;
  2. Григоренко А.Ю. Сатана там правит бал: Критические очерки магии. – К.: Україна, 1991;
  3. Иллюстрированная история суеверий и волшебства. – К.: Україна, 1991;
  4. Лозинский С. Роковая книга средневековья // Шпренгер Я. Инститорис Г. Молот ведьм. – М.: Просвет, 1992;
  5. Парнов Е.И. Трон Люцифера: Критические очерки магии и оккультизма. – М.: Политиздат, 1985;
  6. Райт Р. Свидетель колдовства. – М.: Молодая гвардия, 1971;
  7. Сандулов Ю. Тайный мир сатанистов. История и современность. – СПб.: Лев, 1997;
  8. Шейнман М.М. Вера в дьявола в истории религии. – М.: Наука, 1977;
  9. Шейнман М.М. Процессы ведьм // Атеистические чтения. – 1978. – №9.
http://iai.donetsk.ua/_u/iai/dtp/CONF/9/articles/sec2/s2a11.html


Схожі матеріали:

Категорія: Демонологія, містицизм | Переглядів: 2346 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
душам у чистилищі

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика