Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [190]Секти, культи, окультизм [180]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [236]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [100]Суспільні проблеми [428]
Пророцтва, об'явлення [51]Повчання, настанови [384]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [412]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [67]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [121]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2016 » Січень » 29 » Повчання, настанови » БЕЗКОНЕЧНІСТЬ МИЛОСЕРДЯ 2
21:36
БЕЗКОНЕЧНІСТЬ МИЛОСЕРДЯ 2
 
Ти лише управитель свого маєтку, так само, як існує управитель церковного майна. Він не уповноважений розпоряджатися церковним надбанням на власний розсуд, не може, як йому заманеться, роздати пожертви, які ви даєте на утримання бідних. Теж стосується тебе і твого майна. Хоча ти успадкував майно по батькові і є його власником, все одно усе це належить Богові. Ти завжди хочеш, щоби належно використовували те, що ти дав. А не думаєш, що Бог ще рішучіше жадатиме від нас того, що належить Йому, невже Він байдуже буде дивитися, як ти марнуєш Його добро? Ні, ні, ще раз ні. Він його залишив, щоб (пор. Мт. 24, 45) ти давав їм поживу в відповідний час. Що означає: “У відповідний час”. Бідним, зголоднілим. Ти віддав наказ своєму слузі, Господь також прагне, аби ти належно розпоряджався майном. Він міг його відібрати, однак залишив тобі, щоби ти мав можливість виявити свою чесноту. Аби розпалити в нас палку любов, Він поставив нас у залежність один від одного. А ти, отримавши, не тільки не даєш, але ще б’єш (пор. Мт. 24, 49). Якщо не давати – це провина, то за побиття хіба можна сподіватися на прощення?
Мені здається, Він мав на увазі пихатих і жадібних. Висуває проти них важке звинувачення, адже вони б’ють тих, яких наказано нагодувати. Гадаю, тут Він непрямо вказує на тих, які живуть у розкоші. Супроти надміру також було встановлено велике покарання. “Їсти та пити з п’яницями” (Мт. 24, 49), – тут натякає на ненажерство. Ти отримав майно не для того, щоб промарнувати його у розкошах, але щоби роздавати милостиню. Вважаєш, воно твоє? Тобі було довірено майно вбогих, байдуже, чи володієш ним завдяки чесній праці, чи дісталося у спадок після батька. Хіба Бог не міг його у тебе забрати? Та Він дає тобі змогу допомогти нужденним.
У всіх притчах Господь картає тих, які не використовують власне майно для допомоги бідним. Так, як діви не захопили чужого, але не дали свого (пор. Мт. 25, 1-3), так той слуга, який закопав талан, не взяв чужого, але не подвоїв його (пор. Мт. 25, 18, 24-30). Так і ті, які не дбають про голодних, будуть покарані не за те, що привласнюють чуже майно, а за те, що не роздали свого (пор. Мт. 25, 35).
Отож, послухайте, ви, сподвижники ненаситності, годі витрачати на розкішні обіди майно, яке є не вашим, а вбогих. З великої любові ти отримав наказ давати ніби зі свого, ти вже думаєш, що це твоє. [Бог] позичив тобі, щоби ти міг чинити добро. Якби ти позичив комусь гроші, щоби він, міг заробити, то не стверджував, що вони належать йому. І тобі Бог дав можливість заслужити небо. Отож не роби з надміру Його доброти предмету невдячності.
Зауваж, як багато слід було б бажати, щоби після хрещення знайти спосіб звільнення від гріхів. Якщо б Господь не сказав: “Дайте милостиню” (пор. Лк. 12, 33; 11, 41). Чимало з нас говорило б: “Якщо б можна було дати гроші й звільнитися від заслужених покарань?” Тільки-но це стало можливо, ми знову зволікаємо.
“Але ж я, – скажеш, – даю!” Той що? Ти не кинув ще стільки, скільки та [убога вдова], яка дала дві лепти (пор. 12, 42; Лк. 21, 2-3) – ба, навіть половини, навіть тисячної частини. Тим часом так багато витрачаєш на непотріб: на пусті балачки, пиятику й розпусту. Запрошуєш ти – і тебе запрошують; оплачуєш витрати сам, а відтак знову змушуєш робити це інших. І заслуговуєш подвійного покарання: за те, що сам робиш, і за те, до чого змушуєш інших.
Власне, слуга був у тому звинувачений. “Та й почне.. їсти та пити з п’яницями ” (Мт. 24, 49). Господь карає не тільки пияків, але й їхніх товаришів. Слушно, бо, окрім особистої згуби, не зважають на спасіння своїх близьких. Ніщо так не може розгнівити Бога, як зневага до ближнього. Тому, щоби виявити свій гнів, наказав слугу розітнути надвоє (пор. Мт. 24, 51). Тому сказав, що усі спізнаватимуть Його учнів із взаємної любові (пор. Йо. 13, 35). Це стане насущною потребою, бо той, хто любить, завжди турбуватиметься про того, кого любить.
Простуйте цим шляхом, він веде просто на небо, робить нас спадкоємцями Христа, уподібнює, наскільки це можливо, до Бога. Тобі потрібні саме ті чесноти, які оселилися вздовж тієї дороги. Придивіться до них і почерпніть про них знання з наказів Божих.
Припустімо, існують два шляхи, що ведуть до найдосконалішого життя: один робить добрим тільки того, котрий йде по ньому; другий, натомість, ушляхетнює ще й ближнього. Погляньмо, яка дорога є кращою, яка приведе нас на саму вершину чесноти.
Того, хто турбується тільки про себе, звинувачує ап. Павло – а коли говорю про Павла, маю на увазі Христа. Інший натомість отримує похвалу й вінець. Чому так? Послухай, що говорить одному, а що іншому. “Ніхто хай не шукає для себе користі, лише – для ближнього (пор. 1 Кор. 10, 24). Апостол засуджує поведінку першого та радить чинити по-іншому. І знову: “Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування” (Рим. 15, 2). Потому складає надзвичайну похвалу й нагадує: “Бо й Христос не Собі догоджав” (Рим. 15, 3).
Тільки за наведеними цитатами можна уже визнати перемогу цієї істини. Але щоб була вона ще тріумфальнішою, пригляньмося, які з добрих учинків стосуються тільки нас, а які поширюються на інших. Поїсти, спати на землі, дати обіт безшлюбності, жити у помірності – усе це приносить користь тим, які плекають ті чесноти. Натомість чеснотами, які переходять від нас на ближніх, є: милостиня, навчання і любов. Послухайте св. Павла, який говорить: “І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної юристи” (1 Кор. 13,3).
 
Супроти тих, які дають милостиню про людське око
 
Супроти кого ж виступимо і до кого рівнятимемося? Бо одне і те ж висловлювання не проти всіх. А може, проти тих, які шукають слави в милостині? Я, зі свого боку, пристаю на це, бо є великим прихильником милостині і, бачачи, що гонитва за славою її безчестить, а марнославство наставляє на неї пастки, наче звідниця, яка зазіхає на честь королівської доньки. Вона штовхає її на хибний шлях безсоромності і згуби, велить не зважати на батька, наряджатися, щоб сподобатися зіпсутим, часто гідних погорди чоловікам.
Супроти таких скеруймо свій удар! Припустимо, хтось, щоб похизуватися, дає щедру милостиню. Він, наче та звідниця виводить доньку з батьківської кімнати. Батько наказує їй не показувати навіть правиці (пор. Мт. 6, 3), вона ж виставляє її першому–ліпшому, рабам і тим, які її навіть не знають.
Бачиш, звідниця й неправедниця кидає її в обійми дволиких людей, одягає так, як вони накажуть? Знаєш, що робить таку душу не тільки розпутньою, але й безумною?
Неодмінно дізнайся. Хіба це не безумство, забути про небо і наздоганяти утікачів, бігаючи за ними по закутках і передмістях, шукати тих, які її не терплять, підлих й огидних людців, які навіть не хочуть її бачити, які не терплять її за те, що палає натхненням до них? Серед простолюдинів нікого не ненавидять більше, ніж тих, які шукають марної слави. Супроти них висувають тисячі оскаржень, це наче хтось захотів скинути королівську дочку з царського престолу і змусив її йти в обійми гладіаторів, до яких вона відчуває огиду. Чим більше ти домагатимешся у них слави, тим більше вони відвертатимуться від тебе. Натомість Бог, якщо шукатимеш у Нього слави, радо прийматиме тебе, славитиме, готуючи тобі велику нагороду.
Якщо хочеш зрозуміти шкоду з іншої сторони – зумовлену тим, що даєш задля слави і про людське око – поміркуй, чи не засмутять тебе, не завдадуть нестерпного болю слова Христа, який нагадує, що ти вже отримав цілу винагороду (пор. Мт. 6, 2). Бо ж марнославство завжди несе у собі зло, і найбільше криється у позірній доброті, адже найвищим виявом жорстокості є спекулювати на чужому нещасті і, щонайгірше, закидати його тим, які потопають у злиднях.
Як уникнути цього? Навчімося чинити милосердя. Коли врешті зрозуміємо, у кого шукаємо слави. Скажи, хто навчить тебе давати милостиню? Звісно, Бог, Він визначив її, Він знає її найкраще, Він безконечно її уціляє. Коли навчаєшся фехтуванню, кому у фехтувальній школі демонструєш свою майстерність, на кого скеровуєш погляд? На продавця овочів, чи на вчителя фехтування? Продавців є чимало, а він один. Той що? Коли б він захоплювався тобою, а інші глузували, ти не сміявся б з них разом з учителем?
Коли навчаєшся боротьбі, хіба не станеш прислухатися до того, хто тебе вчить? Коли посвятишся вивченню риторики, хіба не зважатимеш на похвали учителя? Чи ж не безглуздо, у навчанні зважати на думку вчителя, а тут робити навпаки? Однак наслідки будуть різними. Якщо чинити усупереч вказівок учителя, прислухаючись до порад оточення, боротьба закінчиться поразкою; тут, натомість, йдеться про життя вічне. Ти уподібнився Богові у милосерді (пор. Лк. 6, 36)? Стань подібним до Нього і не хизуйся добрими ділами. Коли Він зцілював хворих, то наказував нікому не розповідати про це.
Хочеш, щоби називали тебе милосердним? І яка з того користь? Жодної, лише безмірна втрата. Ті, яких кличеш у свідки розграбують твої скарби у небі; та радше, не вони, а ми розкрадаємо власне майно і марнуємо небесні скарби.
Велика небезпека криється у тій новій хворобі та страшній пристрасті! Що не знищить міль, куди не підкрадеться злодій (пор. Мт. 6, 20), туди проникає марна слава. Саме вона нівечить наш достаток у небі, вона підкопується до надійно схованого скарбу; вона все псує і нищить. Тільки-но диявол усвідомить, що це місце недоступне для злодіїв, молі та інших пасток (пор. Мт. 6, 20), він викрадає багатство з допомогою славолюбства.
 

Ти прагнеш слави? Чи не достатньо тобі тієї, яку отримуєш від Того, хто уособлює добро, від Бога? Прагнеш ще слави від людей? Стережися, щоб не трапилося навпаки, і хтось не назвав тебе немилосердним, звинувативши у тому, що ти хизуєшся, що спекулюєш на чужому нещасті.
Насправді милостиня – це таємниця. А тому зачини за собою двері (пор. Мт. 6, 6), щоб ніхто не побачив те, що не слід показувати. Боже милосердя і доброта – це для нас тайна. Адже Бог з великої милості Своєї змилосердився над нами, затятими грішниками (пор. Тит. 3, 3-5). А у нашій першій молитві, коли молимося за оглашених, часто згадуємо про милосердя. У другій просимо безмірного милосердя для тих, які покутують; у третій молитві, у тій, що за нас самих, йдеться про невинних дітей (пор. Флп. 2, 15) народу, які спонукатимуть Бога до милосердя. Поза-як ми самі осуджуємо власні гріхи, то заступаємося за тих, які згрішили й повинні бути покарані; за нас, натомість, заступаються діти. Послідовників їхньої простоти очікує Царство Небесне (пор. Мт. 19, 14). Адже такий зразок молитви свідчить, що найбільше можуть просити за грішних покірні і прості, неначе діти. А ті, які були допущені до святих таємниць, розуміють, про яку велику доброту свідчить сама таємниця.
Отож, і ти, коли мірою власних можливостей виявляєш людині милосердя, зачини двері (пор. Мт. 6, 6). Нехай знає про це лише той, хто приймає твоє милосердя, а якщо можливо, нехай не знає і він. Відчинивши двері, виявиш таємницю. Знай, тебе осудить навіть той, у кого шукаєш слави. Якщо буде твоїм товаришем, осудить тебе в душі; якщо неприятелем – підійме тебе на глум перед іншими. І отримаєш зовсім не те, що прагнеш. Ти бажаєш почути: “Ото людина милосердна”, а він скаже: “Нероба, який женеться за славою”, – й таке інше, не менш неприємне. Якщо не хизуватимешся добрими вчинками, говоритиме, що ти добрий, милосердний чоловік. Бог не дозволить тримати це у таємниці, тільки ти приховаєш, Він виявить. Так хизування перешкоджає нам досягнути слави; саме воно стає для нас найбільшою перепоною на шляху до мети. Ми не лише не здобуваємо слави людини милосердної, радше навпаки, втрачаємо добре ім’я.
Зважаючи на усі ці причини, остерігаймося марнославства і плекаймо тільки славу Божу. Таким чином здобудемо славу тут, на землі, а також удостоїмося вічних благ з ласки й доброти Господа нашого Ісуса Христа, якому слава й честь на віки віків.
 
Милостиня з награбованого

Слухайте, ви всі, які вбачаєте добродійства у проливанні крові й берете плату за людські душі. Це поганські пожертви, а радше сатанинські. І нині є такі, які здирають тисячі з інших і думають, що будуть виправдані, якщо пожертвують десять або сто золотих монет.
Про таких говорив пророк: “Ви покриваєте сльозами жертовник Господній, – риданням та стогнанням” (Мал. 2, 13). Христос не хоче пожертви з награбованого, не приймає такої жертви. Навіщо зневажаєш Господа, жертвуючи Йому нечисту офіру? Краще не зважати на голодного, аніж нагодувати його з такого джерела. Не помічатиме людина жорстока, подасть із награбованого – жорстока й безсоромна. Краще нічого не дати, аніж роздати іншим чуже. Якщо б ти побачив двох чоловіків: одного голого, а іншого – одягнутого, і коли б зірвав одіж з вбраного і одягнув нагого, чи не вчинив би ти погано? Це зрозуміло кожному. А хіба не чиниш негідно, коли комусь віддаси саме те, що забрав в іншого, хіба не заслуговуєш на покарання, якщо подаси бодай крихту з того, що вирвав у інших, та ще й називаєш це милостинею? Якщо недостойно приносити Господеві у жертву тварин з якою-небудь вадою (пор. Вих. 17, 1), то невже ти, вчинивши куди огидніше, отримаєш прощення? Якщо злодій, повертаючи пограбоване господареві, вважається винним і заледве може уникнути кари, якщо винагороджує його більше, як сказано у Старому Завіті, то який вогонь пекельний стягує на свою голову нещасний, який не дає тому, кого обдер, а жертвує замість нього іншому, і не вчетверо більше, а на половину менше, і живе він не за Старим Завітом, а належить до спільноти Нового Завіту. Якщо наразі він ще не покараний, то молися за нього, бо збирає гнів на себе (пор. Рим. 2, 5), якщо не покутуватиме. І що? “Гадаєте, що... ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська.. були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само” (Лк. 13, 2-5).
 
Любов до ближнього – мірило християнського життя

Уявімо собі таке: один побожний чоловік постить, живе у чеснотах, терпить муки; інший, натомість, нехай відкине мучеництво з любові до ближнього, ба не тільки відкине, а навіть уникне мучеництва. Хто з них після смерті буде досконалішим? Нам не потрібно багато слів ані інших умовисновків. Ось що сказав ап. Павло: “Хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще; та задля вас мені куди конечніше зостатися в тілі (Флп. 2, 4-5). Він поставив вище любов до ближнього, аніж злуку з Христом. Бо бути з Христом означає, передусім, сповнювати Його волю (пор. Йо. 14, 15-23); а він нічого так не прагне, як стати корисним для ближнього (пор. Флп. 2, 4-5).
Якщо бажаєте я наведу і четвертий доказ: “Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене?” ... “Паси Мої вівці” (Йо. 21, 17, 16). Тричі запитавши, тричі засвідчив, що це власне є доказом любові. Це сказано було не тільки священикам, кожному з нас Господь дав маленьке стадо (пор. Лк. 12, 32). Не погорджуй ним, бо навіть найменше до вподоби Отцеві нашому (пор. Лк. 12, 32).
Кожний з нас має. овець. Ведіть їх на достойне пасовище. Прокинувшись вранці, муж нехай думає тільки про те, що зробити або сказати, аби його дім став побожнішим. Дружина теж нехай неустанно турбується про те, щоб увесь дім сповнився учинками, які ведуть до неба. У дочасному житті ми стараємося виконувати громадські обов’язки перед домашніми справами, щоби не докоряли і не ганьбили нас за їх невиконання, тим паче так слід чинити у духовному житті, щоби насамперед виконати обов’язки перед Богом – Царем Небесним (пор. Лк. 12, 29-31), та не опинитися там, де плач і скрегіт зубів (пор. Мт. 24, 51).
Дбаймо про ті чесноти, які, окрім нашого спасіння, могли б принести користь ближнім. Саме такою чеснотою є милостиня, а також – молитва, яка набирається сили від неї й озброюється крилами. “Твої молитви і твої милостині піднялись перед Богом, і Він згадав про тебе ” (Ді. 10, 4). Бере звідси сили не лише молитва, але й піст. Якщо постиш без пожертви, то така поведінка навіть не є постом, а ті, які постять таким чином, гірші за ненажеру й пияка, гірші настільки, наскільки дикість від пустощів. Чому говорю про піст? Навіть якби ти була чистою, зберігала цнотливість, не уділивши милостині, залишишся за дверима Улюбленого (пор. Мт. 25, 1-13). А що може зрівнятися з цнотливістю, яка з огляду на велич не була встановлена навіть як закон у Новому Завіті. Однак без милостині вона ніщо. Якщо відмовлено тим дівам (пор. Мт. 25, 1-13), бо не уділяють милосердя з належною щедрістю, хто ж буде в змозі без нього отримати прощення? Не існує таких; той же, хто забув про милосердя, без сумніву загине.
У земному житті ніхто не живе відособлено: ремісник, землероб, купець – всі сприяють спільному добробуту, приносять користь ближньому. Так слід чинити і в житті духовному. Саме це – означає “жити”. Той, хто живе лише для себе, погорджує усіма, не може називатися “людиною”, він не належить до нашого роду.
“Якщо я зважатиму на чужі, – скаже хтось, – то занедбуватимемо власні справи”? Це неможливо, той, хто дбає про добробут інших, не занедбає власний. Адже той, хто вболіває про чуже добро, нікого не засмучує, всім співчуває, допомагає в міру своїх можливостей. Він нікого не обдиратиме, нікого не ошукуватиме, не обкрадатиме, не зводитиме наклепів. Остерігатиметься будь-якої підлості, сповнюватиметься чеснотами, молитиметься за своїх неприятелів, чинитиме добро тим, які його переслідують. Навіть якщо його зневажатимуть, не лихословитиме, не лаятиме, а тільки промовить слова Апостола: “Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся?” (2 Кор. 11, 29)? Коли ж пам’ятатимемо тільки про себе, не зможемо подбати про інших.
На підставі всього сказаного із твердим переконанням, що неможливо спастися, не дбаючи про спільне добро, оберімо єдиний шлях, пам’ятаючи про розітнутого надвоє слугу (пор. Мт. 24, 51) чи про того, який закопав свій талант (пор. Мт. 25, 25). Намагаймося удостоїтися життя вічного, з ласки й доброти Господа нашого Ісуса Христа, якому слава на віки віків. Амінь.
 Св. Іван Золотоустий


Схожі матеріали:

Категорія: Повчання, настанови | Переглядів: 376 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: настанови, повчання, милосердя, пожертва, прощення | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
семи мечам болю Божої Матері

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика