Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [190]Секти, культи, окультизм [180]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [236]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [100]Суспільні проблеми [431]
Пророцтва, об'явлення [52]Повчання, настанови [384]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [412]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [121]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2016 » Січень » 29 » Повчання, настанови » БЕЗКОНЕЧНІСТЬ МИЛОСЕРДЯ 1
21:36
БЕЗКОНЕЧНІСТЬ МИЛОСЕРДЯ 1
Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим
(Мт.6, 12).
 
У чому полягає безконечність милосердя Божого? Подолавши стільки зла, уділивши невимовно величний дар, знову обдаровує грішника прощенням. Церковні закони і “Отче наш” свідчать, що це молитва віруючих. Бо ж не допущений ще до таємниць віри, не може називати Бога Отцем. Позаяк молитва належить вірним, а молячись, вони просять відпустити гріхи їм, то, очевидно, навіть хрещення не звільняє від покути. Якби Господь не бажав звернути на це увагу, не наказав би й про це просити. Згадавши про гріхи, велить просити прощення й водночас навчає, як можна отримати відпущення. Без сумніву, встановив право просити прощення, аби ствердити й навчити, що навіть після хрещення можна очиститися з гріхів. Нагадуючи про гріхи, схилив нас до покори, а наказавши, відпускати провини іншим, спонукає не пам’ятати образ. Натомість пообіцявши за це прощення, дарує надію на спасіння і заохочує замислитися над безконечно невимовним милосердям Божим.
 
Як ми прощаємо довжникам нашим, так і нам буде відпущено

Передовсім варто звернути увагу, що у кожному проханні згадує чесноту загалом, закликає не пам’ятати образ (адже прохання; “нехай святиться Його ім’я” – означає досконалий спосіб життя, власне, як і прохання “нехай буде воля Його”. Назвати Бога Отцем – значить засвідчити бездоганне життя, а це зобов’язує відпускати провини нашим довжникам). Після молитви Господь не висловлює жодного іншого наказу, окрім:
“Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам” (Мт. 6, 14). Саме нам належить право вибору, і вирок, який буде винесено, залежить від нас. Щоби ніхто не міг поскаржитися на нас перед судом. Він робить тебе господарем вироку, кажучи: “Як ти осуджуватимеш кривдників, так і Я тебе судитиму; якщо відпустиш своєму співневільнику, то й від Мене отримаєш таку ж ласку, хоч вона й не рівня твоїй”. Ти прощаєш, бо сам потребуєш прощення, Бог [чинить це] – зовсім не маючи у цьому потреби; ти прощаєш своєму співневільникові, Бог – своєму невільнику; над тобою тягар тисячі гріхів, Бог – не заплямований жодним. Та попри усе Він, виявляє милосердя. Господь міг би без жодної умови відпустити твої гріхи, однак хоче, щоб ти почерпнув багато корисного, а й тому надає різноманітні можливості бути щиросердним й милосердним, приборкуючи в тобі тваринні інстинкти, присмиряючи твій гнів, Він завжди і всюди намагається примирити тебе з тобі подібним.
Що скажеш? Тебе несправедливо образив ближній? Гадаєш, це – гріх. Ні, якщо ти [терпиш] справедливо, це не гріх. Адже і ти приходиш отримати відпущення за подібні вчинки, подекуди й за гріхи набагато більші. І ти перед відпущенням отримав чималий дар, адже виховувався у мирі й знав, що маєш людську душу. Окрім того Господь приготував для тебе велику нагороду: не даватимеш жодного звіту за свої гріхи. На яку б кару ми заслужили б, коли б, отримавши ці можливості, втратили своє спасіння? Як проситимемо Його вислухати нас в інших справах, якщо не змилосердимося самі над собою в тому, що від нас залежить.
 

“Не збирайте собі скарбів на землі” (Мт. 6, 19). Зціливши від марнославства, Господь закликає знехтувати багатством. Бо ніщо так не збуджує у нас бажання до збагачення, як прагнення слави. Люди збирають безліч невільників, юрми євнухів, коней в золотистих обладунках, срібні столи й інші безглузді дрібнички не для того, щоб задовольнити потреби чи зазнати насолоди, а щоб похизуватися перед натовпом.
Тому Ісус, щойно наголосивши, що слід бути милосердним (пор. Мт. 5, 7), одразу показує, в якій мірі належить чинити милосердя, кажучи: “Не збирайте собі скарбів”. З огляду на непогамовність тієї пристрасті не вдалося напочатку викласти усієї науки про погорду багатствами; Він розділив її, прищеплюючи поволі в думках слухачів, таким чином полегшивши сприйняття. Насамперед сказав: “Блаженні милосердні” (Мт. 5, 7), тоді: “Мирися з твоїм противником” (Мт. 5, 25), відтак: “Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ” (Мт. 5, 40). Вимагає набагато більше, ніж раніше. Тоді говорив: “Коли зауважиш, що можеш втратити майно у суді, то віддай його, бо краще не мати і бути вільним від суперечок, ніж мати й судитися” (пор. Мт. 5, 25). Не називаючи ані противника, ані того, кого кличуть у суд, Ісус закликає лише знехтувати майном. Наказує це як тим, над котрими змилосердилися, так і тим, які чинять милосердя, щоби ми, хто б не завдав нам кривди, чи позивав до суду, все одно погорджували земними благами, роздаючи їх тим, які потребують.
Та навіть тепер не сказав усього відразу – робить це поступово; хоча й показав свою затяту боротьбу зі спокусами у пустині. Проте тоді не обмовився ані словом, бо не прийшов ще час для повчання; досі розважає радше як порадник, а не чинить як законодавець.
Сказавши: “Не збирайте собі скарбів на землі – додав: де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії, і викрадають” (Мт. 6, 19). Наразі наголошує на шкідливості земних благ та користі від небесних, вказавши на місце або ж на те, що може їх (блага) знищити. Утім, не обмежується лише цим, робить інший висновок. Насамперед веде до того, чого вони найбільше бояться. «Чого боїшся? – питає. – Гадаєш, що даючи милостиню, розтратиш багатство? Тоді дай милостиню і не змарнуєш його. Велике не тільки не розійдеться, але навіть примножиться, адже тебе збагатять добра небесні”.
 
Христос заохочує роздавати милостиню; чи важко зберегти багатство

Досі Він говорив лише про те, що могло не заохотити: “ваш скарб залишиться не порушеним.” Але... Не сказав, що збережеш багатство тільки, якщо роздаватимеш милостиню, а пригрозив, що втратиш його, коли не даси її.
Яка неймовірна мудрість. Він не сказав: “Залиши після себе іншим”, бо навіть це було б приємним для людей; лякає тим, що вони не володіють майном сповна, якщо їх і не скривдили люди, все ж існують міль та хробацтво, які нівечать багатства. Здається, цьому можна легко запобігти, проте не так просто їм опиратися, чи, бодай, стримати їх. Хай там що, ти не будеш у змозі стати їм на заваді. Хіба міль може знищити золото? Але якщо не міль, то злодії. Невже усіх можуть пограбувати? Не всіх, але багатьох. Відтак Господь наводить інший аргумент, про який я згадував раніше: “Бо де твій скарб, там буде і твоє серце” (Мт. 6, 21). І навіть якщо з тобою не трапиться нічого поганого, все одно зазнаєш чималої шкоди: прив’яжешся до земних благ, з вільного станеш невільником, утратиш небесні ласки, будеш не в змозі думати про неземне, у голові роїтимуться думки про гроші, проценти, позики, вигоди, обман, шахрайство. Що ж може бути гірше? Станеш злиденнішим за будь-якого раба, адже потрапиш у найважчу неволю, і, що найприкріше, загубиш людську гідність і свободу. Хто б не говорив до тебе, ти його не почуєш, бо твоє серце прив’язане до маєтку, як собака до буди; ти будеш прикутий жагою багатства сильніше, ніж яким-будь ланцюгом, кидатимешся на всіх, які наближатимуться до тебе, бажаючи зберегти своє майно. Хіба може бути щось огидніше?
Зважаючи на те, що це не вкладалося у голові слухачів, (більшість з них не могли зрозуміти, яка шкода випливає звідси, а користь не була [відразу] очевидна, адже вимагала вищого розуміння, щоби усвідомити обидві ці істини). Господь згодом висловився чіткіше: “Бо де твій скарб, там буде і твоє серце”. Таким чином веде мову від чуттєвих речей до надчуттєвих: “Світло тіла – око” (Мт. 6, 22). Іншими словами: “Не закопуй ані золота, ані інших скарбів у землю, бо зберігатимеш їх там для молі, хробацтва чи злодія. А якщо навіть не зазнаєш шкоди, твоє серце все ж потрапить у неволю і прив’яже тебе до земних благ.” “Бо де твій скарб, там буде і твоє серце” (Мт. 6, 21) (пор. Мт. 6, 20). І навпаки, якщо згромадиш скарб у небі, матимеш користь не лише у тому, що отримаєш призначену нагороду, але вже тут здобудеш визнання, адже, переносячись туди, думатимеш про небесне і ним перейматимешся, бо, де сховано твій скарб, туди стремітиме твоє серце. Отож, якщо сховаєш не на землі, то й зазнаєш неземного.
 
Чому потрібно давати милостиню.
Уникайте беззмістовних виправдань

Я зовсім не велю вам бути бездіяльними, навпаки, дуже прагну, щоби всі працювали. Байдикування підштовхує до зла, а я закликаю, щоби ви не забували про милосердя. Навіть ап. Павло критично зауважив: “Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть” (II Сол. 3, 10). Однак по тому додав: “А ви, брати, не втомлюйтеся добро чинити” (II Сол. 3, 13). Здається, перший вислів суперечить другому. Якщо наказав, щоби не їли, тоді навіщо спонукати давати? “Звичайно, я велів сторонитися таких, – відповість Павло, – не водитися з ними, але згодом додав: “Однак, за ворога його не вважайте, лише напоумте, як брата” (II Сол. 3, 15). У своїх нападах він не суперечливий, навпаки, вельми послідовний. Коли ти будеш схильним до милосердя, то й убогий покине свою бездіяльність.
Але ж злидар, – зауважиш ти, – прикидається й вводить в оману. Саме тому заслуговує на милосердя, бо ж потрапив у таку скруту, що не соромиться навіть брехні. А ми не тільки не змилосердимося, а ще й кидаємо дошкульні слова: “Хіба ти не отримав вже раз, другий?” То й що? Невже ти раз попоївши, не потребуєш поживитися знову? Чому ж ти не виставляєш таких вимог власному шлункові, чому не скажеш йому: “Я наповнив тебе вчора й позавчора, а ти вимагаєш ще сьогодні”? Ти надмірно розпихаєш своє черево, але відвертаєшся від убогого, який просить зовсім небагато, хоч ти і повинен змилосердитися над ним, адже він щодня змушений тебе просити. Якщо ніщо не взмозі зворушити тебе, ти повинен змилосердитися над ним, бо до цього його змушує невідворотність убозтва, саме тому він жебракує. Поспівчувати йому, він-бо не соромиться, почувши такі слова – для нього нужда сильніша за будь-що.
Ти не тільки не змилосердився, а й глузуєш над ним, хоча Бог наказав давати таємно (пор. Мт. 6, 2-4). Стоїш і привселюдно лаєш жебрака, та не співчуваєш йому. Не бажаєш подати, тоді навіщо завдаєш удари? Не хочеш зласкавитися, навіщо ж знущаєшся? Гадаєш, він не захоче піти геть. Вчини, як наказав Мудрець: “Лагідно відказуй на його привітання” (Сир. 4, 8). Він втратив сором не з власної волі. Не існує людини, яка безпричинно хотіла б загубити сором. Навіть якщо б мені заперечували тисячу разів, я б ніколи не повірив, що той, хто живе в достатках, хотів би жебракувати.
Нехай ніхто не береться переконати вас, які б не були суперечливі аргументи. Хоча ап. Павло і каже: “Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть” (II Сол. 3, 10), але ж говорить це до тих, хто не працює. А до нас звертається зовсім по-іншому: “А ви, брати, не втомлюйтеся добро чинити” (II Сол. 3, 13). Так само чиніть там, де двоє сваряться між собою: намагайтеся напоумити кожного зокрема. Так робили Бог і Мойсей. Пророк промовив до Бога: “Ой, коли б ти простив їхній гріх! А ні, то викресли мене з твоєї книги, що ти написав” (Вих. 32, 31-32), народу ж наказав убивати один одного й усіх родичів (пор. Вих. 32, 27-28). Здавалося, зовсім протилежні вислови, однак ведуть до однієї мети. А Бог говорить із Мойсеєм стосовно євреїв, які ослухалися Його: “Тож тепер полиш Мене; нехай запалає Мій гнів на них та хай винищу їх” (Вих. 32, 10). (Хоч їх не було, коли Бог говорив, однак мали почути це пізніше). Натомість згодом наказує Мойсеєві дещо зовсім інше. (пор. Вих. 32, 33-34). Далі Мойсей визнає: “Чи то ж я зачав увесь той народ? Чи то ж я породив його, що ти мені кажеш: носи його, мовляв, на лоні в себе, як то нянька носить немовлятко” (Чис. 11, 12).
Таке ж відбувається у сім’ях. Батько часто робить зауваження домашньому вчителю, який надто суворо повівся зі сином: “Не будьте жорстоким і непоступливим”. Синові, натомість, говорить протилежне: “Терпи, навіть якщо учитель несправедливо й різко поводитиметься з тобою”. Таким чином із двох протилежностей робить одну корисну справу. Так Павло промовив до здорових, які жебрають: “Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть” (II Сол. 3, 10), щоби заохотити їх до праці. Тим, які в змозі дати милостиню, сказав: “А ви, брати, не втомлюйтеся добро чинити” (II Сол. 3, 13), спонукаючи їх роздавати пожертву. У листі до римлян, згадавши поган, які вивищувалися над євреями, він розповів про дику оливу, і здається, першим говорив одне, другим – інше. Отож, не будьмо надто суворі, послухаймо Павла, який говорить: “А ви, брати, не втомлюйтеся добро чинити” (II Сол. 3, 13); послухаймо Господа, який промовляє: “Дай тому, хто в тебе просить” (Мт. 5, 42) або “Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6, 36). Ніщо так не наближає нас до Бога, як діла милосердні.
 
Захист убогих.
Як потрібно їх приймати

Скажете, немає нічого безсоромнішого, аніж жебрак. Але чому? Тому що просить і лементує? Я доведу вам, що ми безсоромніші й нахабніші за них. Пригадайте, скільки разів під час посту за вечерею, коли покликав слугу, (а він ішов надто повільно), ти перевернув й порозкидав усе, ображаючи й. зневажаючи його тільки за незначне зволікання; та ти добре знаєш, що якщо не зараз, то незабаром все ж їстимеш. Проте ти не вважаєш себе безсоромним за те, що розлютився через дурницю, натомість називаєш зухвалим й обливаєш найбруднішою лайкою бідняка, який боїться не хвилини зволікання, а голоду? Хіба не свідчить це про найганебнішу безсоромність? Ми не звертаємо увагу, тому вважаємо таких злидарів нестерпними. Якщо б ми придивилися до нашої поведінки й порівняли з їхньою поведінкою, то не вважали б їх нестерпними.
Не будь суворим суддею. Навіть якби ти був без гріха, Божий закон не велить ретельно розбирати чужі вчинки. Коли за це фарисея було осуджено на вічні муки (Лк. 18, 9-14, 36-50), невже ми будемо виправдані? Якщо Господь праведникам не дозволяє судити чужих вчинків, тим паче не дасть робити цього грішним.
Отож, не будьмо невблаганними, непримиримими нелюдами, гіршими за диких звірів. Знаю, деякі настільки зачерствіли, що через лінощі не зважають на голодних, а тому виправдовуються: “Поряд немає мого слуги, ми далеко від дому, не бачу тут жодного знайомого лихваря”. Яка бездушність! Ти обіцяв багато, а не робиш бодай дещиці? Нещасний помиратиме з голоду, бо ти не бажаєш трохи пройтися? О зневаго, о пихо! Якби навіть довелося йти десять миль, чи не слід було би поспішити? Невже не розумієш, що матимеш більшу винагороду? Коли даси, отримаєш нагороду тільки за дар; якщо ж сам підеш, то й за це здобудеш відплату.
Захоплюємося патріархом, бо він сам побіг до корів і взяв молоденьке теля, хоча мав триста вісімнадцять слуг, які народилися в нього вдома (див. Бут. 14, 14; 18, 7). А нині деякі вельможі настільки пихаті, що не соромляться передавати милостиню через слуг. Запитаєш: “Я повинен це зробити сам? Але ж мене можуть запідозрити у гонитві за марнославством?” А хіба зараз ти не чиниш в ім’я славолюбства, адже соромишся порозмовляти з убогим.
Не вдаватимусь у подробиці, тільки прошу: “давай!”, – хочеш сам, або через когось іншого, та не звинувачуй, не бий, не лай. Той, хто просить, потребує ліків, а не ран; милосердя, а не меча. Скажи, якщо б когось ударили каменем і поранили в голову, а він прийшов й упав тобі у ноги, ти вдарив би його каменем і наніс другу рану? Думаю, ні, мабуть, ти б спробував йому допомогти. Тоді чому ставишся по-іншому до вбогих? Хіба не знаєш, як сильно слово може пригнобити або зміцнити? “Чи не бачиш, що слово – над добрий подарунок?” (Сир. 18, 16).
А ти не задумувався над тим, що встромляєш меч у себе й отримуєш ще важчу рану, коли жебрак мовчки віддаляється, вмиваючись гіркими сльозами? Бог посилає його до тебе. Подумай, на кого переносиш зневагу, коли зневажаєш злидаря, адже це Він посилає його до тебе і наказує подати, а ти не тільки не даєш, а й зневажаєш прибулого.
Якщо ти ще не бачиш величини власної глупоти, то наведу приклад, і ти зрозумієш безмір власного гріха. Твій слуга вирушив за твоїм наказом до іншого слуги забрати твої гроші і повернувся не тільки з порожніми руками, а зневажений. Чи ти б не виступив проти того, хто його зневажив? Які б покарання призначив, адже опосередковано й тебе було зневажено?
А тепер подумай про Бога? Він посилає до нас убогих, а ми даємо те, що є Його власністю, звісно, якщо взагалі даємо. Якщо, нічого не давши, ще їх зневажимо, а потім проженемо геть, поміркуй, чи не заслуговуємо на Його грізний гнів?
Розважмо над цим, приборкаймо язика, позбудьмося жорстокості, простягнімо руку з пожертвою, втішаймо тих, які просять, не тільки грішми, але й словами, щоби ми не тільки уникли покарання за образи, а також долучилися до Божого царства за благословення і пожертву, з ласки й доброти Господа нашого Ісуса Христа, якому хвала й честь на віки віків. Амінь.
 

Знайте, я не проти, щоби всі приносили такі дари, але прагну, щоб окрім них, насамперед давали милостиню. Він прийме й дари, але все ж набагато охочіше пожертву. У першому випадку скористає тільки жертводавець, а в другому й той, який отримує. Перший вчинок мотивований амбіціями, другий – жертовністю і любов’ю до ближнього. Яка Йому користь від вівтаря повного золотих келихів, коли Він сам помирає з голоду [під ликом убогого]? Спершу нагодуй голодного, а потім тим, що залишиться, прикрась Його вівтар. Робиш золоту чашу [для Нього], а склянки свіжої води Йому не подаси? (пор. Мт. 10, 42). Яка ж з цього користь? Жертвуєш на Його стіл покривала, розшиті золотом, а Його самого не зодягнеш навіть у найнеобхідніше? Яка з того користь? Якщо, побачивши нещасного без крихти у роті, залишиш його сам на сам боротися із голодом, натомість заставиш стіл срібним посудом, гадаєш, буде тобі за це вдячний, а може, радше образиться на тебе? Чи не так? А якби, зустрівши жебрака, зодягнутого в лахміття, задубілого від холоду, ти не побажав дати йому одяг, але звів золоті колони, твердячи, що робиш це на його честь”, думаєш він не сприйняв би це як насмішку чи зневагу з твого боку?
Подумай про Христа, який немов мандрівник і чужоземець, блукає, шукаючи прихистку. А ти, замість прийняти Його, оздоблюєш підлоги, стіни й капітули колон, вішаєш на лампах срібні ланцюги, а Його, закутого у в’язничні кайдани, навіть не хочеш побачити.
Не забороняю вам милуватися оздобленням святинь, але закликаю робити це, не забуваючи про діла милосердні. Ще нікого не осудили за те, що не оздобив пишно Його святинь; натомість тому, хто не подав милостині жебракові, загрожує пекло, вічний вогонь та тортури демонів. Отож, коли прикрашаєш [Його] дім, не легковаж братом у нещасті, адже він є святинею, прекраснішою від тієї, яку оздоблюєш. Земні скарби можуть відібрати у тебе царі, тирани і злодії; натомість те, що ти зробиш для свого брата, голодного, нагого прибульця, навіть диявол не зуміє забрати, він лежатиме у безпечній скарбниці (пор. Мт. 6, 19-20).
Ось чому Він говорить: “завжди бо бідних маєте з собою; Мене ж не завжди маєте” (Мт. 26, 11). Слід бути милосердним, бо ми бачитимемо Його голодним тільки у земному житті. Щоб збагнути зміст сказаного, послухай, що Він говорив не учням, хоч так здається, а зважаючи на слабість жінки. Сказав, щоби підтримати її, вона-бо не була ще досконалою, учні ж осуджували її (пор. Мт. 26, 8-9). Висловився так, щоб утішити її, закинувши учням: “Чому ви докучаєте цій жінці?” (Мт. 26, 10). Про те, що завжди перебуває з нами, висловив словами: “Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мт. 28, 20). Усе це свідчить, що говорив, аби догана учням не приглушила в жінці віри, що починала зростати.
Не варто використовувати усього сказаного з якоюсь особливою метою, ревно прочитайте закони, які стосуються милостині, у Новому й Старому Завітах. Вона очищує від гріха. Сказано-бо: “Тож дайте милостиню з того, що усередині, і все у вас буде чисте” (Лк. 11, 41). Вона важливіша від жертви: “Я милосердя хочу, а не жертви” (Мт. 9, 13; 12, 7). Вона відкриває небеса: “Твої молитви і твої милостині піднялись перед Богом, і Він згадав про тебе” (Ді. 10. 4).
Пам’ятаймо про це і засіймо щиро, щоб зібрати в достатку (пор. 2 Кор. 9, 6) і удостоїтися у майбутньому благодатей з ласки й доброти Господа нашого Ісуса Христа, якому слава на віки віків. Амінь.
 
Будь-яке ремесло може існувати лише у сукупності з іншими. Переваги мистецтва милосердя

Розгляньмо, приміром, рільництво. Без допомоги ковальського ремесла, яке постачає йому мотики, сокири, лемеші, коси й інше знаряддя; без столярського, яке споряджає плуг, ярмо або основи жорен для молотіння зерна; кушнірського ремесла, яке виробляє для нього ремені; будівельного, яке зводить домівки рільникам, а орачам – стайні; теслярського ремесла, яке послужить для обробки дерева; а також пекарського ремесла – [саме рільництво] нічого б не значило. Так і у ткацтві: будь-що виробляючи, залучає безліч ремесел, які допомагають виконати завдання. Якщо не подадуть йому руки, воно, як і рільництво, стоятиме безпорадно. Отож, жодне ремесло не існує без іншого.
Відтак, щоби змилостивитися, не потрібно нічого, окрім волі. Гадаєш, тобі необхідні гроші, домівка, одяг, взуття, тоді прочитай слова Христа про вдову (див. Лк. 21, 3) і не переймайся. Навіть якщо ти дуже вбогий, бідніший за жебрака, та все ж кинув дві дрібні монетки – ти досягнув мети; навіть якщо даси ячмінну паляницю, бо маєш лише її – осягнеш вершину мистецтва. Опануймо і практикуймо це мистецтво. Краще здобути його, ніж стати царем й увінчати скроні короною. Воно перевершує інші [ремесла], бо самодостатнє, виконує безліч різноманітних функцій. Зводить вічні домівки на небі, вчить тих, які його практикують, як уникнути вічної смерті; обдаровує нетлінними скарбами, яким не зашкодять ані злодії, ані черви, ані час (пор. Мт. 7, 19-20).
От якби хтось навчився так зберігати зерно, щоби упродовж років воно не зіпсувалося?! Мистецтво уділяти милостиню навчає тебе не лише зберігати зерно, але й іншу твою власність, показує, як твоє майно, душа й тіло, залишаються непорушними. Мабуть, не варто перераховувати всі переваги? Адже милосердя навчає, як ти можеш уподібнитися Богові, а це – найбільше з усіх благ. Воно одне-єдине робить так багато. Без допомоги іншого ремесла будує домівки, тче одяг, збирає нетлінні скарби, разом із ним ми перемагаємо смерть, долаємо диявола, уподібнюємося Богові.
Що ж може бути корисніше? Інші ремесла, опріч усього сказаного вище, закінчаться разом із земним життям; а коли ремісники занедужали, то й справа їхня стоїть на місці. Їхні діла не в змозі тривати вічно, вимагають праці, чимало часу та багато іншого. Милосердя ж навіть серед темної ночі сяятиме найяскравіше, яснітиме й тоді, коли помремо, осяваючи наші вчинки. Це ремесло не потребує ані часу, ані трудів, воно працює навіть, коли ти хворієш, коли зістарився; вирушає з тобою у кращий світ і ніколи тебе не покине. Воно зробить тебе знаменитішим за філософів чи ораторів. Чимало людей заздрять тим, які знаються на риториці, натомість за тих, які відзначилися у майстерності [милосердя], моляться тисячі. Перші стоять перед людським судом, боронячи скривджених, а часто й таких, які завдали кривду, натомість милосердя стоїть поряд із трибуналом Христа і не тільки обороняє, але навіть схиляє самого Суддю, перейти на сторону засудженого й віддати за нього голос; навіть якщо він звинувачений у тисячі гріхів, діла милосердні увінчують його, сповіщаючи про нього. “Тож дайте милостиню з того, що усередині, і все у вас буде чисте” (Лк. 11, 41).
Говоритиму не тільки про життя прийдешнє. Адже і у земному житті, якби запитали людей, щоб вони хотіли: аби було більше філософів й ораторів чи милосердних і доброчинних, – то, зовсім слушно, вони висловилися б за перевагу других. Якщо б зникло мистецтво красномовства, це не завдало би жодної шкоди нашому життю, адже світ існував і без нього. Якщо знищимо милосердя, втратимо та загубимо усе. Так само, як ти не зміг би вийти під вітрилами у море, коли б були замкнуті гавані й пристані, так не могло б утриматися на плаву життя без гавані прощення, милосердя, любові до ближнього.
Тому Бог ввірив милосердя не лише людському розуму, а передовсім поєднав Його зі силою самої природи. Так батьки виявляють милосердя до своїх дітей, а діти до батьків. Така поведінка притаманна не тільки людям, а й тваринам. Так брати [змилосерджуються] над братами, родичами і свояками; людина над людиною. Адже у самій нашій натурі закладено щось таке, що спонукає до милосердя. Тому обурюємося, коли нас ображають, засмучуємося, дивлячись на скривджених; проливаємо сльози, бачачи заплаканих. Бог прагне, аби ми так чинили, а тому наказав природі усіляко в цьому сприяти нам, демонструючи що для [Творця] це дуже важливо.
Пам’ятаймо про це і разом з дітьми й родичами розпочинаймо науку в школі милосердя. Навчаймося бути милосердними, бо саме це – значить бути людиною. Милосердя робить людей мудрими. Дивуєшся, що бути милосердним – означає бути людиною? Адже це визначає самого Бога. “Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6, 36).
Учімося бути милосердними з різних причин, і передусім тому, що самі потребуємо милосердя. Я говорю тут про милостиню, позбавлену жадібності. Якщо не можна вважати милосердною людину, яка вдовольнилася власним майном і нікому не подасть ані гроша, то чи буде милосердним той, хто відбирає чуже, навіть якщо б він пожертвував чимало? Якщо навіть жадібне використання власного майна свідчить про не любов до ближнього (мізантропію), то що казати про зазіхання на блага інших. Якщо будуть покарані ті, які не чинили зла, а лишень не поділилися з ближнім, тим паче не оминуть кари ті, які забирають в інших.
Не кажи, що один зазнає кривди, а інший – милосердя. Власне, в цьому полягає зло. Адже скривджений, повинен теж зазнати милосердя. Натомість ти завдаєш рани одним, а тих, яких не поранив, лікуєш, а повинен лікувати перших, і у будь-якому разі, не ранити. Чуйний не той, хто ранить і лікує, а той, хто оздоровлює нещасних, яким завдали рани інші. Отож, зцілюй від власних поганих вчинків самостійно, а не зі сторонньою допомогою: не кидай на землю (так роблять борці), а підніми тих, яких зіштовхнули.
Неможливо однаковою міркою милостині загоїти рани, завдані жадібністю. Коли відбереш на копійку, копійки не достатньо, щоб залікувати рану, завдану ненаситністю, віддай на гривню. Упійманий злодій повертає вчетверо більше, грабіжник гірший за злодія. Якщо перший зобов’язаний віддати в чотири рази більше, то другий повинен повернути вдесятеро більше, а іноді й набагато більше. Це виправдана вимога, щоб хоч таким чином перепросити за кривду, та нагороди за милостиню він не отримає. Ось чому Закхей говорить [Господеві]: “Ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо” (Лк. 19, 8). Закон наказує повертати вчетверо більше, а ласка набагато більше; це зобов’язаний зробити злодій, тим паче грабіжник. Окрім витрат, злочин несе з собою ще й велику ганьбу. Тому, навіть відшкодувавши у стократ, зловмисник ще не віддав усього.
Я недарма зауважив: якщо ти видер копійку, а віддав гривню, то навряд чи виправив заподіяне зло? Так вчинивши, важко тобі буде залікувати рани. Знехтувавши порядком, прибираєш до рук чуже майно, а подаєш тільки мізерну пожертву, та й то не тим, яких ти скривдив. Чи ж матимеш право на виправдання? Чи бодай надію на спасіння? Хочеш побачити, який великий гріх ти чиниш, виявляючи своє милосердя у такий спосіб? Послухай Святе Письмо, в якому сказано: “Мов би сина жертвує на очах у батька, хто приносить жертву з добра нужденних” (Сир. 34, 20).
Закарбуймо цю погрозу в пам’яті, перш ніж покинути цей світ. Викарбуймо її на стінах, на руках, у сумлінні – усюди. Аби принаймні той страх, зростаючи у наших умах, утримував наші руки від щоденної різні. Адже грабунок є гіршим, ніж убивство, він–бо поволі губить убогого.
Отож, щоб бути вільними від тієї недуги, розважаймо над цим самі та разом з іншими. Розважання спонукає нас до милосердя, за нього отримаємо винагороду і вічні блага, з ласки й доброти Господа нашого Ісуса Христа, якого слава й сила разом з Отцем і Святим Духом, нині, повсякчас і на віки вічні. Амінь.
 
Супроти лихварства

Не використовуймо чужого нещастя, не торгуймо добротою. Знаю, багато хто з вас не хотів би чути цього, але яка користь із мовчання? Навіть якщо я мовчатиму, щоб нікого не образити, моє мовчання не звільнить вас від покарання. Радше навпаки: покарання стане важчим. Окрім того, моя мовчанка принесе покарання не тільки вам, а й мені. То ж навіщо дотримуватися ґречності у мові, коли вона не допомагає, а тільки шкодить? Навіщо тішити словом і засмучувати вчинками? Лестити вухам, а шкодити душі? Тому тут краще засмутити, щоби там не бути покараними.
Адже Церква, мої любі, уражена жахливою хворобою, страшною недугою, яка вимагає клопіткого лікування. Ті, яким наказано не нагромаджувати скарбів з добросовісної праці, а відчиняти двері навстіж перед потребуючими, збагачуються на бідності інших, надаючи грабункові шляхетного вигляду й вигадуючи поважні причини для здирництва. Не говоріть мені про державні закони, бо і митар виконує їх, та накликає на себе кару. Це ж спіткає і нас, якщо не припинимо утискати вбогих і безсоромно торгувати, наживаючись на злиднях або інших найнеобхідніших потребах.
Ти маєш гроші, щоби надати матеріальну підтримку убозству, а не використовувати його. Натомість під виглядом допомоги, готуєш йому ще гіршу долю, а доброту продаєш за копійки. Продавай, я не проти, але за Царство Небесне. Не приймай у нагороду за таку “добру справу” тільки проценти, розраховуйся життям вічним. Невже ти такий убогий, ниций і малодушний, що продаєш безцінні речі за такий мізер, за марний гріш, а може, їх слід продати за царство, яке триває вічно? Чому покидаєш Бога і женешся за сумнівним зиском? Чому оминаєш Того, який безмежно багатий, і дошкуляєш нещасному, який нічого не має? Не зважаєш на Того, який би, поза сумнівом, віддав, та позичаєш невдячному? Він [тобто Бог] прагне віддати, а той, віддаючи, ще й лихословить. На боржнику з труднощами заробиш один процент, а Бог віддасть тобі у стократ більше або й життя вічне (пор. Мт. 19, 29). Перший обіллє тебе брудом і не пошкодує образ; Бог обдарує похвалами й визнанням. Той породжує заздрість супроти тебе; Бог, натомість, увінчає тебе. Довжник, повертаючи борг, докладає зусиль лише тут, на землі; Бог робить це як у прийдешньому, так і у дочасному житті.
Хіба це не свідчення найбільшої глупоти: не зуміти збагнути вигоди? Скільки людей вже втратило капітал через відсотки? Скільки, аби їх отримати, наражалися на небезпеку? Скільки через безмежну жадібність зіштовхнули себе й інших у прірву убозства?
Не переконуй мене, що він радіє, беручи позику, що буде вдячний за неї. Це промовляє твоя жорстокість. Навіть Аврам віддав свою жінку варварам, хоча ця хитрість порятувала йому життя (див. Бут. 12, 13); однак учинив це не з власної волі, а зі страху перед фараоном. Так і бідняк, якщо ти не визнаєш його гідним своєї підтримки, змушений дякувати тобі за твою жорстокість. Гадаю, якби ти визволив його з цієї небезпеки, то зажадав би від нього нагороди за зцілення. Але ж ні, ти скажеш: “Гроші!” Що? Ти твердиш, що не хотів би грошей за порятунок від такої великої небезпеки, натомість виявляєш таку нелюдськість за дрібну послугу?
Хіба ти не знаєш, яку велику кару було призначено за такий вчинок? Хіба не чув, що навіть у Старому Завіті він вже був заборонений? А що скаже широкий загал? “Я беру процент і віддаю його вбогим”. Не богохульствуй. Бог не хоче таких пожертв. Не перекручуй закону. Краще не давати вбогим, аніж жертвувати з такого джерела, бо часто ганебний зиск робить неправедними гроші, зібрані добросовісною працею; це наче примусити бездоганне лоно породжувати скорпіонів.
Чому згадую закон Божий? Хіба ви самі не називаєте це брудом? Якщо ви, маючи зиск, робите такий висновок, подумай, якої думки буде про вас Бог. Можете запитати про це світських законодавців, і почуєте у відповідь, що такі дії вважають доказом найбільшого зухвальства. Тому достойникам, які належать до високої ради, що зветься сенатом, не можна заплямовувати себе такими вчинками; закон забороняє їм користати з таких прибутків.
То чому б не мало тебе лякати те, що не віддаєш спільноті Небесного Царства бодай такої шани, як римські законодавці – сенатові; Небо отримує від тебе менше, ніж земля, а ти навіть не соромишся своїх безглуздих вчинків? Хіба може бути щось нерозумніше, аніж наполягати сіяти без відповідного ґрунту, дощу та плугу? Тому рільники збирають бур’ян, щоби кинути його у вогонь (пор. Мт. 13, 30).
 
Хіба не існує безліч способів чесного заробітку? Обробляй землю, випасай овець, вигодовуй скотину, займайся рукоділлям. Чому втрачаєш розум, збираючи надаремно терня? Але ж, – заперечиш – плоди землі потерпають від бурі, граду, тлі чи зливи. У будь-якому випадку наражаєшся на значно меншу шкоду, аніж при позичанні під відсотки. Щодо плодів землі, збитки стосуються тільки зиску, а капітал, тобто земля, залишається. Натомість, коли йдеться про гроші, часто чимало людей втрачають і сам капітал, а ще до його втрати живуть у постійному страсі. Адже лихвар, який позичає гроші під відсотки, ніколи з нього не користає, а коли йому виплачують проценти, не тішиться отриманим заробітком, а засмучується, що відсотки ще не перевищили його капіталу. Поки безчесний плід з’явиться увесь, здирник змушує, щоби він теж родив: відсотки робить капіталом – і спонукає їх розродитися передчасним, зміїним плодом. Ось що таке проценти: вони гірше за змій терзають душу нещасних. Це кайдани несправедливості, (пор. Іс. 58, 6), пута, які зв’язують уми пригноблених (пор. Іс. 58, 6). Ти позичаєш, не щоб він отримав, а щоби більше віддав. А Бог наказує, аби ти не відбирав навіть того, що даси. Позичайте, не чекаючи назад нічого (пор. Лк. 6, 34-35) ти, натомість, просиш навіть більше, ніж дав. Ти змушуєш боржника віддати тобі те, чого ти йому не дав. Гадаєш, що збільшуєш таким чином свій маєток, а тим часом замість маєтку розпалюєш незгасний вогонь.
Щоби так не трапилося, викиньмо неправедний плід лихварства; усуньмо грішні болі після пологів, зробімо негідне лоно безплідним і шукаймо тільки справедливих та достойних зисків. Яких? Послухаймо Павла: “Великий це зиск – побожність, вона бо дає вдовілля” (І Тм. 6, 6).
Подбаймо про таке багатство, щоби вже тут, на землі, почувалися безпечно й удостоїлися у прийдешньому житті благодатей з ласки й доброти Господа нашого Ісуса Христа, якому слава й честь разом з Отцем і Святим Духом нині, повсякчас і на віки віків. Амінь.
Бог вимагає, щоби ми осуджували власні гріхи, а іншим прощали. Перше слід робити, аби сприйняти друге було легше (бо хто знає свої гріхи, той буде поблажливішим до співбрата). І не йдеться тільки про прощення устами, але й серцем.
Не встромляймо меча в самих себе, пам’ятаючи образи. Чим завинив супроти тебе твій боржник, що можна порівняти з кривдою, яку завдаєш сам собі, підтримуючи гнів і стягуючи на себе вирок Бога, який тебе осуджує. Якщо опануєш собою, зло повернеться на його голову і він буде покараний. А якщо гніватимешся і гарячкуватимеш, тоді ти зазнаєш втрат, але не з його вини, а з власної.
Не кажи, що зневажив тебе, очорнив і завдав тисячу образ, бо чим більше їх перечислюєш, тим більше представляєш його як доброчинця. Він дав тобі можливість обмитися з гріхів, чим сильніше тебе образив, тим більше спричинився до відпущення гріхів. Якщо захочемо, ніхто не буде в змозі причинити нам зло, ба навіть вороги принесуть нам користь. Та що там люди? Хіба може бути щось гірше за диявола? І він може надати можливість для добрих учинків, свідком чого є Іов. Якщо ж навіть диявол може спричинитися до твого увінчання, то чому ти боїшся людини-неприятеля?
Поміркуй, які матимеш переваги, спокійно сприйнявши образи недругів. Перший і найважливіший зиск – це відпущення гріхів, другий – витривалість і терпеливість, третій – лагідність і любов до ближнього. Адже той, хто не вміє гніватися на своїх боржників, буде щедрішим до тих, які люблять його. Четверта перевага полягає у тому, що ми звільнимося від гніву; ніщо не може зрівнятися з нею. Вільні від гніву, поза сумнівом, не страждатимуть надаремно, не змарнують життя на труди і печалі. Хто не вміє ненавидіти, той не знатиме смутку, він втішатиметься щиросердям й іншими благами. Ненавидячи інших, караємо самих себе; натомість, люблячи їх, чинимо добро самим собі.
Тебе поважатимуть всі, навіть вороги, власне, якщо володітимеш таким умінням, зовсім не матимеш їх. І найголовніше: здобудеш прихильність Бога; навіть згрішивши, будеш прощений, а робитимеш добро, заслужиш ще більшу довіру. Тож намагаймося не плекати ненависті, щоби Бог любив нас, навіть якщо б ми завинили десять тисяч талантів – Він змилостивився і був милосердним до нас.
Хтось тебе скривдив? Змилосердися над ним і не розпалюй ненависті до нього; плач і вболівай, та не відвертайся від нього. Адже це не ти образив Бога, а він. Натомість саме ти здобудеш повагу, якщо терпеливо усе приймеш. Пам’ятай, Христос перед смертю на хресті радів за Себе, та плакав над тими, які Його розпинали. Ми маємо наслідувати Його, чим більше нас ображають, тим більше ми повинні вболівати за наших кривдників. Ось звідки спливатимуть на нас численні блага, а на них чекає покарання.
Він бив і зневажав тебе привселюдно? Отож, осоромився і зганьбив себе перед усіма, відкрив уста тисячі осуджуючих, тобі ж приготував ще більше вінців слави, згромадив спільноту, яка славитиме твою терпеливість.
Він очорнив тебе перед іншими? Той що? Адже Бог, а не ті, які це чули, жадатиме звіту? Він сам собі приготував кару, бо ж відповідатиме не тільки за власні гріхи, а й за те, що наговорив проти тебе. На тебе звів наклеп перед людьми, натомість себе очорнив перед Богом.
Якщо тобі не достатньо цих свідчень, згадай, як знеславлювали Господа та Його Сина Єдинородного сатана і люди, а Він так сильно любив їх. Тому сказав: “Якщо Господаря назвали Велзевулом, то скільки більше – його домашніх?” (Мт. 10, 25). Злий дух не лише Його очорнив, але посягнув на віру. Адже назвав Його одержимим, спокусником, і супротивником Бога. Тебе образили, хоча ти чинив добро? Саме тому поспівчувай і вболівай за свого кривдника? порадій за себе, адже ти уподібнився Богові, який каже сонцю сходити над злими і над добрими (пор. Мт. 5, 45).
Якщо наслідувати Бога понад твої сили, пам’ятай, для милосердного навіть це не буде важко. Коли ж тобі заважко, ми поведемо тебе до вірних слуг Господніх; до Йосифа, над яким глумилися брати, він же був до них добрий (пор. Бут. 37, 39); до Мойсея, який після тисячі пасток своїх співбратів все ж заступився за народ (пор. Вих. 32,32); до благословенного Павла, який навіть не в змозі був перелічити переслідувань, що їх зазнав від людей, проте бажав би сам бути відлученим від Христа замість них (пор. Рим. 9, 3); до Стефана, який, коли його каменували, молився, щоби цей гріх був відпущений їм (пор. Ді. 7, 59-60).
Будьмо ласкаві і відкиньмо будь-який гнів, щоби Бог відпустив усі наші гріхи з ласки й доброти Господа нашого Ісуса Христа, якому слава з Отцем і Духом Святим, сила й честь, нині, повсякчас і на віки віків. Амінь.
 
Будь добрим розпорядником того, що дав тобі Бог
 
Поглянь, які щедрі люди у театрі, скільки грошей витрачають на розваги! Ти, натомість, [не даси] навіть половини, чи бодай дещиці. Тимчасом диявол, штовхаючи нас у пекло, велить подати першому-ліпшому, і ти даєш. Христос, навпаки, обіцяючи небо, [просить дати] вбогим, а ти не тільки не жертвуєш, але навіть зневажаєш [їх]. Ти волієш радше слухати диявола і бути покараним, аніж дозволити Христові переконати тебе і бути спасенним. Що ж може бути гіршим, ніж така глупота? Диявол готує пекло, Ісус – небо. Ви покидаєте Христа й біжите за сатаною. Відштовхуєте Христа, коли Він наближається, та кличете лукавого, хоча він далеко від вас. Володар у пурпурі й короні [вас] не переконав, натомість зумів це зробити розбійник, вимахуючи ножем і погрожуючи смертю.
Мої любі, пам’ятаймо про це і розплющмо врешті очі, щоб не було запізно, опам’ятаймося! Я вже соромлюся говорити вам про милостиню, бо так часто говорив про неї безрезультатно. Ви дали трохи більше, але не настільки, наскільки я бажав. Бачу, ви сієте, але не щедрою рукою. Тому боюся, щоби скупо не збирали (пор. 2 Кор. 9, 6). Коли ж сієте скупо, то пригляньтеся, кого у місті більше: убогих, багатих чи тих, які ані убогі, ані багаті – вони середняки. Убогі становлять десяту частину, заможні – десяту, решта – золота середина.
Розділіть все населення міста на кількість убогих, і вам стане соромно. Людей дуже заможних небагато, але багато таких, які наближаються до них; натомість убогих значно менше. Чимало з них лягає спати з пустим шлунком, хоча так багато є людей, які могли б нагодувати голодних; але вони не роблять цього і не тому, що не мають найнеобхіднішого, а тому, що жорстокі й байдужі. Коли б багаті й, люди середнього достатку розділили між собою тих, які потребують хліба й одягу, то заледве один убогий припадав би на п’ятдесят, а може, навіть на сто чоловік. Однак вони живуть у злиднях, незважаючи на безліч тих, які можуть надати їм найнеобхідніше. Щоби збагнути їхню бездушність, порівняй, скільки Церква – яка має приблизно такий дохід, як один з багачів та чоловік середнього достатку, – щоденно утримує вдів або жінок, які дали обіт дівоцтва. Їхній список нараховував би біля трьох тисяч. Окрім того, щоденно допомагає арештованим, хворим у лікарнях, здоровим, подорожнім, калікам або тим, які сидять біля вівтаря, щоб отримати поживу й одяг, тим, які проходять повз щодня. Та попри це майно Церкви не зменшилося. Коли б бодай десятеро зробили такі пожертви, не залишилося б жодного вбогого.
“А що успадкують після нас наші діти?” – запитаєте. Коли б їхнє майно складалося на небі, у них згромадився б капітал, а дохід був би набагато більшим. Та ви не хочете цього? Дайте хоча б половину, бодай третю, четверту, чи десяту частину. Наше місто могло б прогодувати вбогих із десяти міст. Можете підрахувати! Зауважте, скільки місто витрачає на утримання одного будинку, та ніхто того не відчуває. Коли б кожен заможний витратив такі кошти на бідних, то невдовзі здобув би небо.
Чи будемо прощені, чи матимемо хоча б тінь виправдання, якщо майно, з яким у годину смерті все одно розлучимося, не вділимо вбогим бодай з такою щедрістю, з якою дехто роздає акторам, і це попри те, що саме звідти збиратимемо найбільший урожай? Навіть якщо ми назавжди залишимося тут, не слід шкодувати тієї чудової пожертви. А якщо незабаром, захоплені зненацька, ми покинемо цей світ з оголеною душею, то чи зуміємо виправдатися, чому голодним і нужденним не жертвуємо. Не тому, що я цього не хочу, а тому, що бачу, як ти зволікаєш. Отож, прошу, жертвуй з власних доходів, не чекаючи віддачі. Достатньо, що гроші пливуть до тебе, ніби з якогось джерела. Поділися з убогими й стань добрим розпорядником того, що дав тобі Бог.
“Утім, – скажете, – я сплачую податки”. Саме тому, що тебе ніхто не примушує давати милостиню, ти нічого й не робиш? Ти не наважуєшся протистояти збирачеві податків, який галасливо забирає мито, байдуже, чи був урожай, чи ні. Натомість скупишся на слово Тому, хто такий чуйний, хто вимагає лише тоді, коли вродила земля? А хто ж звільнить тебе від нестерпних мук? Мабуть, ніхто. Пам’ятаймо, якщо ти тут справно не сплачуватимеш податки, тебе очікує важка кара, та зауваж, що там матимеш ще страшніше покарання: це не позбавлення волі, не ув’язнення, а вогонь вічний (пор. Мт. 18, 8; 25, 41).
Отже, насамперед сплатімо саме це мито. Бо велика простота, більша нагорода, більша користь; та важча кара, коли ми чинитимемо недостойно. Безконечна кара. Існує військо, яке обороняє тебе від ворогів, а це військо складається з убогих, і війна, яку ведуть за тебе вбогі. Коли вони отримують милостиню, тоді своїми молитвами залучають Бога. Замість нападів поган відбивають атаки демонів. Вони не дозволяють злому демонові стати сильним і неустанно атакувати нас.
Бачачи, як ці “жовніри” щодня борються за тебе з дияволом власними молитвами і проханнями, збирай у себе самого це прекрасне мито – поживу для них. Ласкавий Володар не поставив над тобою митарів. Він хоче, щоб ти сплатив добровільно. Навіть якщо через нестачу коштів, ти заплатиш іншим разом, Він не підганятиме.
Не легковажмо Його терпеливістю, а здобуваймо Його прихильність (ласку), не Його гнів, а спасіння; не смерть, а життя; не кару й страждання, а пошану й вінець слави. Ти не мусиш платити за перевезення податків, не повинен докладати зусиль, щоб зібрати гроші. Те, що ти даси, Господь сам занесе до неба. Він Сам владнає для тебе “прибутковий інтерес”. Не знайдеш і посланця, який заноситиме дар. Ти тільки дай, і дар відразу ж підноситься на небо. Ти жертвуєш не для того, щоб інші мали поживу, а щоб твій дар зберігся для тебе і приніс тобі користь. Бо те, що віддаси тут, не повернеш назад; натомість там одержиш сповна з великою пошаною й духовними нагородами. Бо тут данину стягують з тебе як належне; там, натомість, вона уособлює користь, позику і борг.
Адже Бог дає тобі розписку. “Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає” (Прип. 19, 17). Він дав тобі заставу й поручителів, хоча є Богом. Яку заставу? Те, що використовуєш за життя духовні скарби як вступ до майбутнього. Чому зволікаєш і вагаєшся, ти вже стільки отримав і ще стільки очікуєш? Ідеться насамперед про те, що ти вже одержав: Бог сам зліпив твоє тіло й дав тобі душу. Тебе єдиного серед усіх створінь облагородив мовою, зробив господарем всіх видимих речей, дав тобі можливість пізнати самого себе, видав на смерть за тебе Свого Сина, дав тобі хрест, який містить у собі стільки ласк, пообіцяв небо й невимовні блага. Отримавши стільки благ, і ще так багато тебе очікують у майбутньому, а ти (знову повторюся), скупишся на тлінні добра? Хіба ти заслуговуєш на прощення?
Ти дбаєш про майбутнє своїх дітей і зволікаєш з пожертвою, зважаючи на них? Виховай і їх у цьому ж дусі. Якщо би ти позичив комусь гроші, які б приносили дохід, а боржник виявився порядним, то замість золота ти волів би залишити синові розписку, і він отримуватиме з неї чималі прибутки, а не буде змушений метатися й шукати, кому б позичити гроші. Уже нині дай дітям таку розписку – залиш їм Бога – боржника. Ти не розпродав майно і не роздав його дітям, залишив, щоби приносило прибуток і в майбутньому примножився їхній прибуток, проте боїшся залишити їм розписку, яка обіцяє такі великі зиски, корисніші, ніж будь-яка земля і прибутки? Хіба це не безглуздо і смішно! Затям, навіть залишивши таку розписку дітям, ти сам також забереш її зі собою, коли помреш.
Ось що значить духовність; вона така багатогранна. Позбудьмося нікчемності, жорстокості й бездушності, які тільки шкодять нам, опануймо цей “прибутковий бізнес”, щоби ми могли самі скористатися доходами й залишити їх нашим дітям, а також удостоїтися благодатей у прийдешньому житті з ласки й доброти Господа нашого Ісуса Христа, якому разом з Отцем і Духом Святим слава, сила і честь нині, повсякчас і на віки віків. Амінь.
 Св. Іван Золотоустий


Схожі матеріали:

Категорія: Повчання, настанови | Переглядів: 451 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: настанови, повчання, милосердя, пожертва, прощення | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
семи мечам болю Божої Матері

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика