Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [341]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [191]Секти, культи, окультизм [183]
Підпілля, історія УГКЦ [65]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [117]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [242]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [36]
Папа Бенедикт ХVI [49]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [106]Суспільні проблеми [449]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [389]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [424]Профанації [18]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [62]Криза Церкви. Модернізм [66]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [132]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2010 » Листопад » 1 » Підпілля, історія УГКЦ » Апостол правди і науки
20:08
Апостол правди і науки
1 листопада 66 років тому у Львові помер глава УГКЦ Андрей Шептицький, якого значна частина українців вважає за найбільш авторитетну особистість.

Предтеча злуки

66-ті роковини смерті Андрея (а в миру — Романа-Олександра-Марії) Шептицького минають під телеакомпанемент розмежування українців на «дві нації» — «наддніпрянсько-православну» й «наддністрянсько-греко-католицьку». Та позаяк батьки-галичани автора цієї публікації — римо-католик і греко-католичка — хрестили свого сина в православному храмі, то виходить, що його сортувальниками українців буде віднесено до «третього етносу» — «чужих-серед-своїх-і-своїх-серед-чужих»?

Що ж, у такому разі автора не звинувачуватимуть в упередженості його запевнень стосовно того, що найбільш промовисто вигадки розчленовувачів нації спростував саме о. Шептицький. І не лише тому, що особистим прикладом засвідчив україноцентризм галичан, навіть попри спольщення поколінь свого давнього руського роду.

Митрополит довів також, що й решта наддністрянців, ще на початку ХХ ст. штучно поділених на україно- та москвофілів і латинників, урешті-решт визнають своєю Вітчизною не Австрію, Польщу чи Росію, а країну між Сяном і Доном. Домігся цього, звісно, не лише А. Шептицький, а й священики, педагоги, науковці, громадські діячі, письменники, журналісти, виховані навчальними закладами й товариствами, відкритими завдяки митрополиту та матеріально й морально підтримуваними ним.

1918 року, ще до злуки наших земель у єдину державу, митрополит вимагав в австрійському парламенті передати Холмщину православній Українській Народній Республіці. А в 1930-х навіть тяжка недуга не стримала його в прагненні оббивати, сидячи в інвалідному візку, пороги керівників Польщі з метою спинити знищення в Холмщині православних храмів і насильне перетягання українців у католицтво.

Для всього народу

А. Шептицький ще й матеріально підтримував науковців і митців, які втекли з Наддніпрянщини від більшовиків. 1933-го на заклик глави УГКЦ наддністрянці зібрали продукти для своїх братів із-за Збруча, але Кремль відмовився передати їх за призначенням, заперечивши факт голодомору в Україні.

А 1944-го о. Шептицький надав греко-католицькі храми для Богослужінь священиків УАПЦ. Навіть історик-наддніпрянець Дмитро Дорошенко не мав сумнівів у тому, що саме східний обряд УГКЦ, очищуваний її главою від латинських нашарувань, не лише врятував наддністрянців від спольщення, а й «злучував галичан-уніатів із їхніми східними братами, які залишилися при своєму старому православ’ї».

Ще один історик - донька російського генерала Дмитра Меньшова й шанувальниця УАПЦ Наталія Полонська-Василенко - стверджувала, що митрополит «був великим авторитетом для всього українського народу без огляду на відмінності у віросповіданні». Це засвідчив і головний регулятор процесії канонізації у Ватикані Амврозій Ешер, за даними якого, 1918 року «більшість сил мирян-українців, представників українського православ’я, без сумніву, була за обрання Шептицького» главою своєї єдиної Церкви по обидва боки Збруча.

Для митрополита це було приємною несподіванкою, однак він утримався від особистої агітації на користь своєї кандидатури й погоджувався стати духовним лідером усієї нації лише після того, як за нього проголосує більшість учасників Собору УПЦ. Однак її єпископи, серед яких не було українців, усунувши із Собору мирян, проголосили митрополитом Київським росіянина.

А ще 1919 року визнати А. Шептицького митрополитом усіх його співвітчизників планувало керівництво УНР. У цьому державного секретаря зовнішніх справ ЗУНР Лонгина Цегельського запевняв голова уряду наддніпрянців Володимир Винниченко. Однак невдовзі більшовики змусили той уряд залишити Київ.

Патріот-інтернаціоналіст

А вслід за ним — і російських єпископів, які знайшли притулок у... глави УГКЦ. Попри те, що 1914 року домагалися його ув’язнення в монастирській келії, у якій митрополит не міг устати на весь зріст і ще більше застудив свої хворі ноги.

А в 1940-х о. Шептицький закликав збирати продукти для полонених червоноармійців (незважаючи на те, що 1939-го «визволителі» розстріляли брата глави УГКЦ Льва з усією його родиною). За це ветерани «Великої Вітчизняної» досі «віддячують» митрополиту нагадуванням про його вітання німецькій армії 1941 року та благословення вояків дивізії СС «Галичина». Натомість, про делегацію глави УГКЦ до Сталіна «забувають». Чи не тому, що в неї й у вітання німцям є спільний знаменник — спроба духовного лідера галичан відвести дамоклів меч від своїх земляків?

А «симпатії» А. Шептицького до окупаційних армій засвідчило його послання «Не убий», у якому політичне вбивство було прирівняне до карного. Однак митрополит не лише застерігав від варварства, а й переховував у своїй резиденції та монастирях сотні євреїв.

Урятований ним рабин Давид Кахане свідчив у «Щоденнику львівського гетто»: «Коли я змальовував йому (о. Шептицькому. — Авт.) гетто й табір, те, у яких страшних умовах жили євреї, я бачив, як по його обличчю котилися сльози. Я бачив, що він глибоко розуміє невимовну трагедію мою й мого народу та щиро співчуває, сприймаючи їх, як свої власні». А ті євреї, котрих ув’язнювали в совєтських концтаборах, писали в листі, опублікованому в журналі «Єрусалим пост» від 12 червня 1985 року: «У день, коли було проголошено незалежність України (30 червня 1941-го. — Авт.), він закликав до мудрого та справедливого керівництва з метою захисту інтересів усіх українських громадян, «незалежно від їхньої національності й релігії». 1942-го, коли німецька армія вже дійшла до Волги та Кавказу й перемога гітлерівців здавалася неминучою, А. Шептицький надіслав листа Гіммлеру, у якому рішуче протестував проти геноциду щодо євреїв. Гіммлер наказав заарештувати о. Шептицького. Але Отто Франку й Карлу Ляшу, які керували Галичиною, вдалося утримати рейхсфюрера СС від цього кроку, бо те, що митрополит користувався глибокою пошаною серед свого народу, могло призвести до великих заворушень».

Миротворець

Не відштовхував від себе глава УГКЦ і тих, кого вважали атеїстами. Зокрема — Івана Франка, якому митрополит віддав належне ще й попри його проголошення себе православним на знак протесту проти консерватизму та москвофільства попередників А. Шептицького. Коли, за даними дослідника Андрія Шкраб’юка, «донька Франка прийшла до митрополії просити про панахиду за батьком, її зустрів священик Михайло Цегельський і заявив, що Франко помер без Бога (факт передсмертної сповіді «Каменяра» засвідчили пізніше. — Авт.) і Церква не може й не буде за нього молитися; аж тут із-за дверей пролунав голос (о. Шептицького. — Авт.): «Помиляєтеся, отче Цегельський!»

У толерантності митрополит відмовляв не націям і їхнім окремим представникам, а вчинкам, що порушували заповіді Божі. Зокрема, учинкам, які ОУН виправдовувала метою визволення України. Водночас, А. Шептицький вважав за свій обов’язок ненасильницькими методами зарадити кривдам українців, позбавленим власної держави, а отже — заступників. Та навіть за це зазнав переслідувань.

Його ув’язнювали в 1914-1917 рр. росіяни та двічі арештовували поляки. 1918-го — як одну з чільних осіб у законодавчому органі ЗУНР, 1923-го — за намагання поїздками до Рима, Парижа, Лондона та США запобігти карт-бланшу Польщі на анексію нею Галичини.

Тоді у Варшаві розцінили як небезпечні клопотання о. Шептицького щодо прав українців на власну державу, а не застереження митрополита не доводити його співвітчизників до нової Коліївщини. А відтак 1943 року вона все-таки спалахнула на Волині.

Фундатор незалежності

І все ж важко переоцінити внесок А. Шептицького в здобуття українцями незалежності. Бо Верховна Рада України ніколи не проголосила б незалежності України, якби державний статус УРСР, голослівний аж до 24 серпня 1991 року, не примусила підтвердити більшовиків, запекло їм опираючись, армія УНР, найдієздатнішим корпусом якої були січові стрільці з Галичини. А ті виховувалися за книгами, виданими товариствами, які матеріально підтримував о. Шептицький і інші наддністрянці, котрі доробилися до можливості інвестувати кошти в національну свідомість своїх співвітчизників завдяки главі УГКЦ.

Бо саме він заснував не лише перший в Україні національний музей (якому подарував приміщення за 34 тис. злотих, 15 тис. експонатів і 21,4 тис. злотих — на виставковий зал), «Народну лічницю» (їй офірував 20 тис. злотих), «Академічний дім» (йому дав 110 тис. крон), що слугував студентам гуртожитком і бібліотекою, гімназію, притулки та санаторії для сиріт, а й «Руську ощадницю» в Перемишлі та банк у Львові, що позичали селянам гроші на придбання землі. Ділився коштами й із кооперативами та подбав про професії для молоді, матеріально підтримуючи хліборобську й садівничу школи та врятувавши клопотанням перед чехословацьким урядом Українську сільськогосподарську академію у Подебрадах.

«Тільки такий народ є багатий і сильний, у якому всі або майже всі (згідно зі своім становищем) є заможні. Немного користі з багатств суспільства, коли не розложені вони на всі верстви його, а по можливості, і на всі одиниці його рівномірно. А таке р і в н о м і р н е (тут і далі виділено А. Шептицьким. — Авт.) розложення їх неможливе знову без м о р а л ь н о г о з а к о н у, який усіх нарівні зобов’язує»; «Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям - вороги, що себе взаємно ненавидять. Як довго не буде між нами християнської єдности, так довго й найслабший противник буде від нас сильніший», — запевняв своїх співвітчизників доктор права, філософії й теології о. Шептицький. Та навіть ті, хто очікує проголошення митрополита святим, не поспішають втілювати його заповіти.

Що ж, зрікшись мирського життя, Роман-Олександр-Марія Шептицький, обрав собі не тільки ім’я одного з апостолів Ісуса Христа — Андрея, а і його долю, позаяк митрополита не лише переслідували опоненти: далеко не в усьому наслідували його навіть беззастережні шанувальники. Але саме завдяки йому оберегом українства стала УГКЦ, про яку мати о. Шептицького писала: «Про руське духовенство говорено з погордою, на що воно заслуговувало своїми хибами й бездонною темнотою».

До слова, її молодший син Станіслав став міністром оборони Польщі. Натомість, його брат, який прийняв у чернецтві ім’я Андрей, запевняв: «Я з діда-прадіда - русин». На його похоронах навіть, за спогадами дослідника А. Шкраб’юка, «большевицький достойник сказав, що А. Шептицький після Шевченка був найбільший українець». Він і справді робив для земляків те, що Кобзар — для наддніпрянців: рятував від асиміляції тоді, коли Галичина хиталася між полонізацією й москвофільством.

кредо



Схожі матеріали:

Категорія: Підпілля, історія УГКЦ | Переглядів: 1550 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: Україна, митрополит, УПЦ, УГКЦ, Андрей Шептицький, Апостол, націоналізм | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Непорочному Зачаттю
Пречистої Діви Марії

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2019©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика