Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [190]Секти, культи, окультизм [180]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [236]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [101]Суспільні проблеми [434]
Пророцтва, об'явлення [55]Повчання, настанови [386]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [413]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [68]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [123]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2016 » Червень » 20 » Підпілля, історія УГКЦ » 1946-й рік: початок Великого Страсного Тижня УГКЦ
18:30
1946-й рік: початок Великого Страсного Тижня УГКЦ

Про обставини й досконало по-чекістськи організований захід під назвою "Собор" маємо переконливі свідчення. Ось одне з них: "Делегатів назначував райком партії, звичайно, після відповідної репарації. Кожний делегат одержав квиток на проїзд залізницею до Львова й назад у "м'яких вагонах". Місця були резервовані й дбайливо бережені. На місці, у Львові, відпущено делегатам на ввесь час тривання "собору" готель "Брістоль". Вхід до готелю було замкнено для всіх, що не мали ніякого діла з працями "собору". Таке більшовицьке "конкляве". Для делегатів оголошено точні вказівки щодо їхньої поведінки, заборонено приймати відвідини. Рідня якогось священика-делегата могла його вправді відвідати, але розмова відбувалась в приявності свідка й тривала лиш декілька мінут. Заборонено було теж отцям-делегатам виходити куди-небудь з готелю, їхній маршрут був визначений заздалегідь: з готелю "Брістоль" до катедри св. Юра й назад. Ці всі обмеження і "засоби безпеки", - тлумачилося делегатам, - були на те, щоб охоронити їх від "ворожої пропаганди й можливого нападу на їхні імунні особи". Удержання і готелі, вибагливі обіди і напитки (вина, лікери і т. п) - все це було безплатне. Кошти поносила держава" (Ю. Герич. Як відбувся "возсоєдинителний собор" у Львові, 8 березня 1946. (На основі свідчень учасника). Календар "Світла", Торонто-Нью Йорк, В-во оо. Василіян, 1955, с. 255).

Православні джерела про розміщення і побут священиків-делегатів "Собору" подають такі відомості: "Було рішено запросити всіх деканів і по одному священику з деканату, а деякі деканати самі від себе могли вибрати і більше делегатів зі священиків. Запрошення післали також і виднішим священикам з противників акції Ініціативної групи. Одночасно приготовляли для делегатів приміщення у кращих готелях Львова, у нашій старій "Народній Гостинниці", в "Європі" і в "Брістолі". Про запас був зарезервований і готель "Київ". Піклувались і про добірне харчування пан-отців у дні Собору. Собор визначений був на дні 8-10 березня 1946 р., тобто припав на першу п'ятницю Великого Посту. 7-го березня мали з'їхатись члени Собору і одержати в мандатній комісії мандати на участь у Соборі, а також талони на готель і на харчі. 8-го березня, в п'ятницю першої неділі Великого посту, мав розпочати свої діяння Собор. В цей день мала запасти епохальна постанова про поворот до віри батьків: ні в який інший день, тільки саме в п'ятницю, найбільшу після Великої П'ятниці. Бо ж майже 900-літній історичний гріх християн (таким був поділ єдиної Церкви Христової - цього містичного Тіла Христового - на дві ворогуючі Церкви: західну і східну) мусів бути спокутуваний у першу неділю Великого посту, щоб потім, за два дні, в першу неділю Посту, у "Неділю Православія", могло відбутись торжество Православія...

6-го березня відбулось в канцелярії Ініціативної групи перед-соборне зібрання з участю 20 священиків - делегатів на Собор, у більшості деканів, на якому ухвалено було весь порядок нарад Собору. Одночасно члени мандатної комісії (в складі о. каноніка Семчишина Дмитра, як предсідника, і членів: оо. Швидкого Павла та Крижанівського Олександра) багато праці вложили в те, щоб прикрасити саму церкву св. Юрія, щоб гідно міг відбутись історичний Собор греко-католицького духовенства. І, справді, радувалось око на вид устеленого килимами храму, і без того вельми артистичного й гарного. Для Собору створені були прегарні рамки, і чекали ми, яким буде цей небуденний Собор, віками очікуваний...

Зранку 8. ІІІ почали курсувати два особові авта і два автобуси. Це перевозили оо. делегатів до св. Юра. Хто молодший, хто моторніший, пішов пішки. Зароїлось на подвір'ї св. Юра від священиків. Вони поважно, з гідністю і спокоєм входять в кафедральну церкву, з якою так багато сентименту зв'язано у кожного з нас, і галичан, і не-галичан, а просто українців" (Діяння Собору Греко-католицької церкви у Львові 8-10 березня 1946. Видання президії Собору: Львів, 1946. - С. 32-34).

Деякі мої особисті зауваження до вищенаписаного. Коли людина чинить щось проти свого сумління, переконання, то, щоб совість її не гризла, їй не докучала, вона мусить чимось, хоч на короткий час, ту совість заспокоїти. Чим могли заспокоїти свою совість священики-відступники? Немає нічого страшнішого, підлішого в житті людини, як зрада. Зрадників у всі часи всюди зневажали, й вони ніколи не мали доброї слави в народі.

За Ініціативною групою стояла атеїстична держава, яка мала владу, гроші, міліцію і НКВД - одне слово, силу і владу. Більшовики-атеїсти услуговують священикам - чи не дивно це? Думаю, що цей факт свідчить сам за себе. Атеїсти у Львові: "Піклувались і про добірне харчування пан-отців у дні Собору". Насправді харчування мало бути для панотців "добірне". "За спогадами церковного історика з діаспори Богдана Боцюрківа, перед голосуванням на сніданок усім учасникам собору дали по сто грамів "водки" і двісті грамів вина. Аби не порушити заздалегідь запланованого сценарію, усі виступи делегатів були завчасно перевірені" (Христина Козак. Хочемо возз'єднатися з... Москвою! - Часопис "Історія": Березень 2016, №3. - С. 5). У вишуканості та розкішності днів побуту отців під час псевдособору можна не сумніватися - це не вигадка нескорених уніатів чи якийсь там наклеп, це свідчення історії: "Роботу собору було завершено урочистим обідом у ресторані готелю "Брістоль". Згодом виявиться, що Г. Костельник дещо перевищив виділені на святкування кошти і Київ відмовився сплачувати "боргові надлишки". Тоді необхідна сума була виділена Львівським і Тернопільським єпархіальним управлінням РПЦ" (Історія релігії в Україні, т. 4 "Католицизм". - За редакцією доктора філософських наук П. Яроцького: Київ, 2001. - С. 466). Алкоголь, розкішна їжа, люксусові готелі - а де ж православне благочестя? Перший тиждень Святого Великого посту. Невже сам Московський Патріарх, єпископи, священики, які приїхали на псевдособор, забули про піст?! Немає найменшого сумніву: добірне харчування - це не харчування на піст, а вишукане харчування з "водкою, вином, лікерами" й іншими марципанами. Це була одна група священиків, які зрадили Святу Католицьку Віру і свій рідний український народ. Але були й інші священики на чолі з єпископатом Греко-Католицької Церкви, яких відправляли товарними потягами в Сибір на заслання. Вони не їхали у вагонах із м'якими кріслами, їхали в голоді, холоді, їхали, як оселедці в банці, але їх зігрівала любов до Бога, Церкви і свого народу. Греко-католицькі священики їхали разом з політичними в'язнями - борцями за самостійну Україну. Як тут не жахатися з цинізму "праведників", священиків-відступників, яких обслуговувала й возила з першокласних готелів до катедри Св. Юра атеїстична влада!

"Зібралися оо. делегати і міряни, члени Собору. О год. 10.30 починається молебен "О призванії Св. Духа". Його правлять всі три основники Ініціативної групи. Співають священики, делегати Собору. Співають гарно з піднесенням. Недаром, бо ми - співуча нація. Ніколи ще не було в храмі св. Юра стільки священиків зі всіх трьох єпархій: Львівської, Станиславівської і Перемишльської, 216 делегатів і 19 світських членів Собору. Кінчився молебен. До президіального столу підходять о. д-р. Костельник, о. Антоній Пельвецький (учасники Собору ще не знають, що перед ними Преосвященний єпископ Антоній) і о. д-р Мельник (Дрогобицький владика). Місця секретарів займають оо. Павлосюк Микита і Ванчицький Юрій. Так ухвалено на передсоборному засіданні в дні 6. ІІІ. 1946. І пощо, навіщо потрібна тут формальна процедура вибору президії? Може, на світських зборах цього уникнути не можна. О. д-р Костельник в очах всіх делегатів не тільки Адміністратор Церкви, але більше, - всіма признаний вождь всього великого церковного руху. І спокійно, з найбільшою простотою і скромністю, займає місце предсідника і, стоячи, вітає оо. делегатів, членів і гостей Собору, оголошує порядок нарад Собору, а далі, характеризуючи предмет його нарад, говорить: "Наш Собор зібрався у такій історичній епосі, що слід уважати, що Провидіння Боже чекає від нас чогось великого. В історії старозавітньої Церкви кожне 500-ліття завжди було якимось критичним зворотом. Перший 500-літній період - від Авраама до Мойсея, другий від Мойсея до Соломона, третій від Соломона до вавилонської неволі, четвертий від вавилонської неволі до Христа. У новозавітній церковній історії також бачимо такі самі 500-літні періоди, а саме: 1. Від Христа до упадку античного світу. 2. Від упадку античного світу до повного церковного розколу; 3. Від розділу Церкви до появи протестантства (реформації). А нині знову упливає 500 літ, і приходить черга чи не наша. Провидіння Боже хоче, щоб відродилось християнство. І чи не започаткує це саме наш Собор? Цим відкриваю засідання Собору і уділяю слово о. Антонію Пельвецькому для доповіді про діяльність Ініціативної групи по возз'єднанню греко-католицької Церкви з Православною" (Діяння Собору Греко-католицької церкви у Львові 8-10 березня 1946. - Видання президії Собору: Львів, 1946. - С. 35-36).

Над сценарієм проведення псевдособору Православна Церква разом зі священиками- відступниками і комуністичною владою попрацювали "сумлінно". Проте, як би вони не старалися вбрати псевдособор у "канонічність" і "добру волю" священиків, які підписалися на "православіє", їм все одно не вдасться цього зробити не тільки перед світовою спільнотою, але й перед місцевим духовенством і тією ж таки радянською владою. Бо кожен розумів, про що йдеться і як мається справа. Правити молебень до Святого Духа, вдаючи, що Сам Святий Дух керує зібраними отцями й провадить їхніми рішеннями, - велике лицемірство. Святий Дух провадив би тоді, коли б священики добровільно зібралися на собор. Більшість із них були залякані Сибіром, ув'язненням, обмануті, деякі приїхали під дулом автомата. З радянської історії знаємо, що у важливих подіях і рішеннях країни все було відшліфовано й проконтрольовано - кожен виступ, кожна цитата, звернення. Можливо, що деякі виступаючі самі писали свої виступи, але ніхто їх не міг виголосити без цензури о. Костельника. На превеликий жаль, в історії Церкви мають місце події, коли духовенство молиться і призиває Святого Духа, маючи вже наперед підготовлене рішення - це дуже страшно, і такі вчинки свідчать, що люди обманюють самі себе, прикриваючись Святим Духом.

Автор возвеличує о. д-ра Костельника як "не тільки Адміністратора Церкви, але більше, - всіма признаний вождь всього великого церковного руху". В своєму виступі о. Костельник хоче підкреслити, що час, в якому ми живемо, - це історична епоха. Погоджуюся з цим навіть не на всі 100, а на цілих 200 відсотків. Це насправді історична епоха, якої ще не було в історії Христової Церкви. Багато мучеників за віру Христову дало ХХ століття: тільки в РПЦ до вересня 2007 р. Б. було проголошено 1629 новомучеників і ісповідників. Хто їх переслідував, вбивав, вивозив на заслання? Комуністична влада.

Інша дуже важлива фраза, але не достойно використана: "Провидіння Боже чекає від нас чогось великого". Це правда, Бог чекає вірності від своїх дітей. Жоден з греко-католицьких єпископів не зрадив віри, не підписався "на православіє", більшість із них загинула мученицькою смертю. Не кожна людина має мужність і стійкість у вірі, маємо приклад апостола Петра: "О Симоне, Симоне! Ось сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та Я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла, а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів". "Господи, - сказав Петро до нього, - з Тобою я готовий піти й тюрму, й на смерть". А Ісус мовив: "Кажу тобі, Петре, не заспіває нині півень, як ти тричі відречешся, мовляв, Мене не знаєш" (Лк. 22, 31-34). Петро надіявся на власні сили, вважав, що впорається з усіма випробуваннями сам, а як сталося насправді, про це нам оповідає Слово Боже: "Схопивши Ісуса, вони повели Його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за Ним здалека. І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: "І цей з Ним був!" А він відрікся, кажучи: "Не знаю Його, жінко!" Та трохи згодом другий, побачивши його: "І ти з них" - каже. Але Петро відповів: "Ні, чоловіче!" А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: "Справді, і цей з Ним був! До того він із Галилеї!" Петро озвавсь: "Не знаю, чоловіче, що ти кажеш". І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: "Петре, перше, ніж півень заспіває, ти Мене відречешся тричі". І, вийшовши звідти, заплакав гірко" (Лк. 22, 54-62). Не один зі священиків, які брали участь у псевдособорі, а відтак і тих, які пізніше підписалися "на православіє", побачивши реальну ціль і мету собору, подібно до апостола гірко заплакав через те, що зрадив католицьке священство. Людина є завжди людиною, хто б це не був - єпископ, священик, мирянин, кожній характерно помилятися, робити нерозважливі кроки... Тому більшість священиків була залякана комуністичним більшовицьким терором, не кожному була дана благодать залишитися вірним хресту аж до смерті

Звичайно, о. Костельник був добрим проповідником. Крім того, він розумів (бо розмовляв з багатьма священиками) і знав, що більшість із них знаходяться в храмі Св. Юрія радше зі страху, ніж з доброї волі. Він знаходить порівняння зі Слова Божого про певні періоди Старозавітної Церкви, а також періоди в Новозавітній Церкві, називає їх 500-літні періоди. Наголошуючи на "гідності й достоїнстві" псевдособору, він підносить його до високого рангу: "А нині знову упливає 500 літ, і приходить черга чи не наша. Провидіння Боже хоче, щоб відродилось християнство. І чи не започаткує це саме наш Собор?" Психологічна "обробка" священиків: ви не зрадники, ви творите нову історію, ви є її будівничими, ви закладаєте новий духовний фундамент - це вражаючі, переконливі слова. Часто о. Костельник посилається на Боже Провидіння: на це є Божа воля, ми маємо виконати її. Можливо, о. Костельник довірився комуністичній владі і вірив у її нездійсненні обіцянки про "відродження християнства". Але насправді це був міф і брехня: "Львівський собор, як зазначали самі члени ініціативної групи, був лише першим етапом у справі "возз'єднання", а насправді, фактично нищенням УГКЦ. Його рішення створювали формально-правове підгрунтя для переслідування всіх тих, хто їх не визнав, проголошення їх противниками "народного волевиявлення"... Наслідками Львівського собору стало знищення церкви не лише в Галичині, але також масові акції ліквідації греко-католицьких єпархій на Закарпатті і за межами СРСР, всюди, де жили греко-католики, і де могла поширити свій вплив каральна машина режиму" (Історія релігії в Україні, т. 4 "Католицизм". - За редакцією доктора філософських наук П. Яроцького: Київ, 2001. - С. 467-469).

Відкриваючи засідання псевдособору, о. Костельник уділив слово о. Антонію Пельвецькому для доповіді про діяльність ініціативної групи по возз'єднанню Греко-Католицької Церкви з Православною. Що можна сказати про доповідь о. Пельвецького? Доповідь почалася з возвеличення могутнього Радянського Союзу, який визволив "бідних, нещасних" галичан і якому ми маємо завдячувати за те, що: "Радянський Союз своїми преславними побідами об'єднав усі українські землі в одну Соборну Українську Державу, яка була мрією віків. Коли національне визволення українського народу від вікового поневолення стало довершеним фактом, то воно мусіло потягнути за собою і церковне-релігійне воз'єднання українського народу, а саме - ліквідацію Берестейської унії, розрив з Ватиканом і возз'єднання з Руською Православною Церквою" (Діяння Собору Греко-католицької церкви у Львові 8-10 березня 1946. Видання президії Собору. Львів, 1946. - С. 59). Часто духовні особи, політики і взагалі народ вважають: буде одна Церква - буде сильна держава. Насправді це утопія. Державу потрібно будувати. Чи збудує її одна Помісна Православна Церква? Ніколи.

Сьогодні український народ зіткнувся з дуже великими проблемами: корупція, брехня, крадіжки, верховенство, влада "сильного й могутнього" над немічним і бідним, моральне спустошення, деградація, деморалізація суспільства. Самі гасла, ідеї, заклики, побажання добрі тільки тоді, коли вони мають сильний моральний фундамент. Я спілкувався з дуже багатьма священиками, які свято вірять в ідею єдиної Помісної Церкви. Запитував їх: "Добре, завтра проголошують єдину Помісну Церкву в Україні, і що манна з неба буде падати на нашу землю?" Звичайно, що ні. То чому я маю жити ідеєю й чекати, що щось має змінитися в Україні? Чому ми сьогодні кожен на своєму місці не закочуємо рукава і не будуємо своєї держави? Тільки важка праця і Боже благословення може змінити долю нашого народу. Не треба ніколи жити міфами, як це часто робимо ми: православних більше, тому маємо до них приєднатися. Більшість ще не означає правди, треба дивитися по плодах. Що таке корупція? - Це гріх, порушення Божої заповіді "Не кради". Треба виховувати дітей, старших, катехизувати, прищеплювати людині страх Божий і відповідальність перед Господом за свої вчинки і діла. Це дуже важка праця.

У своїй подальшій промові о. Пельвецький вдається до звинувачень: "Наш митрополит і єпископи греко-католицької Церкви не зрозуміли свого призначення, як це видно з повідомлення Прокуратури УРСР, не виправдили довір'я, яким Церква наділяла їх, а навпаки, поставили Церкву під удар" (Там само, с. 60). Духовна особа, яка бачила чимало людських страждань і болів ні в чому не повинних людей, довіряє радянській прокуратурі і звинувачує єпископів-мучеників, які страждають у в'язницях за Церкву і свій народ. Наскільки треба бути духовно сліпим і лицемірним, щоб очорнювати тих, які страждають за віру! Це вони - герої, новомученики за Бога Церкву і народ, а ви - зрадники.

о. Василь КОВПАК, СБССЙ / http://www.saintjosaphat.org



Схожі матеріали:

Категорія: Підпілля, історія УГКЦ | Переглядів: 349 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: ліквідація УГКЦ, ПСЕВДОСОБОР 1946 РОКУ, ПІДПІЛЛЯ УГКЦ, історія УГКЦ, Львівський псевдособор | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
Матері Божій -
Цариці Святої Вервиці

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика