Меню сайту

Категорії розділу
Публіцистика [340]Демонологія, містицизм [81]
Молитви-екзорцизми [15]Рідкісні молитви [18]
Екзорцизм [24]Книги [21]
Молитви [190]Секти, культи, окультизм [180]
Підпілля, історія УГКЦ [63]Християнський софт [5]
Часопис "Пізнай Правду" [22]Життя Святих [116]
Творчість [16]Масонерія і антихрист [236]
Відео Online [36]о. Піо "Щоденник Любові" [5]
Християнський націоналізм [104]Безбожники [35]
Папа Бенедикт ХVI [47]Московська психіатрія (МП) [105]
Культура [17]Життя у чистоті [40]
Роздуми про віру [100]Суспільні проблеми [428]
Пророцтва, об'явлення [51]Повчання, настанови [384]
Образки, ікони [5]Пресвята Богородиця [128]
Християнська містика [27]Українознавство [76]
Наука Церкви [412]Профанації [16]
Екологія [7]Цікаво... [67]
Традиціоналізм [61]Криза Церкви. Модернізм [62]
Повчальні історії, притчі [173]Паломництво [10]
о. Габріель Аморт "Нове визнання екзорциста" [26]Подружжя [121]
Християнська етика [39]Апокрифи [2]

Друзі сайту
Унійна Традиція УГКЦ
УГКЦ (Скала-Подільська)
В обороні католицької віри
Джублик в Закарпатті
Персональний сайт Павлюк
Молитва
Братство Св. Пія Х (BY)
Братство Св. Пія Х (RU-Mos)
Братство Св. Пія Х (RU-Pet)
Una Voce Russia
Промінь Любові
Голодомор-геноцид 1932-33
Аве Марія
Бушкрафт
Українська благодійницька мережа
Благодійний Фонд «ТИ – АНГЕЛ»
Допомога онкохворим дітям

Форма входу
E-mail/Login:
Пароль:

Головна » 2016 » Квітень » 10 » Підпілля, історія УГКЦ » 1946-й рік: початок Великого Страсного Тижня УГКЦ
11:54
1946-й рік: початок Великого Страсного Тижня УГКЦ

Цього року випадає сумний ювілей трагічної події в історії Греко-Католицької Церкви. Минає 70 років з часу, коли у Львові відбувся так званий собор у справі скасування Берестейської Унії. Щоб наші читачі краще зрозуміли "історичну вартість і цінність" псевдособору 1946 року, дозволю собі звернутися до "Єпархіального вісника" - органу Львів­сько-Тернопільського єпархіального управління (№^2-3, Лютий-березень 1946 р.), а саме - до статті Сергія Хруцького "Собор повороту до віри батьків". Духовенство, історики, політики по-різному оцінюють так званий собор, який відбувся у Львові 1946 р. На цю тему написано багато праць як з католицького пункту бачення, так і з православного. Кожен обстоює свою думку, позицію, свою Церкву. Вважаю важливим показати інший бік справи - підкупу, залякування, духовного терору, насильства, зневаги, лицемірства. Бо тільки побачивши ці речі, можна зрозуміти "цінність" цього зібрання, яке РПЦ називає "Собором".

Перші рядки статті вказують на історичне зна­чення події, яка мала місце у Львові в Соборі Святого Юрія: "Цей історичний Собор - поворот до віри бать­ків - відбувся у Львові, в дні 8-10 березня 1946 р. Рівно 350 літ перед тим на Унійному Соборі в Берестю-Литовськім 1596 р. заведено унію з Римом... Великий Радянський Союз вийшов повним переможцем з гі­гантської, найбільшої у світі боротьби та вкрився невмирущою славою. А з ним заодно й Україна осягнула те, що навіть не снилось найбільшим українським на­ціоналістам. Постала Соборна Радянська Україна. Зі Східною Україною злучились Західні українські землі, що 600 літ були від неї відірвані, злучилось і Закарпаття після 1000 літ. Тільки подумати - 1000 літ!

Але в житті ніщо не дається даром. За соборне об'єднання в радянській державі заплатили дорогою ціною і ми, українці, а ще більше - братній російський народ. Міліони жертв впали в смертельній боротьбі за нашу волю і славу. Міліони наших православних братів. Чи ж після цього могли ми заховувати єдність з Римом?.."

Дивуєшся: чим це відрізняється від гітлерівської пропаганди - Гітлер, вождь нації, житиме вічно, і його ніхто й ніколи не переможе. А тут виходить на світову арену нова ідеологія: "Великий Радянський Союз вийшов повним переможцем з гігантської, найбільшої у світі боротьби та вкрився невмирущою славою". На сторінках релігійного видання читаємо блюзнірські, лицемірні слова: "Великий Радянський Союз". В історії зустрічаємо багато "великих" держав, імперій, королівств, різних політичних об'єднань, всі вони розпалися, залишившись у папках на поличках архівів. Автор вважав, що невмируща слава СРСР буде вічною. Так писати, говорити, думати - не по-християнськи. Автор, який вихваляє злочинну владу, надає їй якогось особливого статусу на світовій арені, приписує їй невмирущу славу (яка насправді є невмирущою ганьбою), не може бути людиною християнського духу. Він виступає тут як прислужник більшовицьких окупантів, ретельно виконуючи ідеоло­гічну роботу своїх господарів із Кремля й будучи далеким від Божої правди й від самої Євангельської науки. Навряд чи така людина здатна писати, говорити і обстоювати правду або об'єктивно оцінювати події і свій час - вона оцінює все крізь окуляри окупанта.

Постала Соборна Радянська Україна - та сама радянська система, яка буде нищити українську культуру, мистецтво, мову, звичаї і традиції нашого народу. Вона обере найжорстокіший метод понево­лення нації - геноцид над українським народом, в результаті якого загинуло мільйони неповинних людей. Хіба автор не знав тих фактів? Важко бути прислужни­ком, бо мусиш говорити, писати, хвалити й навіть жити по чиїйсь думці, а не по своїй совісті. На сторінках "Православного Вісника" найвища ієрархія часто про­славляла Радянську Україну: "Цього року наша Вітчизна урочисто святкувала 60-річчя свого буття в нових соціальних умовах. Український народ відзначив також 60-річчя утворення Радянської України. Ми молимося за мир і благо нашої Вітчизни і закликаємо всіх працювати для її процвітання в умовах загального миру" (Філарет, митрополит Київський і Галицький, Патріарший екзарх всієї України. Різдво Христове, 1978 р. Київ).

Отже, щодо комунізму. Невже духовенство і вірні Греко-Католицької Церкви нічого не знали про згубний вплив комунізму на народ і Церкву? Звичайно, що знали. Ексцеленція Митрополит Кир Андрей написав Пастирський лист про комунізм, який був надрукований у журналі "Місіонар" (1936) та в інших релігійних виданнях. У цьому листі духовний Провідник звертає увагу на лихо, яке несе з собою комунізм, виявляє способи, "що ними той комунізм втискається тепер усюди", дає вказівки, "як захоронитися перед ним". Слуга Божий Митрополит Андрей опам'ятовує народ: "Хто помагає комуністам в їх роботі, навіть чисто політичній, зраджує Церкву. Треба ту правду пригадувати всім вірним й цілій українській суспільності тим усильніше в наших часах, коли комуністи, щоб збаламутити й здурити вірних християн, удають віруючих людей і святотатсько приступають до св. Тайн, діставши такі прикази з Москви". Комунізм - найнебезпечніша ідеологія для Віри Христової: "Від початку християнства не було на світі ніякої секти ані релігії, ані політичної партії, яка би в такій мірі була ворожою для Божого Об'явлення і для всякої релігії, та особливо для релігії Ісуса Христа і Його Св. Церкви. Большевики мають за найголовнішу засаду знищення Церкви. До тої ціли стремлять викликанням революції, серед якої удається їм церкви палити, священиків і вірних християн убивати і нищити в людських душах віру в Бога і Його Св. Об'явлення... В однім лише більшовики є щирі, коли висказують ненависть проти Бога, проти об'явленої релігії і коли хваляться, що до кількох літ не буде ні одної церкви в цілій совєтській Росії й поневоленій Україні. Очевидне і те люте пере­слідування християнства, в якому згинули тисячі і десятки, а може сотки тисяч християн, а поміж ними багато єпископів і священиків - у своїй конституції нази­вають свободою совісти й толєранцією для релігійних переконань. Але, поза тою грубою брехнею, з цілої їх праці і зі всіх їх намірів висказане одно виразно й щиро: ненависть до Бога і до релігії" ("Місіонар Пресвятого Ісусового Серця", число 9, вересень 1936. Річник ХХХІХ). Галицьке суспільство, а тим більше свяще­ники й практикуючі вірні, дуже добре знали і були проінформовані, хто такі комуністи, галицькі періодичні релігійні й національні видання писали про Голодомор та про інші численні безчинства, що їх творили більшовики в Росії і на теренах Великої України.

Знаємо з історії, що на початку Другої світової війни, в результаті реалізації однієї з умов таємного протоколу до радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р., західноукраїнські землі (Східна Галичина, Західна Волинь і частина Полісся) були оку­повані більшовицькими військами. На жаль, зна­йшлася частина вірних і духовенства (їх було, звичайно, мало), які вітали утворення Радянської України.

Далі автор (Сергій Хруцький) описує, як саме відбувався собор: "Собор повороту до віри батьків відбувся в кафедральній церкві св. Юрія з участю 216 делегатів-священиків і 19 світських членів Собору. Була п'ятниця першого тижня Великого посту, бо коли ж, як не в цей день покути, випадало відпокутувати гріх нашого національно-релігійного роздертя та ворожнечі? Стояла гарна погода, а дзвони дзвонили зраня і під вечір (як і в усі три дні Собору). Дзвонили, щоб сповістити вірних у Львові про надзвичайну подію, якою є Собор повороту до віри батьків. Задзвонив "Кирило" в Ставропігійській церкві, що найдовше боролась за православну віру; задзвонили і всі львівські дзвони, де лиш вони були при церквах. І, в гармонії з тим, в серцях делегатів дзвеніли радощі і втіха, що, врешті, з волі Провидіння, весь наш народ об'єднався не тільки територіально-політично, але і церковно-релігійно. Наш любий Юр і сам по собі захоплює глядача своєю архітектурною красою. А в дні Собору він по-святочному прибрався так, як ніколи в своїй історії. Вся долівка Юра була встелена гарними різнобарвними килимами. Посередині просторої, маєстатичної церкви симетричними рядами стояли крісла для оо. делегатів Собору. В деяких місцях ще було розставлено кіноапарати: вони мали закріпити навіки на фільмових світлинах і звукових плитах найважніші моменти зі Собору. Між крилошанськими лавками стояв стіл, застелений зеленим сукном, для Президії; за ним три стилеві фотелі. Головою Президії був о. д-р Костельник; членами Президії: єп. Антоній (Пельвецький) і єп. Михаїл (Мельник)".

Роздумаймо над вищенаведеними рядками. Ініціативна група очолювана о. д-ром Костельником назбирала аж 216 священиків. Чи насправді всіх священиків на псевдособорі було 216? Є й протилежні думки, до яких варто прислухатися, принаймні знати: "За офіційними підрахунками делегатів було 216, насправді ж їх було значно менше, приблизно 140. В пізніших повідомленнях, вже по "соборі", подавано між делегатами навіть таких священиків, які вже кілька місяців перед "собором" були небіжчиками. Деякі, що попали в список делегатів, під час "собору" сиділи у в'язниці" (Ю. Герич. Як відбувся "возсоєдинительний собор" у Львові 8 березня 1946 (На основі свідчень учасника): Календар "Світла". - Торонто-Нью-Йорк, В-во оо. Василіян, 1955, с. 88-91). Безсумнівно, що більшість із них - це були залякані Сибіром, в'язницею священики, які під тиском репресій пристали до стада зрадників, само собою були серед них і москвофіли, які мріяли про об'єднання з великою Росією "і святим православієм", такою була реальність тих часів.

Щоб краще зрозуміти все лицемірство і фальшивість слів Сергія Хруцького, перенесімося духом до післявоєнного Львова. Місто переживало руїну: політичну, економічну, соціальну, національну, культурну, бо прийшли більшовицькі варвари в кирзових чоботях, куфайках, принісши вульгарність у спілкуванні, злодійство, крадіжки, елементарну невихованість, яка проявлялася на кожному кроці, відштовхуючи місцеве галицьке населення.

Коли комуністична орда прийшла в Галичину в 1939 р., Мілена Рудницька, яка всього три тижні працювала інспектором дитячих будинків Львівського шкільного округу, так писала до Осипа Назарука: "Уявіть собі "еліту", якої товариські форми, щоденні звички, вся культура щоденного життя - стоїть на рівні африканських дикунів. Що прийдеться з тими дикунами робити? Творити для дорослих людей якісь виховні інститути, в яких треба їх вчити, як по-людськи жити, як митися, як вдягатися, як їсти, як сидіти, як ходити, як знайомих на вулиці здоровити, і інших найпримітивніших засад культурної поведінки. Не можу Вам сказати, з якою погордою дивляться наші мужики (як відомо, товариська культура нашого простолюддя дуже висока і шляхетна) на большевиків, власне з причини їх некультурности і дикунства. В кімнаті (також в бюрі) сидять завсіди в шапці на голові, привітів на вулиці не знають, їсти не вміють (у Львові люди нарочно ходили до готелю Жоржа, де була головна харчівня большевицьких урядовців і покладалися зо сміху на вид їх поведінки за столом), одним словом: менажерія (звіринець)" (Мілена Рудницька. Статті, листи, документи. У кн.: "36 доку­ментів і матеріалів про життя, суспільно-політичну діяльність і публіцистичну творчість Мілени Рудницької" / Упор. М. Дядюк. - Львів, 1998. - С. 595). Жахливий червоний терор панує в місті, люди бояться лягати спати, тому що будь-якої хвилини може приїхати чорний ворон і повезти їх у в'язницю, а відтак на засла­ння. Багато людей на ніч покидають свої помешкання, щоб не потрапити під облаву в руки більшовиків. Панує хаос, розбої, грабежі... Байдуже ставлення нової влади до елементарного порядку сприяло тому, що антисанітарія і бруд панували в закладах праці, уста­новах, навіть приватних квартирах, що спричиняло поширення інфекційних захворювань. Нова інтелігенція зі Сходу в нічних спальних сорочках прогулюється вулицями міста, навіть відвідує театр і інші культурні місця міста. Такого Львів ще не бачив.

Ще не загоїлися рани від перших відвідин біль­шовиків восени 1939 р., коли із західних областей УРСР у 1940-1941 рр. депортували понад 10% на­селення - поляків, українців, євреїв, а також представ­ників інших національностей. Людські втрати Гали­чини, за підрахунками польських дослідників, склали понад 400 тис. осіб, у тому числі 100 тис. лише у Льво­ві. Широкомасштабні репресії мали всі ознаки явища, яке в міжнародному праві називається злочином проти людяності. Нелюдське ставлення до в'язнів: у тюрмі на Лонцького при нормі розміщення 1500 осіб фактично перебувало 3800. У грудні 1939 р. у в'язниці перебувало 57 римо-католицьких, 18 греко-католицьких свя­щеників, з яких 14 отримали смертний вирок.

Народ переживає велике потрясіння духовне і національне. Розбиті родини. Хтось, повернувшись із війни, не може дістатися до своєї квартири, бо в ній поселилися небажані й неочікувані гості. Старенькі батьки очікують вістки від сина чи доньки, які були вивезені в Німеччину: яка їх доля, де вони зараз - виїхали на Захід, живі, здорові, пропали без вісті? Інші батьки переживають за дітей, чоловіків, жінок, які воюють за визволення Рідного краю від большевицької навали. Вони в лісі, в Карпатах, перейшли кордон, живі, поранені, вбиті, ув'язнені?.. Страх: а раптом хтось із "добрих людей" донесе в НКВД, що син чи донька в українському підпіллі або в рядах УПА? За це неминуче чекає арешт, тортури, знущання, а відтак і Сибір. Тих, які вітали Радянську владу, були одиниці. Пізніше, впізнавши "солодкість" цієї влади, вони заливалися гіркими сльозами, часто стаючи її жертвами. Хто з вірних вітав і тішився поверненням до "святого православія"? Адже вірні знали, що греко-католицькі священики разом з їхніми синами й доньками перебувають у Німеччині, несучи їм духовну потіху, що в українському підпіллі є греко-католицькі священики, які духовно опікуються й матеріально допомагають нашим хлопцям і дівчатам. У лавах УПА багато синів і доньок зі священичих родин, багато священиків є військовими капеланами. До кого зверталися хлопці з лісу, якщо була потрібна їжа чи інша підтримка? Насамперед, до священиків. Автор (Сергій Хруцький) глибоко помиляється - це не були "дзвони радості", а дзвони жалоби, трауру, підлої зради. Від скривдженого галицького народу забрали останню надію й дошку порятунку, якою була їхня рідна Греко-Католицька Церква. То був початок Великого Страсного Тижня, в якому зрадники продають свій народ і свою віру.

о. Василь КОВПАК, СБССЙ / http://www.saintjosaphat.org



Схожі матеріали:

Категорія: Підпілля, історія УГКЦ | Переглядів: 448 | Додав: Anatoliі☩UCT☩ | Теги: переслідування УГКЦ, московська психіатрія, ПСЕВДОСОБОР 1946 РОКУ, НКВД, срср, ПІДПІЛЛЯ УГКЦ, історія УГКЦ, католикофобія, КГБ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Присвячений
семи мечам болю Божої Матері

Відправляємо:



Молитовні прохання
500

Підпишіться на оновлення:





Пошук на сайті




Даний сайт синхронізовано під браузери Mozilla Firefox та Opera
2008-2017©Ukrainian Catholic-Traditionalist
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.info дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.info. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.info, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
Яндекс.Метрика